Лізинг: принцнпи-правиля

Нерозривність

договору при зміні

власника майна

Договірні відносини

Рівноправність сторін

Добровільність відносин

Рис.5.4. Основні принципи та особливості лізингових відносин.

Відсутність ґрунтовних теоретичних розробок з багатьох питань лізингу, відносна новизна та складність лізингових відносин обумовлюють наявність у економістів різних точок зору на походження, економічну суть та роль лізингу в підприєм­ницькій діяльності. Одні із них вважають, що лізинг є однією із форм оренди, другі — ототожнюють лізинг з довгостроковою формою оренди, треті — розглядають лізинг як ефективну форму реалізації продукції, четверті — як альтернативну форму кредитування підприємницької діяльності, а п'яті — як управ­ління чужим майном за дорученням довірителя.

В дискусії проблемних питань лізингу центральне місце відводиться ролі і місцю оренди в лізингових відносинах. Обгрунтування цього важливого питання щодо того, в чому полягає спільність і розбіжність оренди та лізингу, а також їх співвідношення в лізингових угодах значною мірою наблизило б до пізнання сутності лізингу та його ролі в підприємницькій діяльності. З метою досягнення даної цілі детальніше зупинилось на точках зору фахівців і наших поглядах на цю проблему.

Оренда і орендні відносини, на відміну від інших складових частин лізингу, при всіх комбінаціях лізингових відносин, завжди включаються в лізингову угоду в якості обов'язкового елемента. Внаслідок цього орендні і лізингові відносини повністю збігаються в частині "брати і передавати майно в тимчасове користування". Ця схожість в деяких економістів породжує уявлення, що між лізингом і орендою немає ніякої різниці. Ототожнення понять оренди і лізингу допускається також в законодавчих і нормативних актах України (в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Інструкції бухгалтерського обліку орендних операцій" Міністерства фінансів України).

Внаслідок схожості одного із елементів лізингу з договором оренди друга група економістів дійшла до інших висновків і появи концепції, згідно з якою договір лізингу розглядається як договір оренди зі специфічними рисами (фінансова оренда), тобто лізинг є однією із форм оренди.

Ми не поділяємо поглядів тих економістів, які ототожнюють лізинг з орендою або вважають, що лізинг є однією із форм оренди, і солідарні з тими дослідниками, які стверждують, що у співвідношенні таких категорій як лізинг і оренда остання завжди передбачається лізинговою угодою як її обов'язковий складовий елемент і окремо оренда не може з необхідною повнотою характеризувати складне єдине ціле — систему лізингу.

Як зазначалось, оренда завжди включається в лізингову угоду в якості обов'язкового елемента, тому в деякій частині комплексу лізингових відносин спостерігається спільність оренди і лізингу (в частині "брати і здавати майно в тимчасове користування"). Незважаючи на деякі спільні ознаки оренди і лізингу майна, між ними є суттєва різниця. Тому актуальним є висвітлення питання розмежування понять оренди і лізингу майна.

На всіх стадіях орендного і лізингового процесу проявляється суттєва різниця в діяльності учасників орендних і лізингових угод. Це розмежування спостерігається при розгляді структури орендних і лізингових відносин. Якщо оренда передбачає взаємовідносини тільки між двома суб'єктами угоди (орендодавцем і орендарем), то лізинг — щонайменше між трьома учасниками угоди (лізингодавцем, лізингоодержувачем і виробником обладнання).

Складна правова природа лізингу обумовлена тим, що він об'єктивно знаходиться на межі суміжних відносин: доручення, оренди, купівлі-продажу, товарного кредитування та ін. Ця багатосторонність в свою чергу обумовлює складнощі, що виникають при правовому регулюванні лізингових відносин. Навіть найпростіший зворотній лізинг де одна юридична особа одночасно виступає в якості двох суб'єктів (продавця і покупця), оформляється двома договорами: купівлі-продажу (між продав­цем і лізингодавцем) і лізингу (між лізингодавцем і лізинг-одержувачем). В найбільш складній його формі — пайовому лізингу значно збільшується як число учасників, так і кількість договорів. Тут слід зауважити, що на відміну від лізингу при оренді майна укладається завжди тільки один договір.

При оренді, строк на який укладається орендна угода, значно менший нормативного строку служби майна, тому орендодавець не розраховує відшкодовувати вартість майна за рахунок одного орендного контракту і вимушений в зв'язку з цим передавати майно в оренду багаторазово. На відміну від оренди при лізингу, як правило, здійснюється повне відшкодування вартості майна за рахунок укладення одного лізингового контракту.

Відмінність лізингу від оренди полягає ще й в тому, що в лізинг найчастіше передається нове, спеціально придбане для цього майно на замовлення майбутнього лізингоодержувача, тоді як орендодавець передає в оренду наявне у нього майно.

Найбільш суттєво проявляється різниця між лізингом і орендою при вирішенні таких важливих питань як перехід ризиків і відповідальність учасників угод. В договорі оренди орендодавець несе повну відповідальність перед орендатором за несвоєчасне надання останньому майна в користування, за виявлені дефекти в об'єкті оренди та ін. За лізинговим договором за порушення аналогічних умов несе відповідальність виробник обладнання. Ризик випадкової загибелі або псування майна за договором лізингу несе відповідальність лізингоодержувач, а за орендним договором орендодавець.

Відповідальність лізингодавця в розмірі нанесеного лізингоодержувачу збитку наступає в тому випадку, коли вибір постачальника здійснювався лізингодавцем або він вмішувався у вибір майна.

Таке обмеження відповідальності лізингодавця пояснюєть­ся тим, що лізингоодержувач сам вибирає постачальника і не повинен перекладувати наслідки свого помилкового вибору на лізингодавця, функцією якого є — оплатити повну вартість поставленого майна.

Незважаючи на те, що лізингодавець протягом всього строку дії лізингового договору залишається власником об'єкта лізингової угоди, лізингоодержувач бере на себе обов'язки, які притаманні власнику (ризик випадкової загибелі, технічне обслуговування, страхування і т.п.). Оскільки ризик випадкової загибелі майна тут покладається на його користувача, тому якщо об'єкт угоди був знищений не з вини лізингоодержувача, то останній на відміну від орендаря, зобов'язаний продовжувати виплачувати лізингові внески або погасити їх повну суму.

Вище наведений розподіл ризиків в лізинговій угоді на відміну від орендної угоди має своє підґрунтя, бо лізингодавець придбає майно на замовлення і в інтересах лізингродержувача.

При оренді всі ризики бере на себе орендодавець, отже, якщо майно виявиться непридатним для використання з причин, які не залежать від орендатора, останній має право вимагати достроково розірвати договір. Відповідно з припиненням зобов'язань відпадає і зобов'язання необхідності виплати орендних платежів.

При розірванні лізингового договору до закінчення строку його дії на вимогу лізингодавця, якщо користувач порушив умови договору, або за бажанням лізингоодержувача, останній зобов'язаний продовжувати вносити лізингові платежі або пога­сити їх загальну суму, а в деяких випадках заплатити і неустойку.

Сучасне поняття лізингу бере свій початок з класичних принципів римського права про розмежування поняття права власності та права користування і володіння майном. Виникнення і саме існування його у якості особливого виду підприємницької діяльності засновані саме на можливості розподілу компонентів власності на два найважливіших правомірностей — користування річчю, тобто застосування її у відповідності з призначенням з метою отримання прибутку, податкових та інших пільг, і саме право власності як правове володіння особи над об'єктом власності.

Виникнення самої ідеї лізингу слід віднести ще до давніх часів Аристотеля (383-322 до н.е.), хоча тоді терміну лізинг як такого ще не було. Саме йому належить цитата в одному Із трактатів в "Риториці". "Багатство полягає в користуванні, а не її праві власності " — це основна ідея лізингу. Іншими словами, будь-якому суб'єкту господарювання не обов'язково мати

машини чи обладнання у власності, достатньо лише мати право користування ними і в результаті чого отримувати прибуток.

В колишніх республіках СРСР протягом багатьох десятків років панувала суспільна власність на засоби виробництва з її ідеологією і уявленням, що тільки через власність можна отримати багатство, тобто власність є єдиною основою економіки і соціальної структури суспільства. Це створювало несприятливе середовище для запровадження лізингу в підприємницьку діяльність, бо економічний механізм останнього вимагає відмови від багатьох звичних уявлень, а люди психологічно і фахово не були підготовлені до таких змін.

Якщо з ім'ям Аристотеля, як відмічалося, дослідники пов'язують виникнення ідеї майнових відносин, згідно з якими доход можна отримати від користування майном не будучи його власником, то римським правом відносини були закріплені юридично.

Здавалося б, таке розмежування давно відома істина, але деякі з сучасних економістів вважають, що при лізингу право користування майном відокремлюється від права володіння ним. Ми дотримуємося іншої точки зору і поділяємо позицію тих економістів, які вважають, що в економічному механізмі лізингу слід застосовувати розмежування власності на такі дві частини, перша — володіння і користування і друга — розпорядження. У зв'язку з важливістю майнових відносин в лізинговій формі діяльності зупинимось детальніше на висвітленні цього дискусійного питання.

Лізинг — це засіб реалізації відносин власності, що виражає відповідний стан продуктивних сил та виробничих відносин, з якими він знаходиться у тісному взаємозв'язку. Особливість лізингової діяльності полягає у тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з другого — веде до подолання її, зміні власника і розпорядника. У процесі лізингу відбувається також самороз­виток державної власності, а при відповідних умовах — і перетворення її в загальну сумісну або пайову. Вкладаючи свої кошти з дозволу лізингодавця і працю в поліпшення та кількісне примноження основних засобів виробництва, лізингоодержувачі становляться не тільки володарями, але і власниками таких прирощень. Внаслідок цього за допомогою лізингу досягається розв'язання подвійності суспільної власності, яка належить усім сумісно і одночасно кожному окремо. Слід зауважити, що будь-які форми, як господарювання так і власності на основні засоби виробництва не заперечують застосування лізингової форми підприємницької діяльності.

Лізингові взаємовідносини передбачають рух об'єкта угоди від лізингодавця до лізингоодержувача, по-перше, як фізичної одиниці, по-друге, як вартісної одиниці і по-третє, як юридичної категорії власності. З моменту підписання акту прийняття-передачі майна до лізингоодержувача переходить також право на користування і володіння об'єктом лізингу.

Лізингоодержувачі, подібно державним підприємствам, не будучи власниками основних засобів виробництва (об'єктами лізингу), наділяються правами володіння, користування і часткового розпорядження майном власника. При лізингових взаємовідносинах власник об'єкта лізингу (лізингодавець) ніколи і нікому не передає верховне розпорядження. Часткове розпоряд­ження передається лізингоодержувачу при застосуванні сублізингової форми діяльності, за якою л^зингоодержувач за договором сублізингу передає іншим лізингоодержувачам об'єкт лізингу за згодою лізингодавця, не змінюючи умов лізингового договору. В лізинговій формі діяльності, на нашу думку, розмежовувати власність об'єкту лізинга між володінням і користуванням недоцільно (як це роблять деякі з економістів) ти як з цього питання у взаємовідносинах між суб'єктами лізингу не виникає ніяких недоречностей і нічого корисного не вносить І теорію і практику даної форми діяльності.

В лізингових операціях застосовуються також елемент кредитного фінансування під заставу майна, розрахунки ш договірними зобов'язаннями, інвестування засобів в ОСНОВНИЙ капітал та інші фінансові механізми.

З фінансової точки зору лізинг являє собою інвестування коштів в основний капітал на зворотній основі, але- м

грошовій, а в речовій формі, тобто у формі переданого в користування майна. Власник майна (лізингодавець) по суті надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власність, передає його на певний час користувачу і відшкодовує затрати за рахунок періодичних лізингових платежів лизингоодержувача. Таким чином, угода здійснюється на умовах терміновості, зворотності і платності у виді комісійних за надану послугу, як це має місце при кредитуванні. При цьому в якості позикодавця виступає лізингодавець, позичальником — лізингоодержувач, а об'єктом позички — предмет лізингу.

Отже, з фінансового боку лізинг — це є, умовно кажучи, товарний кредит в основні фонди у формі переданого в користування майна. Він надається у товарній формі продавцем покупцеві у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Незважаючи на таку схожість лізингу з кредитуванням, між ними є суттєва відмінність і в першу чергу та, що користувач майна не укладає з лізингодавцем кредитного договору.

При порівнянні лізингу з кредитною угодою необхідно враховувати ще одну важливу обставину. Сума кредиту за взаємною домовленістю постачальника, покупця і банку може перераховуватися постачальнику безпосередньо, минаючи розрахунковий рахунок покупця, подібно як об'єкт лізингу доставляється виробником прямо лізингоодержувачу, минаючи лпингову компанію.

Поняття «лізинг» не слід змішувати з різними формами плііманих і підрядних відносин. Лізинг — це наймання майна, а не працівників. Сам факт наймання засобів виробництва веде до корінної зміни соціального статусу індивідуальних підприємців. Зі допомогою лізингу вони реально з'єднуються із засобами Праці не як наймані робітники, а як зацікавлені підприємці-власники. У результаті значно розширюється база мотивації і рудової діяльності працівників не тільки як споживачів, але і як Ініціативних підприємців. Лізингоодержувачами стають, як Правило, найбільш винахідливі і компетентні особи. Щоб вижити і розширити виробництво в умовах конкуренції, вони зобов'язані имально мобілізувати свої фізичні й інтелектуальні можливості для удосконалювання підприємницької діяльності, її організації з урахуванням новітніх досягнень науки і техніки. Лізинг істотно відрізняється від загальновідомих відносин найму. Таким чином, жоден з цивільно-правових договорів адекватно не відображає всього змісту лізингових відносин.