Тема 3 РЕ

Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства

3.1. Економічне районування: сутність, необхідність, функції.

3.2.Фактори та принципи економічного районування. Типи економічних районів

3.3. Сучасний стан економічного районування в Україні.

3.1. Економічне районування: сутність, необхідність, функції

Територіальна структура господарства – розподіл господарства країни за територіальними утвореннями різного рівня й виду (регіони, економічні зони і райони, промислові групування й комплекси, центри та вузли тощо).

Країна – територія, границі й цілісність якої зумовлені суверенітетом держави з характерними умовами розвитку, спеціалізацією й структурою господарства.

Економічні зони – великі територіальні утворення, складені з декількох (групи) районів з характерними природними й економічними умовами розвитку продуктивних сил.

Спеціальна економічна зона (СЕЗ) – форма територіальної організації господарства – частина території країни, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування й дії законодавства країни.

Таблиця 3.1.

Визначення поняття “економічний район”.

Автори	Визначення «економічного району»
1.Клиновий Д. В. і Пепа Т. В	це велика територія країни з відносно однорідними природними умовами і характерною спрямованістю розвитку в ньому виробництва, що визначає його спеціалізацію, виробничу та соціальну інфраструктури
2. Богорад О. Д.	територіально цілісна частина народного господарства країни, яка має виробничу спеціалізацію і через суспільний поділ праці пов’язана з іншими частинами країни
3. Алампієв П. М	географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці
4. Ковалевський В. В	спеціалізована територія країни з певним комплексом допоміжних та обслуговуючих виробництв
	територія, що відрізняється від інших територій за сукупністю складових частин, які характеризуються єдністю, взаємозв’язком та цілісністю.

Економічний район – це форма територіальної організації країни, яка на основі територіального поділу праці виділяється всередині країни своїм економіко - географічним положенням, природними ресурсами, спеціалізацією і структурою господарства, загальністю економічних, екологічних, демографічних та інших проблем.

Основні ознаки економічного району:

1. спеціалізація;

2. комплексність ;

3. керованість;

4. територіальна цілісність;

5. тісні внутрішньорайонні й міжрайонні економічні зв'язки,

6. відносна повнота та замкненість виробничих циклів,

7. особливості економіко-географічного положення.

Процес формування економічних районів є об'єктивним.

Основою формування економічних районів є суспільний територіальний поділ праці.

Об'єктивні передумови формування економічних районів :

• наявні в регіоні природні ресурси;

• особливості економіко-географічного положення території;

• система розселення і чисельність населення;

• територіальна організація виробництва;

• виробничий потенціал;

• рівень господарського освоєння території тощо.

Економічне районування – це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.

Практичне значення економічного районування заключається в тому, що воно повинно сприяти більш повному використанню усіх ресурсів, підвищенню ефективності виробництва, раціональному управлінню народним господарством.

3.2. Фактори та принципи економічного районування. Типи економічних районів

На формування економічних районів впливають три групи факторів: економічні, природні та історичні.

Економічні фактори:

1) суспільний територіальний поділ праці – головний

2) територіальні виробничі комплекси

3) природні умови й ресурси

4) особливості економіко-географічного положення території району, 5) районоформуючі центри – великі міста – економічні центри з потужним виробничим та інфраструктурним потенціалом.

6) форми територіальної організації виробництва – промислові, інфраструктурні (транспортні, рекреаційні) та агропромислові райони, центри, промислові та транспортні вуз­ли, локальні форми територіальної організації господарства регіону;

7) суспільно-політичний устрій (унітарний або федера­тивний).

8) адміністративно-територіальний поділ країни

Принципи економічного районування:

1. економічна доцільність;

2. об’єктивність;

3. перспективність розвитку господарського комплексу;

4. комплексність розвитку;

5. єдність економічного районування і політико-адміністративного устрою держави.

Існує два типи економічних районів – галузеві та інтегральні

Галузеве районування вивчає особливості розміщення і розвиток окремих складових продуктивних сил та галузей виробництва (природно-ресурсне, агрокліматичне, промислове, агропромислове, демографічне районування).

Інтегральне економічне районування розглядає всю сукупність продуктивних сил території як регіональний виробничий комплекс, в основі якого знаходяться наявні в даному регіоні територіально-виробничі комплекси різних рівнів та ступенів сформованості.

Інтегральне районування пердбачає чотири рівні економічних районів:

1) крупні (макрорайони) – найбільші територіальні формування, які об'єднують декілька адміністративних областей або адміністративні області з автономною республікою.

2) середні (мезорайони), які є підрайонами крупних економічних районів й окреслюються межами адміністративної області або автономної республіки.

3) малі (мікрорайони), які пов'язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. Їх територія відповідає території декількох адміністративних районів, окреслених в межах області. Територія малого району може охоплювати велике місто (наприклад, Київ, Одесу, Харків).

4) низові адміністративно-господарчі райони, які охоплюють цілком території адміністративних районів.

3. 3. Сучасний стан економічного районування в Україні

У післявоєнні роки було розроблено сітку районування з п'яти інтегральних економічних районів (академік К. Воблий).

1) Центральний (Київська, включаючи територію нинішньої Черкаської області, Чернігівська, Житомирська, Вінницька і Кам'янець-Подільська (тепер – Хмельницька) області);

2) Південно-Східний (Сталінська (тепер Донецька), Ворошиловградська (тепер Луганська), Дніпропетровська й Запорізька області);

3) Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області);

4) Південно-Західний (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська, Ізмаїльська (ліквідована, тепер частина Одеської області);

5) Західний (Львівська, Дрогобицька (ліквідована), Станіславська (тепер Івано-Франківська), Тернопільська, Рівненська, Волинська, Чернівецька, Закарпатська області). Крим у той час знаходився на правах області в складі РСФСР (Кримсько-татарську АР було ліквідовано під час війни).

1963-1991 рр на території України було виділено три великі інтегральні райони:

1) Донецько-Придніпровський (у складі 8 областей);

2) Південно-Західний (у складі 13 областей);

3) Південний (у складі 4 областей).

З 1998 р. сітка економічних районів має такий склад:

1) Донецький (Донецька, Луганська області);

2) Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

3) Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);

4) Центральний (Київська, Черкаська області, м. Київ);

5) Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

6) Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

7) Південний (в оригінальному тексті – Причорноморський) (Автономна Республіка Крим (АР Крим), Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь);

8) Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).

Рис. 3.1. Сучасна сітка економічних районів України (методологія Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України)

Спеціалізація економічних районів України

ГАЛУЗЬ	ЕКОНОМІЧНІ РАЙОНИ
	Донецький	Карпатський	Подільський	Поліський	Придніпровський	Причорноморсь­кий	Східний	Центра­льний
Електроенергетика	+	+	-	-	+	-	-	-
Паливна	+	-	-	-	-	-	+	-
Металургія	+	-	-	-	+	-	-	-
Хімічна	+	+	-	-	+	-	-	-
Машинобудування	+	-	+	-	+	+	+	+
Лісова і деревообробна	-	+	+	+	-	-	-	+
Промисловість будівельних матеріалів	-	+	+	+	-	-	+	+
Легка	-	+	-	+	-	+	+	-
Харчова	-	+	+	+	-	+	+	+