Мініатюра “Заснування Києва”

Дійові особи: Кий, Щек, Хорив, Либідь.

Декорації: суденце з вітрилом, у якому пливуть Кий, Щек, Хорив, Либідь.

Либідь. Брати мої, Кий, Щек, Хорив, довго пливемо ми Дніпром-Славутичем. Чи не час спинитись і перепочити?

Хорив. Правда твоя, Либідь. Подивіться, яка чудова місцина.

Кий. Ось тут і заложимо оселю для себе і для тих купців, що сюди будуть приїжджати.

Щек. Бо місце дійсно хороше: ліси – багаті на звірину.

Либідь. Дніпро – багатий на рибу.

Хорив. Високі кручі непідступні для ворогів.

Щек. Вирубаю ліс і оселюся на отій горі, яка віднині зватиметься Щекавицею.

Хорив. А я – по сусідству з тобою на отій горі і назву її Хоривицею.

Либідь. Хочу бути поряд з вами. Подивіться, житиму я на березі отого струмка, що біжить між кручами, ту річечку Либіддю назву.

Кий. А наше забудоване місце обведемо ровом і обгородимо гострокіллям. Щоб вороги-чужинці не могли завоювати нас.

Щек. І поселення наше назвемо на честь тебе, наш старший брате.

Хорив. Києве місто.

Либідь. Град Київ.

Кий. І стане Київ матір’ю городам руським.

Учитель. Так у Європі виникла держава з центром у м. Києві. І першим князем був Кий. А яких князів Київської Русі знаєте ви? (Олег, Ігор, Ольга, Володимир Великий, Ярослав Мудрий). Учні нашого класу підготували легенду про них, послухайте.

Легенда про смерть князя Олега

Учень. Були колись на Україні ворожбити-віщуни, що вміли відгадувати те, що буде. От старий вже князь Олег покликав одного та й запитав, коли він вмре і якою смертю. А ворожбит сказав:

• Великий воїн ти, князю! Завжди ти ходиш під ворожими стрілами. Та не від стріли ти загинеш, а від любого коня свого.

Засміявся князь, та послухав старця. Відпустив на волю свого коня. Через кілька років вернувся князь Олег з походу і запитав у слуг про свого коня відповіли вони йому, що кінь вже давно згинув і тільки його кісті біліють за містом на могилі. Пішов князь на те місце, став над білим черепом свого коня і сказав:

• Не сповнилася твоя ворожба, старче! Бачиш, мій кінь загинув, а я ще живий!

Та ледве договорив він ці слова, як раптом щось їдке та гаряче впекло йому в ногу, в очах йому потемніло, і він упав на землю. Дружинники кинулись його рятувати, аж бачать, а то гадюка вкусила князя в ногу. Вона звила собі гніздо в черепі мертвого коня, і коли князь став необережно ногою на череп, гадюка виповзла і смертельно його вжалила.

Так сповнилося віщування старця, бо Олег помер від свого коня, хоча й неживого.

Легенда про помсту княгині Ольги

Учениця. Князя Ігоря (чоловіка Ольги) при збиранні данини вбили древляни – плем’я, яке жило в межах сучасного Коростенського району. Коли ця страшна звістка дійшла до Ольги, вона вирішила помститися. Зібравши війська, вирушила на землі древлян. Оточивши їх столицю Іскоростень (нині Коростень). Ольга звернулася до городян з проханням прислати їй замість данини з кожної хати по парі голубів.

Після того, як були зібрані птахи, вона звеліла дружинникам до лапок кожного голуба прив’язати клаптик з тканини. Ввечері, коли почало темніти, підпалити ці клаптики, голубів випустили. Звичайно птахи полетіли до тих будинків, де мали гнізда. Іскоростень ураз спалахнув вогнем. Городяни кинулися з міста, а військо – на них. Тоді Ольга здобула Іскоростень і прилучила землю древлян до Київського князівства.