3.3 Оцінка стійкості проти хвороб

Хвороби рослин є одним із основних факторів, які дестабілізують виробництво сільськогосподарської продукції. Щорічно або періодично виникаючі епіфітотії призводять до значних втрат урожаю і погіршення його якості.

Результати оцінки
25 рослин	20	5	15	20	15	56%
2 бали	3	5	4	2	3

(25*2)+(20*3)+(15*4)+(20*2)+(15*3)/100 =2,8; 2,8*100/50=56%

56% - рослина досить сприятливі до збудників рослин.

Створення стійких сортів — найефективніший захід боротьби з хворобами рослин. Впровадження їх у виробництво усуває не­обхідність проведення заходів захисту рослин, на які витрачаються значні кошти, а головне — забезпечує вирощування екологічно чис­тої продукції та захист навколишнього природного середовища.

Паразити в природі існують як популяції біотипів. Біотиповий склад популяції формується під дією екологічних умов, видового і сортового складу рослин, що живлять їх. Між біотипом і расою не можна поставити знак рівності.

Раса — це систематична одиниця подібних за ознаками або ін­шими властивостями біотипів. Збудники хвороб мають велику кіль­кість рас. Сорти, стійкі до тієї або іншої хвороби в одному регіоні чи зоні, в інших можуть уражатися нею.

Сортовий ключ є набором сортів з різним ступенем стійкості до різноманітних рас: один сорт пошкоджується всіма расами, дру­гий — всіма мінус одна, третій — мінус дві раси тощо. Висіваючи сорт, що апробується, разом із сортами, які входять до сортового ключа, можна визначити, до яких рас він стійкий, до яких відносно стійкий. Відповідно до цього треба визначити ареал його майбут­нього поширення, де немає рас паразита, до якого сорт не стійкий.

Фітопатологічне оцінювання застосовують на всіх етапах селек­ційного процесу і на початкових стадіях насінництва. Для цього фор­ми і сорти, що вивчаються, випробовують на природному або штуч­ному фоні. Градацію стійкості та сприйнятливості визначають за інтенсивністю пошкодження рослин і виявленням зовнішніх види­мих реакцій. Тому можуть бути два підходи до оцінювання стійкос­ті: облік інтенсивності виявлення хвороби; наявність показників імунності або їх відсутність.

Хвороби дифузного характеру (сажку, кореневі гнилі, вірози) об­ліковують підрахунком пошкоджених рослин, стебел тощо. Локаль­не пошкодження, яке характеризується появою пустул, плям (іржа, борошниста роса), обчислюють за шкалою-малюнком. Інтенсивність пошкодження підраховують при повному виявленні хвороби.

4. Оцінка продуктивності

Продуктивність – основна ознака, яка характеризує господарську цінність сортів. Врожай з одиниці площі визначається добутком від множення продуктивності рослин на їх середню кількість. На початку селекційного процесу оцінюють ,продуктивність окремих елітних рослин, та їх потомства. Однак і пізніше, коли є можливість визначити урожайність з одиниці площі, оцінка рослин за продуктивністю має певне значення .

Елементи структури врожаю озимої пшениці:

- Кількість колосків у колосі – 19;

- Кількість зерен у колоску – 2,0;

- кількість зерен у колосі –38;

- маса зерен у колосі – 1,67;

- продуктивна кущистість – 1,35;

- маса 1000 зерен – 44;

- продуктивність стебел на 1 м² –435.

У=(435*1,35)(1,67*19*2/1000)= 37,3ц/га(373г. з 1 м²)

Продуктивність зернових культур складається з окремих його елементів.

1)Продуктивна кущистість.

2)Довжина колоса.

3)Кількість колосків у колосі. Довжина колоса і кількість колосків і кількість колосків у колосі залежить як від генотипу сорту так і від умов вирощування в період формування колоса.

4)Кількість зерен у колосі зумовлюється генетично, однак може змінюватись при більшій кількості фертильних квіток, або при меншій кількості фертильних квіток та більшій кількості колосків у колосі.

5)Маса 1000 зерен. Це генетично зумовлена ознака, але вона може сильно змінюватись залежно від фітопатологічних, ентомологічних і погодних факторів, що діють у короткий час.

6)Маса зерна з одного колоса і маса однієї рослини.

Реалізація кожної складової продуктивності залежить від пристосованості рослин до певних погодних умов, фітопатологічних і ентомологічних впливів.