5. Правила оформлення роботи

5.1. Загальні вимоги. Заголовки структурних елементів наукової роботи такі як “ЗМІСТ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ”, “ДОДАТКИ” друкують великими літерами симетрично до тексту без лапок (вирівнювання по центру). Заголовки підрозділів друкують з великої літери, починаючи з абзацного відступу (вирівнювання – по ширині). Слід пам’ятати, що підзаголовки, за виключенням першої великої літери друкують маленькими літерами. Крапка в кінці заголовків розділів та підрозділів не ставиться. Відстань між заголовком і текстом має дорівнювати двом абзацовим відступам. Теж саме стосується відстані між заголовком і підзаголовкам та підзаголовком і текстом. Кожний розділ починають з нової сторінки. Підрозділи є продовженням розділу і тому їх починати з нової сторінки не потрібно.

За наявності в роботі друкарських помилок і описок їх можна виправляти виключно чорнилом чорного кольору, дотримуючись правила, що допускається не більше двох виправлень на одній сторінці.

5.2. Рубрикація тексту наукової роботи – це поділ його на складові частини. Вона віддзеркалює схему наукового дослідження і передбачає чіткий поділ рукопису на окремі логічно взаємно підпорядковані частини.

Найпростішою рубрикою є абзац – відступ управо на початковому рядку кожної частини тексту. Він немає визначених меж і найчастіше розглядається як композиційний прийом, що служить для об’єднання кількох речень, котрі викладають нову спільну думку в тексті. Правильне розбиття тексту наукової роботи на абзаци суттєво полегшує її читання та сприйняття.

Особлива увага приділяється початку абзацу. Перше речення абзацу повинно передавати його тему, нести навантаження заголовка до решти речень. не втрачаючи при цьому зв’язку з попереднім текстом. У кожному абзаці необхідно дотримуватися систематичності та послідовності викладу фактів, внутрішньої логіки їх висвітлення, яка значною мірою визначається характером тексту.

За умови поділу розділів роботи на підрозділи потрібно дотримуватися наступного правила: обсяг частин поділу повинен в сумі дорівнювати обсягові поняття, котре ділиться. Тобто розділ за своїм змістом повинен точно відповідати сумарному смисловому змісту наявних у ньому підрозділів. Недотримання даного правила може призвести до структурних помилок. По-перше - розділ за своїм змістом вужчий від загального обсягу відповідних підрозділів, містить у собі зайві підрозділи. Наприклад, при розкритті змісту розділу “Особливості державного ладу Індії”, де крім підрозділів “Функціонування законодавчої влади”, “Виконавча влада та її функції”, “Судова влада”, будуть як підрозділи вказані також “Політичні партії і рухи”. Сутність логічної помилки в тому, що тут наявні зайві для даного випадку члени поділу, оскільки політичні партії і рухи відносяться до поняття політична система і за своїм призначенням є ширшими ніж окреслена в назві розділу проблема. По-друге, помилка виникає тоді, коли кількість підрозділів, що становлять розділ, є за сутністю недостатньою. Наприклад, у розділі: „Польський рух опору на початковому етапі війни” присутні підрозділи : 1) “Націоналістичні партії”, “Селянський рух”, “Соціалістичні партії”. В даному випадку не є представленим комуністичний рух опору. Фактично мова йде про ті сили які співпрацювали з еміграційним урядом, але в назві розділу цього немає і, як наслідок, випущено окремий аспект.

За змістом члени ділення повинні виключати один одного, а не співвідноситися між собою як частина і ціле. Так, не можна з точки зору логіки визнати правильним поділ розділу „Соціальна структура Польської держави 16-18 ст.” на підрозділи “Заможні верстви населення”, “міщани”, “селяни”, “шляхта”. Сутність логічної помилки тут у тому, що шляхта і заможні верстви населення помилково названі як самостійні члени ділення, адже переважна більшість шляхти відносилася до заможних верств.

Ділення повинно бути неперервним, бо в його процесі треба переходити до найближчих видів, не перестрибуючи через них Помилка, що виникає при порушенні цього правила логіки, має назву “стрибок при діленні”. Так, якщо розділ “Письмові джерела” поділити на три підрозділи: “Документи”, “Щоденники”, “Спогади”, то це явна логічна помилка змішування на одному рівні понять різного ступеня рубрикації. Правильним буде розбити розділ на два підрозділи “Документи” і “Наративи”, які поділяються на Щоденники і Спогади.

Не рекомендується до заголовків включати слова на позначення загальних понять, вузькоспеціальних або місцевих термінів скорочені слова й абревіатури. Кожен заголовок у науковому тексті має бути якомога коротшим. Проте й надмірна його лапідарність небажана. Чим коротший заголовок тим він ширший за своїм змістом. Особливо небажані заголовки з одною слова. Такий заголовок не дає змоги визначити тему вміщеного під ним тексту. Трапляється й інша крайність, коли автор роботи хоче максимально точно передати у заголовку зміст розділу. Тоді заголовок розтягується на кілька рядків, що суттєво ускладнює його смислове сприйняття.

5.3. Нумерація сторінок, розділів (підрозділів, пунктів та підпунктів), малюнків, схем, діаграм, таблиць подається арабськими цифрами без знака №. Наприклад:

а) РОЗДІЛ 1. РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ ПОЛЬЩІ ВІДПОВІДНО ДО КОПЕНГАГЕНСЬКИХ КРИТЕРІЇВ;

б) 2.2. Реформування фіскальної та кредитно-фінансової системи країни;

в) Таблиця 1. Показники ВВП і ВНП Польщі після вступу до Європейського Союзу.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш. Усі сторінки наукового дослідження, включно з сторінками списку використаних джерел та літератури і додатків, підлягають нумерації. Винятком є перша та друга сторінка роботи. Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

5.4. Примітки, ілюстрації, таблиці. При викладенні матеріалу в науковому дослідженні часто виникає потреба зробити повніші пояснення, навести додаткові факти, міркування, уточнення, прямо не пов’язані з основним текстом роботи. В таких випадках, щоб не обтяжувати основний текст подібним матеріалом, використовують примітки, котрі розміщують в середині тексту в круглих дужках. Якщо такі примітки містять досить значний за обсягом матеріал, їх виносять в підрядкову примітку, або ж розташовують поза основним текстом роботи. Підрядкові і позатекстові примітки оформляють як підрядкові чи позатекстові посилання з нумерацією арабськими цифрами або зірочками (зірочками нумерують, щоб відокремити примітки від бібліографічних посилань).

Ілюстрації (малюнки, фотографії, схеми, діаграми, графіки, карти) і таблиці можуть подаватись в курсовій, бакалаврській чи магістерській роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Ілюстрації позначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: “Рис. 2.3” (третій рисунок другого розділу).

Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщують після номеру ілюстрації. Між номером ілюстрації та її назвою ставиться крапка. Необхідно також вказати джерело, звідки взята ілюстрація. Якщо вона складена студентом, то це також потрібно зазначити. Звичайно, вказівка на джерело розміщується під зображенням ілюстрації, вона пов’язується з ілюстрацією зірочкою.

Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. Напис “Таблиця” та її номер вказують один раз праворуч над першою частиною таблиці, над іншою частиною пишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: “Продовження табл. 1.2”.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують під словом „Таблиця”. При перенесенні частини таблиці на іншу сторінку назву залишають тільки над її першою частиною. Необхідним є зазначення джерела або джерел, з яких запозичені табличні дані або на основі яких складена таблиця. Правила оформлення вказівки на джерела табличних відомостей такі ж, як і для ілюстрацій. Якщо робота містить значний ілюстративний матеріал у вигляді ілюстрацій, таблиць, діаграм, графіків, географічних, економічних, політичних карт тощо, їх варто винести в додатки в кінець роботи або ж в окрему частину (книгу).

5.5. Правила цитування та посилання на використані джерела і літературу

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для всебічного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Необхідно точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Існують наступні загальні вимоги до цитування:

- текст цитати починається і закінчується лапками. Його потрібно наводити в граматичній формі, котра подана у джерелі, із обов’язковим збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз „так званий”;

- цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

- кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело,

- при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути максимально точним у викладі думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і робити відповідні посилання на джерело;

- цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім. Надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

- якщо автор вважає за потрібне показати власне ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках необхідно поставити знак оклику або знак запитання;

- за умови необхідності виділення в цитаті деяких слів, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки Варіантами таких застережень є (курсив наш. – І.Ш. ), (підкреслено мною. – І.Ш. ), (розрядка моя. – І.Ш. )

- при використанні відомостей, матеріалів з монографій, оглядових статей, інших джерел, що мають велику кількість сторінок, в посиланні слід точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул джерела, на яке посилається автор;

Посилання в тексті роботи можна робити:

- згідно з їх нумерацією (у списку використаних джерел та літератури) у квадратних дужках (через кому). Наприклад: “...затяжна війна з Австрією...примусила султана тримати майже всю свою армію у румелійських володіннях [6, 111].”, де перша цифра це номер позиції у списку джерел та літератури, а друга – номер сторінки. Якщо автор аналізуючи наукову літературу перераховує, які саме проблеми досліджені різними авторами, або ж вказує на один важливий аспект, котрому приділила свою увагу низка науковців, інформацію, котра відображена в різних джерелах – посилання в тексті роботи подаються через крапку з комою. Наприклад: “Велику цінність для дослідження піднятої проблеми представляють дипломатична переписка, мемуарна література польського і російського походження тощо [6; 8; 17; 19].”

- за допомогою виносок, при цьому його оформлення має відповідати бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера. Виноски можуть буди посторінкові, а також їх можна винести в кінець розділів або кінець роботи.

5.6. Бібліографічне оформлення роботи

Відповідно до існуючих вимог, пунктуація в бібліографічному описі виконує дві функції: звичайних граматичних розділових знаків (пунктуація), і розділових знаків, що мають розпізнавальний характер для областей та елементів бібліографічного опису (знаки приписної пунктуації). Заголовок від опису відокремлюють крапкою. Області опису відокремлюють одна від одної крапкою і тире. При повторенні окремих областей повторюють крапку і тире, за винятком області серії (відомості про кожну серію беруться в окремі круглі дужки без знаку крапка і тире між ними).

Для розрізнення приписної та граматичної пунктуації застосовують проміжок в один друкований знак до і після приписного знака. Винятком в даному випадку є крапка та кома – проміжки залишають тільки після них. Знаки крапка з комою та три крапки до винятку не відносяться.

Основні варіанти написання пунктуації з пробілами, які зустрічаються в бібліографічному описі наступні:

- _:_ двокрапка відокремлюється пробілами;

- ._ – між крапкою та тире ставлять пробіли;

- _;_ крапка з комою відокремлюються пробілами;

- _/_ косий слеш відокремлюється пробілами;

- _//_ два косих слеша відокремлюють пробілами.

У заголовку наводять ім’я одного автора (повністю, або прізвище та ініціали). Після прізвища ставлять знак “кома”. Наприклад: Павлюк, В.В. За наявності двох чи трьох авторів зазначають ім’я першого автора або ім’я автора, яке виокремлено поліграфічним засобами: кольором, шрифтом тощо. Прізвища другого, третього авторів зазначають у відомостях про відповідальність.

Для розрізнення приписної та граматичної пунктуації застосовують проміжок в один друкований знак до і після приписного знака. Виняток – крапка і кома – проміжки залишають тільки після них. Знак крапка з комою та три крапки до винятку не відносяться. Згідно з новим стандартом здійснено впровадження в бібліографічне описання таких елементів, як загальне позначення матеріалу, котрий доцільно подавати в описі документів різних видів, напр.: [Текст], [Електронний ресурс], [Рукопис], [Образотворчий матеріал], [Карти] тощо.

Перші слова відомостей, що стосуються назви та відомостей про відповідальність, записуються з малої літери, якщо вони не є власними назвами, першими словами назви чи цитатами. Винятком є вказівка на якісний стан та будь-які назви в усіх областях опису. Відомості, що запозичені не з приписного джерела інформації, наводять у квадратних дужках (уклад. В. Атаманенко [та ін.] або [б.м.] (без місця) тощо). Наприклад, якщо відомості про авторів, редакторів, перекладачів та інших осіб або відомості що пояснюють назву зазначені не на титульній сторінці книги, а на звороті титульного аркуша, в анотації, у змісті, у передмові (післямові), то в описі їх беруть у квадратні дужки. Квадратні дужки застосовуються у межах однієї області. Якщо суміжні елементи відносяться до різних областей, то кожен елемент береться в окремі квадратні дужки.

Обов’язковими елементами бібліографічного опису є наступні:

- перші відомості про відповідальність в усіх областях (області назви та відомості про відповідальність, області видання, області серії);

- додаткові відомості про видання (виправлене, доповнене, стереотипне, перероблене тощо);

- основна назва серії та підсерії;

- номер випуску серії чи підсерії;

- окремі примітки в описі певних видів документів (в описі електронних ресурсів – примітки про джерело основної назви, про системні вимоги);

- міжнародний стандартний номер, що присвоєний об’єкту бібліографічного опису.

Згідно з методикою складання скороченого бібліографічного опису виділяють такі його складові частини: заголовок (переважно це автор), зона назви, відомості, які стосуються назви, а також відомості про відповідальність (автори, установа, організація, яка видає), зона видання (повторність чи інша інформація про видання – стереотипне, факсимільне тощо), зона вихідних даних (місце видання, видавництво, рік видання, номер журналу, число та місяць газети), зона кількісної характеристики (кількість сторінок, конкретна сторінка, ілюстрації тощо), зона серії, зона стандартного номера (чи його альтернативи) та умови доступності.

Порядок наведення бібліографічних відомостей в однорівневому скороченому бібліографічному описі (з врахуванням вживання великої та малої літер):

Заголовок опису. Основна назва [Загальне позначення матеріалу] = Паралельна назва : відомості, які відносяться до назви / відомості про Авторство чи Відповідальність. – Відомості про повторність видання. – Зона специфічних відомостей. – Місце видання : Вид-во, рік. – Фізична (кількісна) характеристика. – (Серія і підсерія ; №, т.). – Примітки (додаткова інформація від бібліографа, напр.: системні вимоги до електрон. ресурсів). – ISBN.

Порядок наведення бібліографічних відомостей в аналітичному бібліографічному описі (з врахуванням вживання великої та малої літер):

Заголовок опису. Основна назва [Загальне позначення матеріалу] = Паралельна назва : відомості, які відносяться до назви / відомості про Авторство чи Відповідальність // Назва ідентифікуючого документа: відомості, які відносяться до назви ідентифікуючого документа. – Місце видання : Вид-во, рік. – Кількісна характеристика (місцезнаходження складової частини в документі). – (Серія і підсерія ; №, т.). – Примітки. (Приклади оформлення бібліографічного опису див. у Додатку 6).

Питання для самоконтролю:

1. Рубрикація тексту.

2. Оформлення ілюстрацій і таблиць.

3. Бібліографічне оформлення роботи.

4. Правила цитування та посилання на використані джерела і літературу.

5. Нумерація сторінок наукової роботи, її розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів.