Спілкування як міжособистісна взаємодія. Основні засоби впливу в процесі спілкування.

Інтерактивна сторона спілкування – це спілкування як міжособистісна взаємодія. Інтерактивна сторона спілкування підкреслює аспекти, пов’язані з безпосередньою організацією спільної діяльності людей, їхньою взаємодією. В процесі діяльності для її учасників важливий не тільки обмін інформацією, а й планування спільної діяльності. При цьому регуляція дій здійснюється не окремими учасниками діяльності, а самою групою. Поняття «взаємодія» фіксує увагу не на акті комунікації, а на акті організації спільних дій, що створює можливість для спільної діяльності групи. Отже, інтерактивна сторона спілкування характеризується такими діями людей, які створюють реальну ситуацію взаємодії. Його найважливіша характеристика – спільне прийняття та реалізація рішення.

Види взаємозв’язку у спільній діяльності.

Для соціально-психологічного аналізу і практики найважливіші ті види групової діяльності, в яких взаємна залежність між її учасниками є максимальною. У багатьох виробничих групах взаємозв’язок опосередкований загальними цілями (заданий соціально), але діяльність індивідуальна за своєю природою (змістом праці).

Є такі види спільної діяльності, в яких дії одного учасника неможливі без дій інших членів групи. Взаємозв’язок тут опосередкований не тільки умовами, а й засобами реалізації спільних дій.

Модель регуляції спільної діяльності була розроблена М.Обозовим. У ній базовими поняттями виступають «діяльність» і «взаємодія». У будь-якої спільної діяльності можна виділити два аспекти:

1. власне предмету діяльності;

2. сукупність процесів, що встановлюють зв’язки та залежності між людьми в процесі діяльності.

Є два типи комунікацій, яким відповідає структура мови:

1. один спрямований на взаємини, тобто на взаємодію;

2. другий на дію і діяльність.

Визначальними в регуляції спільної діяльності є «умови-фактори» діяльності та взаємодії. До них належать:

1. специфіка і складність завдань задані зовні й визначають змістовий характер спільної діяльності;

2. тривалість спільної праці (або неформального спілкування) може розглядатися з різних позицій. За неформальної взаємодії вона визначається внутрішніми потребами осіб, які спілкуються. В умовах формальної організації тривалість виступає як фактор об’єктивно необхідної взаємодії;

3. кількісний склад групи в офіційних умовах визначається виробничими потребами з урахуванням психологічних закономірностей;

4. взаємозв’язок між членами групи – це така система дій, коли дії однієї особи зумовлюють певні дії інших осіб.

М.Обозов виділяє такі рівні взаємозв’язку членів групи:

1. а) ізольованість (фізична і соціальна);

2. рівень уявного взаємозв’язку, що існує у свідомості людини (зявляється в процесі виникнення потреби у спілкуванні);

3. рівень взаємозв’язку – присутність інших людей («публічний ефект»);

4. рівень впливу та взаємовпливу – визначає зміну сприймання та поведінки членів групи залежно від впливу, оцінок інших учасників. Має підрівні:

• змагання, що визначається різними цілями учасників за тієї самої завтрашньої цілі;

• рівень умовного взаємозв’язку (визначається інструкцією діяти спільно);

5. рівень дійсного взаємозв’язку (визначається інструкцією діяти спільно);

   5. функціональну структуру групи можна диференціювати на первинну (що задається умовами діяльності) та вторинну (розподіл рольових функцій у процесі безпосереднього вирішення завдань від комунікативних властивостей учасників).