1. Державна допомога

Адресатами державної допомоги мають бути найменш захищені громадяни, які за тих чи інших обставин обмежені у можливостях повноцінно працювати і самостійно забезпечити собі мінімально необхідний рівень життя: соціальні пенсіонери, інваліди, діти-сироти. Базовий розмір державної допомоги, формула і механізми її індексації відповідно загальноекономічній та ціновій динаміці мають бути встановлені Законом України і, таким чином, вивільнені з-під впливу політичних або передвиборчих коливань.

2. Державні гарантії

Державні гарантії торкаються абсолютно усіх громадян, населення у цілому і включають повну доступність:

• середньої освіти;

• базових медичних послуг;

• пенсійного забезпечення.

Пріоритетним напрямом посилення гарантійної складової соціальної політики в Україні на найближчу перспективу має стати завершення пенсійної реформи і остаточний перехід до трирівневої системи пенсійного забезпечення.

3. Державні стимули

Об’єктом стимулюючої соціальної політики держави може стати будь-який громадянин, який прагне розвивати здібності і нарощувати свій продуктивний потенціал, бути так званим "агентом розвитку". Передусім це стосується молоді, працівників, зайнятих у сферах розвитку – освіті, науці, малому бізнесі. Основними інструментами-стимулами мають стати:

• податкові;

• іпотечні;

• кредитні;

• грантові.

Податкова реформа має стати інтегральним елементом стимулюючої соціальної політики. Причому реформуванню підлягає не лише розмір податкових ставок і бази оподаткування, а передусім сама парадигма: доцільно розглянути можливість переходу від системи оподаткування доходів окремої людини до оподаткування доходів родини. У такому випадку, наприклад, вилучення з бази оподаткування видатків на освіту вирішуватиметься автоматично. Відповідно буде легше фінансувати і систему освіти, бо кошти йтимуть безпосередньо навчальним закладам як плата за навчання.

Інструментами відбудови сучасної ефективної соціальної системи держави мають стати:

1. Інституційні зміни системи:

запровадження єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування;

створення єдиної базиданих, що включатиме як внески, так і виплати (страхові та нестрахові);

поетапне запровадження медичного страхування (починаючи з невідкладних видів медичної допомоги) за умови узгодженості цього процесу із загальною реформою системи охорони здоров’я;

об’єднання трьох фондів (двох діючих – Страхування від тимчасової втрати працездатності та Страхування від нещасного випадку на виробництві – і ще нестворений Фонд медичного страхування);