5.5. Проблеми забезпечення сільськогосподарських товаровиробників технікою на умовах фінансового

лізингу

Найбільша кількість зернозбиральної техніки в Україні була в 1985 р., коли парк комбайнів налічував 130 тис. одиниць. При цьому вже тоді навантаження на один комбайн перевищу­вала 22 га нормативний показник (100 га на одиницю техніки).

Починаючи з 1990 р. спостерігається стійка тенденція зниження кількості зернозбиральної техніки, тобто щорічно списувалося 5-6 тис. комбайнів, а поповнення технікою вітчизняного виробництва не перевищувало 100-150 одиниць на рік. Так, за останні сім-вісім років сільськогосподарські товаровиробники, майже не купували нової техніки, тобто за цей період вони придбали тільки 9-17% техніки від потреби.

Якщо в 1990 р. парк зернозбиральних комбайнів нараховував біля 120 тис. одиниць, то в 2001 р. їх кількість скоротилася до критичної межі і становила*60 тис. одиниць. До того ж 75 % комбайнів відпрацювали свій технічний ресурс. У складі збиральних агрегатів 80 % становлять морально застарілі і надзвичайно зношені комбайни типу "Нива", 16 % — "Дон-1500" і 4 % — комбайни іноземних фірм. За оцінкою фахівців Міні­стерства аграрної політики України загальна потреба в збиральній техніці, при дотриманні оптимальних термінів збирання зернових, повинна становити близько 100 тис. сучасних зернозбиральних машин.

Аналогічний стан із забезпеченістю кормозбиральними комбайнами, до того ж в їх складі майже дві третини — це низькопродуктивні комбайни КСС- 2,6 та КПІ-2,4.

Критичний стан із забезпеченням сільськогосподарських товаровиробників технікою привело до жахливих наслідків. З наявних збиральних агрегатів більше половини не працюють через фізичну зношеність. А сезонне навантаження на один

324

діючий комбайн перевищує нормативну залежно від марки агрегату в два-чотири рази. Незначна кількість іноземних комбайнів взятих в лізинг не вирішує проблеми. Звідси — величезні втрати врожаю, обчислюванні мільйонами тонн вирощеної продукції.

Про гостроту проблеми забезпеченості комбайнами також свідчить той факт, що технічні можливості наявного парку комбайнів дозволяють збирати зернові культури в оптимальні строки лише на третині площ, на решті — строки збирання збільшуються в 2-3 і більше разів. Навантаження на один комбайн в основних зерносійних регіонах зросло до 300-350 га, а в таких розвинутих країнах, як США, Франція, Німеччина — не перевищує 50-60 га. За оцінками фахівців, загальні втрати сільського господарства, пов'язані з нестачею та низьким технічним станом машин, становлять: за перевитратами пального - 10-12%, за недобором врожаю — більш як 30%.

Дефіцит фінансових ресурсів в сільському господарстві є наслідком істотного послаблення його матеріально-технічної бази, руйнування економічних основ її оновлення і розвитку. Нестача фінансових ресурсів на рівні сільськогосподарських підприємств означає, що парк сільськогосподарських машин зменшується, скорочується закупівля запасних частин, внаслідок чого не провадяться в необхідних обсягах капітальні і відновлювальні ремонти.

Оновлення матеріально-технічної бази сільського господарства потребує значних затрат фінансових ресурсів. Аналітики, оперуючи середніми цінами на сільськогосподарську техніку та обладнання, припускають, що лише їх відновлювана вартість сягає 3-4 млрд. дол. СІЛА. Якщо брати до уваги, що за останні вісім років майже не здійснювались амортизаційні відрахування, цей показник зростає до 31 млрд. дол. США. Це один з найбільших у світі всепоглинаючий ринок сільськогоспо­дарської техніки та обладнання.

В пошуках нового ринку збуту багато закордонних виробників сільськогосподарської техніки і технологій намагаються потрапити на український ринок і закріпитися на ньому. Однак, нестабільність і недосконалість законодавчо-правової бази лізингу є однією із значних перешкод, через яку іноземні лізингові компанії не поспішають на український ринок техніки.

Відсутність в Україні визначеного права власності на землю, як об'єкта власності під заставу, створює великі перешкоди на шляху практичного здійснення фінансування підприємницької діяльності і в значній мірі обумовлює той факт, що за останні роки практично припинилося надання сільсько­господарським товаровиробникам довгострокових банківських кредитів, які раніше відігравали ключову роль в оновленні їх матеріально-технічної бази.

Потужності українських банків та інших кредитних установ надто малі, щоб резервувати кошти для видачі гарантій по кредитах на закупівлю машин і обладнання та оновлення зношених основних фондів в масштабі народного господарства країни. Адже для цього потрібні величезні суми коштів, яких вітчизняні фінансові установи не мають.

Для того, щоб взяти кредит у банку на закупівлю сучасних машин і обладнання, потрібна застава, якої більшість сільськогосподарських підприємств не в змозі запропонувати. Саме тут і виникає проблема на зразок зачарованого кола. Для оновлення матеріально-технічної бази необхідно взяти кредит у банку, але зношені основні засоби не можуть бути в якості застави. Звичайно, банки чи інші кредитні установи змогли б надати інвесторам як заставу свої гарантії, але знову виникає проблема, під що? Неможливість позитивно вирішити дану проблему вдруге заводить нас у безвихідне становище.

Відсутність купівельно-спроможного попиту, інвестицій гальмує як розвиток сільськогосподарського виробництва, так і сільськогосподарського машинобудування, переробної галузі та розвитку міжнародного співробітництва в цьому пріоритетному для України напрямку.

В таких складних умовах вихід аграрного сектора з економічної кризи потребує пошуку та впровадження нетрадиційних для нашої країни форм і методів оновлення

техніки. Існують різні варіанти залучення коштів в економіку сільського господарства. Однією із ефективних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів в лізинг.

Ефективний вплив лізингу на оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників поясню­ється тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про зростаючий вплив лізингу на процес відтворення основних фондів і забезпечує широкий доступ користувачам до передової техніки і технологій.

По-перше, лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів у формі машин і обладнання.

По-друге, до лізингових операцій залучаються значні кошти банків, страхових компаній, акціонерних товариств та інших фінансових установ, що знаходиться безпосередньо в Україні.

По-третє, привабливість лізингу для сільськогосподарських підприємств пояснюється тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності. Так, у випадку, якщо сільськогосподарські товаровиробники мають гостру потребу в техніці і не мають достатніх коштів на її придбання, вони можуть отримати техніку шляхом лізингу, причому на більш вигідних умовах, ніж за контрактом купівлі-продажу.

Для порівняння: якщо підприємство закуповує техніку за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це із фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування у встановленому законодавством порядку; крім того, сплачує податок на додану вартість із купівлі-продажу.

Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає в дію при укладенні лізингового контракту. Лізингові платежі, що сплачуються лізингоодержувачем, відносяться на собівартість його продукції чи послуг, а після повної сплати вартості лізингового майна підприємство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти, що витрачаються на лізингові платежі формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.

Лізинг також вигідний і державі. Оскільки заборгованість підприємств іноземним лізингодавцям не зараховується до загальної фінансової заборгованості країн-імпортерів, на чиїй території знаходиться лізингоодержувачі.

З народногосподарської точки зору, лізинг служить засобом реалізації продукції, розвитку виробництва, впровадження науково-технічного прогресу, створення нових робочих місць, тому держава зацікавлена в підтримці і розширенні лізингових операцій.

Отже, лізинг можна розглядати як одну з найпривабливіших та найперспективніших форм інвестування, здатну значно пожвавити процес оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників та входження економіки України в структуру світового ринку.

В Україні до цього часу дискутується питання: якими тракторами-шгугами орати і якими комбайнами жнивувати. Прихильники імпортної техніки висувають свої, а вітчизняної — свої загалом вагомі аргументи.

Проблема відновлення технічного згарку (і не тільки комбайнового) гостро постала років 7-8 тому, але істотного поліпшення в забезпеченні сільськогосподарських товарови­робників технікою не спостерігається. Хоча не можна нарікати на уряд країни, що з його боку не було спроб позитивно вирішити цю актуальну проблему. Причин можна навести декілька: поповнення парку за рахунок закупівель імпортної техніки по кредитних лініях під гарантію Уряду України, створення спільних підприємств з іноземними компаніями по виробництву сільськогосподарської техніки, організація власного виробництва сільськогосподарської техніки на вітчизняних заводах.

До 1996 р. основним постачальником зернозбиральних комбайнів в Україну був російський "Ростсільмаш". На державному рівні остання велика партія російської техніки (до

328

2 тис. комбайнів) була придбана в 1995 р. після чого українська сторона відмовилася від подальших закупівель цих машин.

З техніки, що залишилася у сільськогосподарських товаровиробників, продовжують працювати майже 10 тис. комбайнів марки "Дон" і 46 тис. "Нива". А всього на нашому ринку, на думку фахівців, наявні близько 30 різних марок комбайнів, включаючи "Славутич", "Обрій" і "Лан".

Але у 1996 р. Україна фактично розірвала зв'язки з "Ростсільмашем", почавши закуповувати техніку в західних країнах по кредитних лініях США і Німеччини під гарантії українського уряду. Зокрема, в 1996-1998 рр. за трьома основними кредитними програмами було поставлено: 1049 комбайнів 'МоЬп Бееге" (США) на суму майже 200 млн. дол. (з опорним центром мережі сервісного обслуговування на АТ "Херсонські комбайни", на базі якого планувалося також розгорнути збирання американських комбайнів в обсязі 300 одиниць на рік); 367 комбайнів і 45 тракторів "Са§е" на суму 72 млн. дол. і партія в 250 комбайнів "Сіааз" на суму 66 млн. нім. Марок (з опорним пунктом мережі сервісного обслуговування на Павлоградському машинобудівному заводі). Всього ж в Україні до 2000 р. налічувалося понад 3 тис. зернозбиральних комбайнів західного виробництва.

Традиційно високі ціни на техніку фірми "Джон Дір". Ціна моделі комбайна М-9500 фірми "Джон Дір" в Україні досягла майже 193 тис. дол. США (комбайн, зернова жатка, підбирач). Загальна вартість зернозбирального комбайна "Домінатор-204 МЕГА" становить близько 216 тис. дол. США (комбайн, подрібнювач, обладнання для збирання кукурудзи на зерно і соняшнику, комплект запасних частин). Комбайни інших марок можна придбати за цінами, нижчими на 7-25% від наведених вище. Значні переваги мають іноземні, тому що вони пропонують широкий перелік основного та додаткового обладнання, включаючи електронні пристрої різного призначення, комфортні умови на робочому місці оператора, високу надійність.

Як зазначено у висновках цінових експертиз, проведених торгово-промисловою палатою України та акціонерним товариством "Укрімлекс", найбільш сприятливі умови були запропоновані американською фірмою "Джон Дір", яка зобов'язалася забезпечити попередню оплату в розмірі 15% від суми кредиту, інвестувати кошти для створення сервісної служби, складів запасних частин; навчання спеціалістів; організувати виробництво комбайнів в Україні.

Для вибору комбайнів важливе значення має порівняльний аналіз їх ефективності при збиранні зернових. В Україні такі порівняння почалися на полях ще з 1991 р. Одним з перших розгорнулося змагання "Домінаторів" і "Нив" на ланах колгоспу "Дружба" Іванівського району Одеської області. Підсумок цього змагання був такий: при біологічній урожайності пшениці 22 ц/га "Ниви" зібрали 18 ц, "Домінатори" — 21,7, при урожайності 42 ц/га — "Ниви" зібрали 33, "Домінатори" — 41,8 ц/га. На збиран­ні кукурудзи результати німецьких машин були на 20-40% вищі.

У 1993-1995 рр. на Донеччині Український науково-дослідний інститут з прогнозування та випробування техніки для сільського господарства порівнював роботу комбайну "Джон Дір" М-9500 і ростовського "Дон-1500" (табл.5.2) [5.2].

Наведені дані в табл.5.2 свідчать, що комбайни "Джон Дір" забезпечують, в порівнянні з комбайнами Дон-3 500, збільшення щорічного виробітку в 1,7- 2,5 рази, економію пально-мастильних матеріалів — на 33%, зменшенням прямих експлуатаційних витрат на 1 тонну намолоченого зерна — на 46,3%, тривалість зернозбирального періоду — в 4,7 раза меншу, питомі витрати ремонтних матеріалів на 1 тонну намолоченого зерна нижчі в 8 разів, втрати врожаю зменшуються на 10-15%. З урахуванням всіх витрат комбайн згідно розрахунків скуповується за 1,9 року.

Доцільність придбання комбайнів та їх виробництво підтвердили висновки експертної комісії колишнього Міністерства сільського господарства і продовольства України, а Президентом України був наданий дозвіл на підпис контрактів на закупівлю техніки й організацію створення з фірмою "Джон Дір" спільного підприємства з виробництва сільськогос­подарської техніки в Україні.

Таблиця 5,2

Проте з'ясувалася, що ефективність використання дорогої імпортної техніки не відповідає закладеним у неї параметрам, оскільки загальна мінімізація агротехнологічного забезпечення посівів призвела до різкого зниження середньої врожайності зернових культур до 19-22 ц/га, тоді як виробники комбайнів західних компаній гарантують ефективну роботу при врожаї не менше 27-30 ц/га.

В результаті, після невдалих спроб організувати ряд СП із партнерами західних країн на деяких українських підприємствах, Уряд України вирішив розпочати виробництво власної збиральної техніки. Вже наприкінці 1997 р. Кабінет Міністрів України схвалив розроблений тодіигаім Мінпромполітики проект постанови, якою передбачалося фінансування виробництва комбайнів за рахунок бюджетних коштів. Але в 1998 році українські виробники комбайнів із держбюджету одержали всього біля 14 млн. грн., тоді як планувалося їм виділити більше 100 млн. грн. Тоді було вироблено всього 50 комбайнів "Славутич" і ЗО комбайнів "Лан".

У наступному 1999 р. за рахунок бюджетних коштів планувалося виробити 500 комбайнів на Херсонському комбайновому заводі і стільки ж олександрійським концерном "Лан". Всього ж, відповідно до згаданої постанови, у тому році передбачалося поставити в АПК за лізинговою схемою 600 зернозбир&чьиих комбайнів (по 300 комбайнів "Славутич" і "Лан"), 2 тис. тракторів, 200 кормозбиральних і 300 бурякозбиральних комбайнів. Однак через слабке держфінансування, а також дорогожнечу виробленої техніки, програма забезпечення села навіть у такому малому обсязі не була виконана.

Не була реалізована аналогічна програма і в 2000 р., коли згідно з прогнозами Мінагрополітики в Україні передбачалося виробити 600 зернозбиральних, 800 бурякозбиральних і 600 кормозбиральних комбайнів, 10 тис. тракторів, 6 тис. плугів і 1,5 тис. сівалок, а також іншої техніки на суму 1,5 млрд. грн.

Крім згаданих комбайнів марок «Славутич» і «Лан» в Україні виробляється ше кілька марок зернозбиральних

комбайнів. Зокрема, у Харкові на ГП "Завод ім. Малишева" ще в 1997 р. приступили до крупновузлової збірки з комплектуючих частин польських комбайнів "Бізон", яких у 1999 р. планувалося виробити 500 одиниць. Базова вартість цих комбайнів на той час становила 145 тис. дол. (зерновий варіант), а з адапторами для збирання кукурудзи і соняшнику збільшилася ще на ЗО тис. дол. Надалі на заводі ім. Малишева було розгорнуте виробництво вже польсько-українського комбайну "Обрій", основою якого став комбайн "Бізон". Планувалося, що до 2001 р. виробництво "Обріїв" досягне 1000 одиниць на рік, а самі агрегати будуть на 70-80% складатися з українських комплектуючих (двигун, ходова частина, жатка). Однак таких великих обсягів випуску техніки заводу поки що не вдалося досягти, хоча, за інформацією генерального директора підприємства Г. Малюка, "Обрій" на 75% виготовляється з вітчизняних комплектуючих. За замовленням компанії "Украгролізинг" буде виготовлено 50 комбайнів "Обрій", вартість яких залежно від комплектації становитиме 82-85 тис. дол. США.

Ще одна марка вітчизняного комбайна виготовляється АТ "Інтер-Контакт" під назвою "Степ".

За офіційними даними, на 2001 рік з обласних адміністрацій надійшли заявки на придбання 2831 одиниць зернозбиральних комбайнів, у тому числі: "Славутич"- 1019, "Лан"- 482, "Обрій"-155, "Клаас"-219, "Дон"-802 і "Нива" -154 одиниць. Однак питання реалізації такої кількості техніки залишається не вирішеним, оскільки і в попередні роки попит на неї значно перевищував пропозицію.

У зв'язку з цим слід розглянути питання доцільності повернення російських комбайнобудівників на український ринок. Зокрема ВАТ "Ростсільмаш", комбайни якого і в даний час складають основу вітчизняного парку зернозбиральної техніки. Нове керівництво "Ростсільмашу" вірно оцінило ситуацію на українському ринку: більшість українських проектів починається з нульової стадії на тих підприємствах, що раніше не займалися випуском комбайнів до того ж, виробникам знадобиться велика кількість часу на технічне доведення машин, щоб налагодити крупносерійне їх виробництво. Отже, є всі передумови для появи російських комбайнобудівників на українському ринку. З кінця 2000 року вони почали активно діяти в цьому напрямку. Керівництво "Ростсільмашу" вважає його одним із пріоритетних на даний момент, про що свідчить відкриття в Києві представництва заводу. До того ж, на дніпропетровському "Південмаші" вже закінчено

комплектування перших 10 російських комбайнів, а всього на 2001 рік заплановано випустити 500 машин. Як вважають російські комбайнобудівники, спільне співробітництво випуску "Донів" і "Нив" буде вигідне обом сторонам, до того ж, ці комбайни в 1,5-2 рази дешевше українських.

При підготовці програми "Зерно 2001-2004" було підраховано, що вже в 2001 р. для збирання зернових сільськогосподарським товаровиробникам необхідно поставити не менше 5 тис. нових зернозбиральних агрегатів. Однак можливості українських комбайнобудівельних заводів, як і раніше, обмежені. Наприклад, ХТЗ ім. Малишева до початку третього тисячоліття виготовив 150 комбайнів «Обрій» (польський "Бізон"), Херсонський комбайновий завод — 500 комбайнів "Славутич" у рік, завод сільгоспмашинобудування (колишні майстерні — В.О.) в Олександрії Кіровоградської області збирає півтора десятка комбайнів «Лан» на місяць. Вартість комбайнів є високою. Ціна комбайна "Обрій" — 170 тис. дол., "Славутич" — близько 92 тис, «Лан» — 117 тис. дол. Вартість іноземних аналогів: комбайн «Кейс» — 170 тис. дол., "Домінатор-204 Мега" — близько 160 тис.дол. Зрозуміло, що вартість української зернозбиральної техніки (яка випускається поштучно) і країн далекого зарубіжжя перевищує ціну серійних російських комбайнів "Дон".

Переговори, що велися між дніпропетровським Південним машинобудівним заводом і ростовським ВАТ «Ростсільмаш» не один рік, завершилися у грудні 2000 року підписанням у Ростові-на-Дону угоди про створення спільного виробництва на базі Південного машинобудівного заводу — по випуску зернозбиральних комбайнів "Дон-1500 Б". З комплектуючих, що

334

будуть поставляться ростовськими комбайнобудівниками, уже до травня 2001 року СП "ПМЗ-Дон" планує зібрати 300 агрегатів, а під кінець року — ще 200 машин.

Комбайн "Дон-1500 Б" -— модернізована модель комбайна "Дон-1500А", що забезпечує підвищення продуктивності на 20-25% за рахунок нових технічних рішень. Залежно від способу збирання врожаю і за вимогою замовника може комплектуватися універсальними жатками, а також платформами-підбирачами.

Вибір такої марки комбайна не випадковий. Це одна з найдешевших машин цього класу, вартість якої становить 50-53 тис. дол. залежної від сезону продажу. Зібрані на Південному машинобудівному заводі комбайни плануються реалізовувати сільським товаровиробникам за українською державною програмою технічного оснащення села. Орієнтовна вартість — 64 тис.дол. Зрозуміло, що навіть великі господарства дану суму відразу сплатити не зможуть, тому передбачений лізинг такої техніки на термін від двох до п'яти років. Велике значення тут має і те, що машини цього класу випускаються з 1974 р., але якість їх зараз набагато вища.

Є ще одна важлива перевага російського комбайна. До розпаду СРСР 60% комплектуючих для комбайну "Дон" вироблялося на українських заводах. В даний час обсяги кооперації значно зменшились. Хоча, розгортаючи виробництво "Донів" на Південному машинобудівному заводі, в Україні передбачають, що колеса може поставляти Кременчуцький колісний завод, шини з акумуляторами — дніпропетровські ВАТ "Дніпрошина" та "Іста", гідропривод — завод "Гідросила" з м. Кіровоград. Можливе монтування дизельного двигуна харківського заводу "Серп і молот". В даний час частка українських комплектуючих в комбайнах "Дон" не перевищує більше 20%.

Порівнюючи "Дон" з українським "Славутичем", фахівці оцінюють останнього як більш перспективний, але його потрібно доводити до міжнародних стандартів. Отже, закупівля комбайну марки "Дон-1500 Б" — захід вимушений. В Україні свідомі того, що український "Славутич" — більш передова і перспективніша машина, але з "Ростсільмашем" необхідно співпрацювати, поки вітчизняний ринок не наповниться зернозбиральною технікою.

Уявлення про ринок зернозбиральних комбайнів буде неповним, якщо не брати до уваги вторинний ринок — ринок зернозбиральних комбайнів, які вже були у користуванні. Цей ринок привабливий для вітчизняного покупця перш за все можливістю придбати комбайн за значно нижчою ціною. Він пропонує техніку як російського виробництва, так і відомих іноземних фірм. Серед них комбайни "Нива" і "Дон-1500/1200" за ціною від 10 тис. дол. США, машини фірми Бізон (Польща, від 30 тиснім, марок), комбайни комбінату Фортшритт (Німеччина, від 55 тис. нім. марок). Є пропозиції комбайнів "Змай" та "Джуро Джакович" колишньої Югославії, "Сампо" з Фінляндії. Наведені ціни під час укладення угод на поставку, як правило, знижуються на 5-10% у разі закупівлі партії машин. Створення спеціалізованих фірм з продажу комбайнів, які були у користуванні, дасть змогу покупцям отримувати техніку після належної передпродажної підготовки і на умовах сервісного її обслуговування. Невисока фінансова спроможність багатьох виробників зерна стане стимулом до подальшого розвитку вторинного ринку в найближчі роки. Конкурентне середовище є сприятливішим для тих фірм, які можуть запропонувати найнижчий рівень цін для споживачів. V

За останні роки у сільському господарстві України виникають акціонерні товариства, спільні підприємства, підприємства з іноземними інвестиціями, приватні фірми, кооперативи, фермерські господарства, які можна віднести до покупців нового спрямування. Зростання їх кількості створює передумови для формування ринку міні-тракторів та машин середньої потужності (50-120 к.с).

З появою різноманітних міжнародних фондів для підтримки малого бізнесу і фермерства з'являється можливість залучити кредити для придбання техніки фермерами та структурами малого бізнесу. Однак це не може суттєво вплинути на співвідношення "попит-пропозиція" на внутрішньому ринку тракторів.

Рівень заявок з України на трактори іноземних фірм у доларовому еквіваленті перевищує рівень цін на трактори вітчизняних виробників у 3-7 разів. Наприклад, фірма (Німеччина) пропонує трактор класичного компонування потужністю 60 к.с. за 60 тис. німецьких марок. Аналогічну модель відома американська фірма "ГОНМ БЕБНЕ" пропонує у середньому за 45 тис. дол. США. Як правило, високій ціні відповідає якість і надійність тракторів — хороші економічні показники, застосування електронних компонентів, широкі можливості комплектування на замовлення, значний строк гарантійного обслуговування (2 роки — "РЕКОТ" ) та ін. Фірма "РЕКБТ" пропонує українським покупцям також знижки до ціни від 15 відсотків.

Аналіз українського ринку тракторів свідчить про появу конкурентного середовища, характерною ознакою якого є зростання загальної кількості пропозицій тракторів, у тому числі і з однаковим рівнем потужності, вітчизняного та зарубіжного виробництва. Конкурентною перевагою вітчизняних тракторів, як і машин країн СНД, є низькі ціни, що в умовах низької платоспроможності покупців значно впливає на обсяг збуту продукції. До переваг тракторів інофірм можна віднести високу якість виготовлення, багатоваріантний вибір комплектації на замовлення, обладнання електронними засобами керування та регулювання, комфортність умов праці операторів. Загострення конкуренції відбуватиметься і через постачання техніки іноземних фірм під кредити на міждержавному рівні.

Однак, якщо порівняти в комплексі вартість і експлуатаційні переваги, то пріоритет однозначно на боці іноземних марок. Це підтверджує приклад трактора фірми "Джон Дір", який є найдешевшим трактором іномарок такого класу. Разом із набором сільськогосподарських машин та з нарахуваннями за обслуговування кредитної лінії комплекс коштує 200 тис. дол. Харківський Т-150 коштує 70 тис. доларів (табл.5.3) [5.2].

Таблиця 5.3

Порівняльні дані роботи тракторів "ДжонДір-8400"

та Т-150

Показник	"Джон Дір-8400"	Т-150	47-
Виробіток на оранці, га за зміну	30	14	+16
Витрати пального на 1 га, кг	15,2	20,5	-5,3
Строки експлуатації, років	20	5	+ 15
Середня собівартість га оранки за строк експлуатації, дол. США	25,2	36,0	-10,8

Техніко-економічні порівняння і розрахунки свідчать, що трактор фірми "Джон Дір" за своїми технічними характеристиками працює без капітального ремонту 20 років. Трактор Т-150 працює без ремонту З, максимально 5 років. Тобто, за 20 років потрібно купити 5 тракторів Т-150, вартість яких (5x70) становитиме 350 тис. дол. проти 200 тис.

На оранці трактор "Джон Дір" працює з 9-корпусним плугом з шириною захвата 2,8 м. Підраховано, що протягом сезону виробіток трактора становитиме:

- на оранці — 1881 га;

- на дискуванні — 2243 га або 718 умовних га;

- на сівбі — 1354 га, або 596 умовних га.

Усього за сезон виробіток трактора становитиме 3554 умовних гектари.

Трактор Т-150 за найкращих умов у наших господарствах досягає виробітку 1800 умовних гектарів за сезон, або в 2 рази менше.

Але за умов закупок тракторів "Джон Дір" за кредитною лінією на 5 років і за лізингом його вартість може бути дещо нижчою (табл.5.4) [5.2].

Технічне оснащення кабіни, досконалість механізмів регулювання та контролю за роботою окремих вузлів створюють найсприятливіші умови для механізатора, отже сприяють зростанню продуктивності праці.

Таблиця 5.4.

Вартість одного трактора "Джон Дір -8400 " з урахуванням витрат по обслуговуванню кредиту (тис.дол.США)

1. Середньоєвропейська ціна та ціна одного зразка, запро­понована фірмою "Джон Дір" для закупівлі концерном "Украгротехсервіс"

2. Ціна, запропонована фірмою для закупівлі партії тракторів з пневмосистемою, в порту України "3. Ціна трактора по контракту в порту України в тому числі витрати по транспортуванню і страхуванню 4. ЗниженшГщни по контракту за один-трактор у порівнянні з цінами: середньоєвропейськими та одного зразка

іпонованими фірмою для закупівлі партії тракторів

144,5

130,0

6,2

20 6,0

З.Зниження вартості закупівлі 601 трактора по контракту в порівнянні з цінами:

середньоєвропейськими та одного зразка запропонованими фірмою для закупівлі партії тракторів

12,3 3,6

~Б. Процентна ставка банків США до контрактної ціни одного іктора по кредиту за 5 років (8% річних)

27,4

7. Страхові платежі Ексімбанку С разових)__________________________

8. Інші витрати банку на один трактор

А за один трактор (7,.

9. Вартість одного трактора в порту України

Через 5 років трактор можна буде викупити, і в наступні 10 років прибуток від його роботи за рік становитиме в середньому не менше 30 тис. дол. США.

Розрахункова вартість обробітку одного умовного гектара, яка забезпечує погашення на протязі 5 років кредиту та витрат по його обслуговуванню, а також усіх експлуатаційних витрат, становить 3 центнери пшениці 111 класу, виходячи з вартості однієї тонни 250 грн.

В розрахунку на один трактор за сезон може бути зароблено: 1065 т зерна, або 270 тис.грн., з них:

- 70 тис. грн. може спрямовуватись на погашення кредиту;

- 200 тис. грн. — на експлуатаційні витрати та сплату податків.

Економія дизельного пального на обсязі робіт, які виконує трактор "Джон Дір- 8400", за рік становить 11 тис. тонн (3554 га х 5,3 кг), або 2,8 млн. дол. СПІА.

Вторинний ринок тракторів (які були в користуванні) пропонує широкий набір машин за цінами, нижчими на 20-65%. Однак, розвиток цього ринку стримується відсутністю належної бази для реставрації та передпродажної підготовки тракторів.

З боку директивних органів нашої країни здійснюється державна підтримка розвитку лізингової діяльності як в фінансовому так і в організаційному напрямках. Так, на виконання Указу Президента України від 23 лютого 2001 р. №111 "Про додаткові заходи щодо дальшого розвитку лізингу в аграрному секторі економіки" Кабінет Міністрів України постановив (постанова від 11 квітня 2001 р. №354):

- утворити відкрите акціонерне товариство Національну акціонерну компанію "Украгролізинг" далі — Компанія на базі державного лізингового підприємства "Украгролізинг", що ліквідується;

- установити, що 100 відсотків акцій Компанії закріп­люється у державній власності і забороненням їх відчуження, використання для формування статутних фондів будь-яких суб'єктів господарювання, передачі в управління будь-яким особам до прийняття окремого рішення щодо приватизації Компанії;

Компанія підпорядкована Кабінету Міністрів і у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, Указами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативними актами та її Статутом.

Компанія утворена з метою сприяння реалізації державної політики в агропромисловій сфері, забезпечення ефективного функціонування і розвитку сільськогосподарського виробництва шляхом передачі сільськогосподарським товаровиробникам на умовах лізингу машин та обладнання, надання виробничих послуг, організації технічного сервісу та для одержання прибутку від впровадження підприємницької діяльності.

Предметом діяльності Компанії є:

- інженерно-технічне забезпечення діяльності підприємств агропромислового комплексу та організація постачання їм матеріально-технічних ресурсів;

- закупівля і передача у фінансовий лізинг сільсько­господарської техніки, обладнання для переробки сільськогосподарської продукції та іншої техніки;

- участь у розробці і реалізації програм міжнародного лізингу сільськогосподарських машин та обладнання;

- створення та переоснащення ремонтної бази і мережі технічного сервісу та виконання робіт з ремонту і технічного обслуговування тракторів, автомобілів, сільськогосподарських машин, фермерського обладнання та іншого реманенту;

- вивчення попиту сільськогосподарських товаровироб­ників усіх форм власності на матеріально-технічні ресурси, сільськогосподарську техніку, тваринницьке обладнання, запасні частини, обладнання для переробної промисловості;

- сприяння залученню в Україну іноземних інвестицій. Для забезпечення діяльності Компанії за рахунок внесків

засновника (держави) створюється статутний фонд у розмірі 4,3 млн. грн., який поділяється на 4300 простих іменних акцій номінальною вартістю 1000 грн. кожна.

Перелік підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства, з наступною передачею 100 відсотків їх акцій до статутного фонду Компанії входять: 59 державних сільськогосподарських машинно-технологічних станцій, 3 державних підприємства, один державний конструкторсько-технологічний інститут транспорту "Украгро-транс" і один державний концерн по матеріально-технічному та сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс".

Незважаючи на економічні, фінансові та безліч інших труднощів, що існують в державі, створення в 1998 році Державного лізингового фонду з ініціативи уряду є великою його заслугою, тобто був започаткований значний прорив у забезпеченні сільськогосподарських товаровиробників технічними засобами. Незважаючи на те, що фактичні надходження коштів до Державного лізингового фонду були меншими ніж передбачалося Державним бюджетом, все ж таки сума коштів цього фонду із року в рік збільшувалась — це значний прогрес і явна перемога в започаткуванні нових форм фінансування технічних засобів.

Враховуючи критичний стан із забезпеченням зерно-і кормозбиральними комбайнами, Уряд дозволив використати частину бюджетних коштів, виділених на часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2001 року № 59 для одержання пільгових кредитів і оплати виробництва машино­будівними заводами зазначених технічних засобів.

Дорученням Президента України приписано головам обласних державних адміністрацій активізувати роботу з прискорення надходження коштів до спеціального фонду Державного бюджету України на 2001 рік, призначених для фінансування закупівлі вітчизняної техніки на умовах фінансового лізингу та забезпеченням авансування виробництва і закупівлі до жнив не менше 40-60 вітчизняних зернозбиральних та самохідних кормозбиральних комбайнів та поставку їх за лізингом сільськогосподарським товаровиробникам своїх регіонів. На 2001 рік Державним ^бюджетом передбачено 2,78 млрд. грн. на закупівлю техніки за лізингом за рахунок повернення лізингових платежів за вже поставлену техніку та погашення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії на закупівлю техніки іноземного виробництва.

За рахунок бюджетного фінансування Державного лізингового фонду в 2001 році Уряд має намір забезпечити випуск 3 тис. зернозбиральних комбайнів для подальшого продажу їх сільськогосподарським товаровиробникам на умовах лізингу. При цьому 330 комбайнів Кабінет Міністрів передасть у лізинг фермерським господарствам.

В 2000 році через відсутність фінансування лізингового фонду з держбюджету постачання сільгосптехніки на умовах лізингу були незначними. Всього в 2000 році сільськогоспо-

дарські товаровиробники придбали 60 зернозбиральних комбай­нів. В 1998-1999 рр. аграрні формування одержали на умовах лізингу сільськогосподарської техніки більш ніж на 400 млн.грн., переважно — трактори виробництва "Південмаш" і "ХТЗ" і близько 300 зернозбиральних комбайнів.