221

Тема 4. Майнове страхування

Еволюція майнового страхування.

Значення, види та принципи майнового страхування.

Страхування технічних ризиків.

Страхування майна сільськогосподарських підприємств.

Страхування транспортних засобів і вантажів.

Страхування майна громадян.

Страхування фінансових ризиків і принципи організації депозитного страхування.

Проблеми та напрями державної політики в галузі майнового страхування в Україні.

Прикладні задачі в майновому страхуванні.

Завдання для практичних (семінарських) занять.

Рекомендована література.

Основна: 2; 3; 4; 5; 12; 28; 29; 33; 34-38; 75; 86; 88; 90.

Додаткова: 6-11; 13-27; 50; 57; 61; 101-105; 111.

У темі розкриваються конкретні напрями страхування майна як юридичних, так і фізичних осіб. Надаються принципи та правила укладання угод у страхуванні майна, перелік майна та страхових ризиків, що беруться на страхування і що не беруться. Обгрунтування цього та пояснення. Також надаються принципи та правила оцінки і отримання відшкодування при наступі страхового випадку.

4.1. Еволюція майнового страхування.

Використані терміни: майнове страхування, оцінка страхова, генеральний поліс, збиток прямий, збиток страховий, рівень страхового відшкодування.

Майнове страхування – це галузь страхової діяльності, у якій об’єктом страхування виступає майно в різноманітних його видах.

Як відомо, переважну частину національного багатства всіх країн світу становить майно підприємств різних форм власності. Зі зміною форм власності на основі приватизації державного майна, в зв’язку з економічною реформою в Україні, важливою проблемою стала мінімізація підприємницького ризику, забезпечення безпечного бізнесу.

Нерідко на бізнес впливають непередбачені обставини і такі явища, як стихійні лиха, пожежі і крадіжки, що негативно впливає на відтворювальний процес, оскільки матеріальні носії основних і оборотних засобів істотно пошкоджуються. Щоб забезпечити відшкодування збитків, потрібні грошові резерви. Світовий досвід довів, що найекономнішою формою страхового захисту є страхування майна.

Існують різні версії з приводу того, який вид майна і від якого ризику вперше було взято страховиком під свій захист і в якій формі. В одних джерелах є посилання на те, що це сталося в ХІІІ ст. в Ісландії, де заможні селяни острова об’єдналися у спілку для взаємного захисту від втрат на випадок вогню або загибелі худоби. У разі нещастя частину збитків потерпілим відшкодовували грішми, частину – матеріалами або працею. Більш переконливими є свідоцтва про те, що страхування майна зародилося на морському транспорті та в торгівлі.

Механізм морського страхування будувався на договорі бодмереї (кредитор спочатку надавав страхувальнику страхову суму, а потім, у разі благополучного закінчення плавання, тобто за відсутність страхового випадку, йому ця сума поверталася плюс премія за бодмерею). Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів, а не надання "живих" грошей, що відволікало значний капітал з обороту на кілька місяців, а іноді й років. Є дані про те, що перший морський поліс був виданий судовласнику в 1347 р. в Генуї. Сам документ отримав назву "POLІSA", а сплачений судовласником платіж – "PRAMІE". Ці терміни у страховій справі використовуються у всіх країнах всього світу й до нині. Слід ще вказати, що на той же час в Венеції, як на той час розвинутої морської держави, був розроблений і вступив в дію "Кодекс морського страхування" (1468 р.), основні положення якого теж ввійшли в подібні Кодекси чи інші Акти, що нормують умови пароплавства практично всіх країн світу.

Також відомо, що страхування від вогню (пожежі) будівель і споруд, теж зародилось дуже давно (Німеччина – 900 р. н.е. виникають перші гільдії пожежників, які створили систему та сформулювали принципи страхування від вогню). Біля 1500 р. н.е. з’являються перші "пожежні" контракти, які мали умови відповідальності громади поселень перед мешканцями у випадках, коли втрати від пожежі будуть більшими ніж можливості погорільця. Майже одночасно виникає страхування посівів від знищення або пошкодження стихією (градом, посухою, зливою і т.п.).

В Україні чумаки, що просувалися по "чумацькому шляху" створювали каси взаємодопомоги для відновлення транспортних засобів (волів чи візків) при їх загибелі чи пошкодженні в період перевезення вантажів. У поселеннях гуртом проводили так звану "толоку" на користь однієї родини, якщо трапилась біда – пошкодження зазнала будівля, котру треба було відбудувати чи повністю збудувати. Класичне страхування до України (як і в Росію) прийшло із Західної Європи ще на початку XVIII ст.

У Полтаві було створено товариство взаємного страхування від вогню. Згодом порівняно великі товариства цього спрямування з’явилися також у Києві, Одесі та Харкові. Такі товариства здебільшого обслуговували великих домовласників, купців і фабрикантів. У більшовицькій Росії всі види проведення страхування були монополією держави, усі приватні та іноземні страхові компанії і товариства були ліквідовані (Декрет Совнаркому "Про організацію страхової справи у Російській федерації", 21.11.1918 р.). З 1921 р. страхування майна державних підприємств і організацій здійснювалось на добровільних засадах, з 4.09.1929 р. Постановою ЦВК і РНК СРСР запроваджено обов’язкове страхування у державній промисловості, яке на той час вже охоплювало практично все майно країни. Страхові платежі (страхові премії) були включені до складу податку з обороту, що зумовило і зміну в порядку відшкодування збитків. Тоді ж (1931 р.) страхування майна кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли і колгоспи, були теж переведені на державну основу, і всі роботи щодо страхування були доручені створеному на той час Держстраху СРСР, який один в своїй особі виконував роботи як з обов’язкових видів страхування майна, так і з добровільних видів. Всі страхові платежі фізичних та юридичних осіб зараховувалися до бюджету. Слід сказати ще, що Держстрах СРСР ніколи не був юридичною особою, завжди він входив як підрозділ до складу Мінекономіки, а згодом Мінфіну СРСР і працював на основі Положення про підрозділ. Це був прямий інструмент держави. До відома: таким же інструментом був і Інгострах СРСР, але вже зі статусом самостійності.

У 1968 р. запроваджені нові умови обов’язкового страхування в СРСР майна колгоспів, яке базувалося на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальника, що зробило крок уперед у методології формування страхових резервів, збільшенню норми страхового покриття і розширення переліку страхових подій (зокрема включено посуху). Ефективність цих заходів визначила доцільність переведення на такі умови страхування і державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи).

Протягом 60-70-х років були запроваджені нові види страхування майна. З 1988 р. державні підприємства дістали право на здійснення добровільного страхування майна і відповідальності. Але незважаючи на це, розвиток страхування в СРСР дуже відставав від рівня країн з ринковою економікою, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсували страхування на другий план. Теза "держава не може сама себе страхувати" так і не була спростована.

Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхового захисту підприємств в країні, зараз принципово змінилися в зв’язку з роздержавленням власності. Чинне законодавство надає можливості доводити такі фонди підприємствами до 25% від суми статутного фонду, але, важливо, щоб кошти такого фонду постійно перебували в ліквідній формі, що при постійній інфляції таке проблематично.

Для цілей захисту майна підприємств значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовуються централізовані грошові резерви держави для відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут позначаються і тимчасові фінансові труднощі держави, і значний дефіцит бюджету, що не надають можливостей передбачити в ньому серйозних резервів для такої мети. І це ослабило роль коштів держави у страховому захисті майна підприємств і громадян. Перебудова банківської справи на комерційних засадах зумовила появу сотень відносно автономних акумулятивних грошових ресурсів, але, як показує життя, банки не мають економічного інтересу надавати тривалі позики та ще й на безвідсоткових засадах фінансувати збитки від страхових випадків.

Не можуть вже підприємства й громадяни розраховувати на фінансову підтримку галузевих міністерств і відомств. Резервні фонди при цих органах ліквідовано.

На самострахуванні негативно позначилась жорстка податкова політика держави. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резерви.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок перелічених джерел дуже обмежені. Це означає, що більше навантаження має надалі лягати на фонди, створювані методом страхування.

Отже, важливим стає з’ясування значення майнового страхування у створенні безпечних умов життєдіяльності суб’єктів господарювання в країні та її громадян, а також розгляд характеристик видів страхових послуг та принципів їх надання.