80. Співвідношення права, законності і правопорядку. Громадський порядок і правопорядок

Спільними рисами права, законності і правопорядку є такі: єдність їх цілей, зокрема забезпечувати права і свободи громадян, вносити упорядкованість і організованість у суспільні відносини; належність до загальнолюдських цінностей; спрямованість їх як найважливіших елементів правових систем на реалізацію принципів справедливості, гуманізму, демократизму, сприяння соціальному прогресу; здатність бути правовою основою і водночас засобом функціонування державної влади і демократії, забезпечувати посилення державності; бути гарантом розбудови правової держави, формування громадянського суспільства тощо.

Право — це соціальний регулятор відносин, побудований на уявленні про справедливість, яке в певний момент у конкретному суспільстві і має загальнообов’язковий, формальновизначений, нормативний характер, встановлений або санкціонований державою (населенням у ході референдуму) і гарантований нею.

Законність — це принцип функціонування суспільства та його підсистем в певному режимі, для якого характерні: по-перше, вимога суворого й неухильного додержання законів держави усіма громадянами, посадовими особами, державними органами, об'єднаннями громадян та всіма іншими суб'єктами права, а по-друге, реальне виконання цих законів. Отже, додержання законності — це необхідна умова створення такого соціального середовища, за якого тільки й можлива повна реалізація права.

Законність як вимога звернена до всіх суб'єктів права, й саме їх спільними зусиллями і створюється згадане соціальне середовище. Водночас законність виступає передумовою реалізації їх власних суб'єктивних прав та законних інтересів.

Режим законності забезпечує правопорядок. Правопорядок — це такий стан суспільних відносин, який є сукупним результатом фактичного здійснення юридичних норм в умовах законності. Правопорядок — це законність у дії, це реалізована законність. Правопорядок — ємне поняття. Його види: громадський правопорядок (в громадських місцях), виробничий, трудовий, військовий, навчальний та інші.

Правопорядок важливий в будь-якій сфері виробничого й суспільного життя. Не є винятком комерційна й банківська діяльність, торгівля й громадське харчування тощо. Хоча ці галузі завжди були і є особливо уразливі саме з огляду законності й правопорядку.

Законність і правопорядок — найважливіші соціальні цінності, основа нормального життя суспільства, його громадян. Тому їх зміцнення — одне із головних завдань, яке стоїть перед суспільством, один із основних напрямів діяльності держави, її функція.

Велику роль у цьому процесі відіграють правоохоронні органи, зокрема, органи внутрішніх справ. Вагомі здобутки правоохоронців на пріоритетних напрямах щодо захисту економіки від кримінального впливу. Вони взяли під контроль стратегічні об'єкти, що випускають високоліквідну продукцію, паливно-енергетичний сектор, сферу приватизації, банківську і кредитно-фінансову системи, зовнішньо-економічну діяльність тощо.

Юридична й політична практика довела, що причини правопорушень потрібно шукати не в «пережитках», не в минулому, а в дійсності. Вони породжені тими об'єктивними умовами (економічними, політичними, соціальними), в яких знаходиться суспільство на конкретному етапі розвитку.

Проблема ліквідації порушень законності не тільки юридична проблема. Для її вирішення перш за все повинні бути усунені, викоренені ті об'єктивні фактори, які підтримують, «живлять» злочинну активність, створюють умови для здійснення правопорушень, для відступу від вимог законів. Стабілізація економічних відносин, зростання матеріальної забезпеченості людей, їх моральне виховання, зміцнення соціальних зв'язків, розвиток демократії — необхідна передумова і найважливіші шляхи зміцнення законності і правопорядку.

Переконання як метод зміцнення законності полягає в підвищенні правосвідомості як громадян, так і посадових осіб. Правове виховання передбачає впровадження в свідомість людей знань права, розуміння необхідності виконання його вимог, відчуття нетерпимості до будь-яких порушень законодавства. Це забезпечується створенням злагодженої системи правового виховання, навчання, засобів масової інформації й систематизованої планомірної роботи в цьому напрямку.

З переконанням тісно пов'язана профілактика правопорушень. Суть її полягає в запобіганні можливих правопорушень шляхом ретельного вивчення причин і умов, які сприяють здійсненню порушень законності, і вжиття заходів щодо їх ліквідації.

Зміцнення правової охорони державного і громадського життя передусім залежить від стану законності і правопорядку в роботі державного апарату. Порушення законності у його діяльності, як уже зазначалось, особливо, коли воно стає системою, перешкоджає здійсненню функцій держави, порушує упорядкованість, синхронність роботи.

Правопорядок слід відрізняти від близького, але не ідентичного йому явища — громадського порядку, що, як і правопорядок, характеризується організованістю, упорядкованістю суспільних відносин. На відміну від правопорядку, громадський порядок створюється під впливом не тільки правових, а й інших соціальних норм: моралі, звичаїв, релігійних, корпоративних, естетичних норм та ін. Отже, громадський порядок є стан урегульованості суспільних відносин, заснований на реалізації всіх соціальних норм і принципів.

Громадський порядок забезпечується переважно силою громадського впливу. Але це не означає, що його стан байдужий для нашої держави. З одного боку, важливою частиною громадського порядку є правопорядок. З іншого — стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку. Неможливо регламентувати правопорядок, не здійснюючи впливу на громадський порядок, який нерідко підтримується примусовою силою держави.

Таким чином, правопорядок і законність — мета і результат правового регулювання, важливе юридичне і політичне явище, стан якого здійснює безпосередній вплив на суспільне життя. Тому не випадково, що одним з основних напрямів діяльності юристів-практиків є робота щодо забезпечення (зміцнення) правопорядку і законності.

За законність і порядок необхідно боротися на всіх рівнях суспільного життя як в органах державної влади і громадських організаціях, так і в індивідуальному порядку. Коли для перших двох можна створити контролюючі органи, то під індивідуальним порядком розуміється свідоме дотримання законів особою. Отже, дотримання законності, належного порядку громадянами України є найважливішим напрямом формування правової держави й добробуту нашого народу в майбутньому.

+ 86. ГАРАНТІЇ ЗАКОННОСТІ І ПРАВОПОРЯДКУ

Гарантії законності — це об’єктивні умови і суб’єктивні фактори, а також спеціальні засоби і заходи, за допомогою яких забезпечується режим законності.

Серед юридичних гарантій розрізняють наступні: 1)Засоби виявлення (розкриття) правопорушення. 2) Засоби попередження правопорушень. 3) Засоби припинення правопорушень. 4)Заходи щодо захисту і відновлення порушених прав, ліквідація наслідків правопорушень. 5) Юридична відповідальність.

Серед юридичних гарантій особлива роль належить процесуальним гарантіям, тому що процес є формою життя матеріального права. Формально закріплені права можуть отримати реальне життя лише маючи процесуальне забезпечення. Важливою гарантією законності є правосуддя

Під організаційними гарантіями розуміються різні заходи організаційного характеру, що забезпечують зміцнення законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав людини, громадянина.

Гарантії законності і правопорядку — це сукупність об'єктивних і су6'єктивних умов та спеціальних засобів (за­ходів), спрямованих на забезпечення та охорону (захист) режи­му законності і правопорядку. Гарантії законності і правопоряд­ку поділяють на загальні і спеціальні (юридичні).

До загальних гарантій слід віднести економічні, політичні та інші фактори й умови, що мають об'єктивний характер, наявність яких забезпечує додержання законності і існування правопорядку. Вони безпосередньо відображають закономірності розвитку су­спільства, утворюють макросередовище, в межах якого здійсню­ється правове регулювання. На процес реалізації вимог закон­ності, встановлення та функціонування правопорядку ці фактори впливають опосередковано, як позитивно, так і негативно. Нега­тивно, наприклад, на стан законності і правопорядку впливає полі­тична нестабільність, дезорганізація державно-владних структур, низький рівень виконавчої дисципліни, бюрократизм і т. ін.

Економічними гарантіями є передусім рівність усіх форм власності і економічних можливостей суб'єктів суспільних відно­син. Особливо слід наголосити на впливі такого фактора, як рівень загальнонаціонального доходу і на цій основі — матеріаль­ного добробуту кожної людини. Матеріально забезпечена люди­на, як правило, прагне співвідносити свою поведінку з вимогами законодавства, оскільки розуміє, що її інтереси у свою чергу за­хищаються режимом законності і правопорядку.

Політичні гарантії — це розвинута система народовладдя, його реалізація через демократичні форми й інститути, свобода самовизначення особистості, політична різноманітність. Закон­ність є стрижневим елементом демократії, правовою формою її буття. Тому й розвиток і зміцнення демократії, функціонування її інститутів сприяють гарантуванню законності і правопорядку.

Соціальними гарантіями законності і правопорядку слід ви­знати відсутність відвертих соціальних суперечностей між різни­ми групами, прошарками населення, стабільність, впевненість громадян у непорушності своїх свобод і соціальних прав, їх ма­теріальний добробут, відсутність безробіття або низький його рівень і т. ін. У створенні такого стану соціальної сфери велику роль відіграють соціально спрямовані заходи держави, благо­чинні акції суспільних організацій. Навпаки, зростання безробіт­тя, падіння життєвого рівня населення негативно впливає на стан законності, правосвідомість громадян. Виникають антиправові настрої, пошуки шляхів незаконного збагачення, обходу закону, а як наслідок - соціальні конфлікти,соціальна напруга в суспіль­стві,що може завдати істотної шкоди законності і правопорядку.

Ідеологічні гарантії полягають у наявності моральних і право­вих уявлень про необхідність та корисність законослухняної по­ведінки, про неприпустимість здійснення протиправних вчинків. Ідеологічною гарантією правопорядку є також наявність достат­ньо високого рівня загальної і правової культури, правосвідомості членів суспільства, і передусім посадових осіб, які приймають нор­мативні і індивідуальні правові рішення. Для їх досягнення не­обхідні організація пропаганди, створення чіткої системи вихован­ня у громадян, почуття відповідальності, права і законності, ство­рення здорової моральної обстановки. У цій роботі повинні брати активну участь усі структури політичної і правової систем, відповідні установи культури і мистецтва, школи, навчальні закла­ди, церква тощо. Ідеологічними факторами, які впливають на стан законності і правопорядку, слід вважати існування свободи преси, думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями.

Зупинімось на юридичних (та організаційно-юридичних) гарантіях. Юридичні гарантії законності та правопорядку — це сукупність засобів та настанов правового характеру, наявність і використання яких забезпечує реалізацію законів та функціонування усієї соціальної системи в режимі законності. Ці гарантії досить різноманітні та багатопланові. До юридичних гарантій законності та правопорядку можна віднести такі їх конкретні види:

1) наявність конституційних норм, з яких виходить та яким підпорядкована уся правова система;

2) конституційне правосуддя, яке здійснює Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції;

3) парламентський контроль за виконанням Конституції та законів України, який здійснює Верховна Рада України;

4) діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

5) функціонування системи правосуддя;

6) функціонування системи прокурорського нагляду за додержанням законів;

7) державний контроль в усіх його різновидах;

8) встановлення юридичної відповідальності за правопорушення;

9) юр-ний інститут захисту прав громадян, який полягає в можливості реалізації права на скаргу та звернення до суду;

10) можливість одержати кваліфіковану юридичну допомогу професійних юристів-адвокатів;

11) процесуальні гарантії при розгляді справ юрисдикційними органами;

12) процедурний порядок розгляду справ в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування.