1.2.Спілкування, зміст спілкування, мета, засоби, форми, функції

В західній психології поняття «спілкування» перекладається як «комунікація». Однак поняття «комунікація» більш широке. Воно має на увазі зв'язок, у ході якої відбувається обмін інформацією в живій і неживій природі. Спілкування ж існує тільки між людьми. Як суб'єктів спілкування може виступати як індивід, так і група.

У спілкуванні виділяються: зміст, мета, засоби, функції, форми, сторони, бар'єри.

Зміст - це інформація, що у межіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти до іншої.

За змістом спілкування може бути представлене як:

♦матеріальне - обмін продуктами і предметами діяльності, що у свою чергу служить засобом задоволення актуальних потреб суб'єктів;

♦когнитивне - обмін знаннями (пізнавальна і навчальна діяльність);

♦діяльне - обмін діями, операціями, уміннями, навичками; від суб'єкта до суб'єкта передається інформація, що удосконалює і розвиває здібності;

♦кондиційне - обмін психічним і фізіологічним станом; люди впливають один на одного, розраховане на те, щоб привести один одного у визначений фізичний чи психічний стан, наприклад, підняти настрій або зіпсувати його: чи збудити або заспокоїти один одного, а, у кінцевому рахунку — зробити визначений вплив один на одного;

♦мотиваційне —обмін спонуканнями, цілями, інтересами, мотивами, потребами; має своїм змістом передачу один одному визначених спонукань, установок готовності до дій у визначеному напрямку: наприклад, одна людина бажає домогтися, щоб в іншого виникло чи зникло деяке прагнення, щоб склалася визначена установка до дії, актуалізувалася деяка потреба і т.п.

Ціль спілкування - це те, заради чого в людини виникає даний вид активності. Цілі спілкування являють собою засіб задоволення багатьох різноманітних потреб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних, потреб інтелектуального росту, морального розвитку і ряду інших. Кількість потреб і відповідно цілей у людини збільшується.

По цілям, спілкування поділяється на біологічне (необхідне для підтримки, збереження і розвитку організму, зв'язано з задоволенням основних органічних потреб) і соціальне (переслідує цілі розширення і зміцнення міжособистісних контактів, встановлення і розвитку відносин, особистісного росту індивіда). У залежності від цілей існують також приватні види спілкування. Вони визначаються підвидами біологічних і соціальних потреб:

♦ділове - спілкування, включене, як приватний момент у яку-небудь спільну і продуктивну діяльність людей; служить засобом підвищення якості цієї діяльності; його змістом є те, чим зайняті люди, а не проблеми, що торкають їх внутрішній світ;

♦особисте - спілкування, зосереджене в основному навколо внутрішніх психологічних проблем, тих інтересів і потреб, що глибоко й інтимно торкаються особистості людини: пошук сенсу життя, визначення свого відношення до значимої людини, до того, що відбувається навколо, вирішення якого-небудь внутрішнього конфлікту;

♦інструментальне - спілкування, що не є самоціллю, не стимулюється самостійною потребою, але переслідує якусь іншу мету, крім одержання задоволення від самого акта спілкування;

♦цільове - спілкування, що служить засобом задоволення специфічної потреби, у даному випадку - потреби в спілкуванні.

У житті людини спілкування не існує як відособлений процес або самостійна форма активності. Воно включено в індивідуальну або групову практичну діяльність, що здійснюється при інтенсивному і різнобічному спілкуванні.

Засоби спілкування - засоби кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, переданої в процесі спілкування від однієї живої істоти іншій. Кодування інформації — це спосіб передачі її від одного до іншого.

Засоби спілкування можна розділити на наступні види:

• прямі тілесні контакти (торканням тіла руками і т.п.);

• органи почуттів (спостереження з боку однієї людини за рухом іншогї або сприйняття вироблених звукових сигналів);

• мова й інші знакові системи, писемність у її різноманітних видах (тексти, схеми, малюнки, креслення тощо).

• технічні засоби запису і збереження інформації (відеотехніка, радіо, касети, диски, дискети тощо).

• інтонації, емоційна виразність.

За формами спілкування поділяється на:

♦ пряме (природний контакт «віч-на-віч» за допомогою вербальних і невербальних засобів інформація особисто передається одним учасником іншому) і непряме (включення в процес спілкування «додаткового» учасника як посередника, через якого відбувається передача інформації);

• безпосереднє (за допомогою природних органів (рука, тулуб, голова), на його основі виникають різні види опосередкованого спілкування) і опосередковане (за допомогою чого-небудь - неповний психологічний контакт за допомогою спеціальних засобів, віддаляючи одержання зворотного зв'язку);

• масове (множинні, безпосередні контакти незнайомих людей, а також комунікація, опосередкована різними її видами) і міжособистісне (безпосередні контакти людей у чи групах парах, постійних за складом учасників, має на увазі психологічну близькість партнерів).

За орієнтацією можна виділити моно- і діалогічне спілкування. Монологічне спілкування підрозділяється на:

♦ імперативне - це авторитарна, директивна форма впливу на партнера по спілкуванню з метою досягнення контролю над його поведінкою і внутрішніми установками, примуса до визначених дій чи рішеннь; партнер по спілкуванню розглядається як об'єкт впливу, виступає пасивною, стороною; кінцева мета імператива - примус партнера – не завуальована;

♦ маніпуляції - припускає вплив на партнера по спілкуванню з метою досягнення своїх схованих намірів; партнер по спілкуванню використовується маніпулятором для досягнення своїх цілей; корінна відмінність маніпуляції від імператива полягає в тому, що партнер не інформується про щирі наміри спілкування (вони ховаються або підмінюються іншими); партнер по спілкуванню сприймається не як цілісна особистість, а як носій визначених, «потрібних» маніпулятору властивостей і якостей: маніпулятивне відношення до іншого приводить до руйнування близьких, довірчих відносин між людьми.

Діалогічне спілкування являє собою перехід від екзоцентриської, фіксованої на собі установки до установки на співрозмовника, реального партнера по спілкуванню; таке спілкування має психотерапевтичні властивості, наближає людину до більшого психічного здоров'я, урівноваженості і цілісності.

У функціях спілкування відповідно до змісту виділяються:

• інструментальна — характеризує спілкування як соціальний механізм управління і передачі інформації, необхідної для виконання дії;

• інтегративна — розкриває спілкування як засіб об'єднання людей;

• трансляційна - функція передачі конкретних способів діяльності, оцінок і т.д.;

• функція самовираження визначає спілкування як форму взаєморозуміння психологічного контексту;

• експресивна - взаєморозуміння переживань і емоційних станів;

• функція соціалізації -формування навичок взаємодії в суспільстві відповідно до прийнятих норм і правил;

• функція соціального контролю - регламентація поведінки і діяльності.