Тема 10: Різні види ринків та особливості формування цін
Види ринків. Особливості взаємодії попиту, пропозиції та ціноутворення на різних ринках
Рента, заробітна плата, відсоток, курс валюти та курс акцій як особливі ціни
Види ринків. Особливості взаємодії попиту, пропозиції та ціноутворення на різних ринках
Ринок як обмін, здійснюваний за законами товарного виробництва та обігу, в сучасних умовах досить структурований. В ньому чітко виокремлюються такі його складові:
ринок товарів,
ринок природних ресурсів,
ринок праці,
ринок капіталів,
ринок грошей,
валютний ринок,
ринок цінних паперів,
ринок інформації та ін.
Як бачимо, в основі структурування ринку лежать об'єкти купівлі-продажу. На кожному із названих ринків функціонують особливі покупці та продавці, по-різному проявляється взаємодія попиту і пропозиції та формування цін.
Схема 1 Структура національного ринку
Схемтично зображено те, що національний ринок є цілісністю, сегментами (структурними елементами) якого стають окремі ринки: товарів, природних ресурсів, праці, капіталів, грошей, цінних паперів. На схемі зображена близькість ринків грошей та капіталів, а саме: у певній частині свого змісту ці поняття і ці явища збігаються. Зображення ринків як секторів кола має на меті відбити той безперечний факт, що всі вони взаємозалежні, тобто зміни на одному з них викликають зміни й на інших.
На кожному ринку існує особливий предмет купівлі-продажу, функціонують особливі покупці й продавці, і під впливом попиту та пропозиції формується своєрідна ціна.
Ринок товарів (продуктів)
На цьому ринку здійснюється рух предметів споживання та засобів виробництва. Тому ринок товарів поділяється, в свою чергу, на:
споживчий ринок
ринок засобів виробництва.
На кожному з цих ринків обертається велика кількість різноманітних продуктів і формуються більш спеціалізовані ринки. Наприклад, у межах споживчого ринку розрізняють ринки молочної продукції, взуття, предметів побутової електроапаратури, ліків тощо.
Ринок засобів виробництва охоплює ринки паливних ресурсів, верстатів, інструментів, запчастин, виробничої деревини, металів тощо.
Товарні ринки розрізняються і за своїми суб'єктами. Суб'єктами ринку можуть бути фізичні або юридичні особи, котрі вступають у відносини товарообміну як покупці та продавці.
На споживчому ринку покупцями виступають окремі особи або домогосподарства, які шукають і знаходять продукти для особистого споживання.
Продавцями є фірми й особи, що виробляють споживчі товари та надають послуги. При цьому лише незначна частка споживчих товарів і послуг надходить до покупців безпосередньо від виробника. Основна маса продукції реалізується через посередників.
Покупцями на ринку засобів виробництва виступають:
окремі особи та організації, яким вони необхідні для виробництва інших товарів і послуг;
посередницькі організації, які стають власниками товарів з метою їхнього подальшого перепродажу або надання в оренду.
Продавцями на ринку засобів виробництва виступають окремі особи та фірми, котрі створюють продукцію виробничого призначення.
Споживчий ринок і ринок засобів виробництва мають деякі відмінності у функціонуванні. По-перше, вони розрізняються за характером попиту.
Між ринком засобів виробництва і ринком предметів споживання існують деякі відмінності і у їх функціонуванні, зокрема:
попит на ринку предметів споживання є первинним (природним), а на ринку засобів виробництва - вторинним, похідним. У першому випадку він обумовлений потребами людини (скажімо потребою в одязі), в другому — попитом на одяг;
попит на ринку предметів споживання більш гнучкий, більш динамічний, оскільки він більше залежить від зміни уподобань споживачів та коливання цін, в той час, як попит на засоби виробництва більш консервативний;
на ринку предметів споживання задіяно більше, ніж на ринку засобів виробництва, продавців та покупців;
на ринку предметів споживання між виробниками та споживачами, як правило, стоять оптові та роздрібні торговці, які здійснюють продаж речей або послуг безпосереднім споживачам.
на ринку засобів виробництва між виробником та споживачем може стояти дистриб'ютор, дилер або брокер.
Попит на продукцію споживчого ринку – називається природним, оскільки його причиною є потреба споживача.
Дистриб'ютор - це оптово-посередницька фірма, що купує товари оптом, зберігає їх на складах і продає від свого імені на свій ризик.
Дилер — це особа, яка надає послуги членам і не членам біржі за свій рахунок і на користь.
Брокер - це особа, котра надає послуги на біржі тільки за дорученням клієнта.
На ринку товарів розрізняють роздрібну і оптову торгівлю.
Роздрібна торгівля - це діяльність з продажу речей або послуг кінцевим споживачам (універсальні магазини, спеціалізовані магазини, міські ринки тощо).
Оптова торгівля - це діяльність з продажу товарів тим, хто купує їх для виробничого споживання або для подальшого прерпродажу. Оптові торговці здійснюють операції по закупівлі, збуту, складуванню і транспортуванню товарів.
Ринок послуг - це сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу послуг. Послуга становить собою споживчу вартість, що задовольняє яку-небудь потребу людини. Тому споживання послуги збігається з поцесом її створення.
Прийнято розрізняти послуги традиційні і нетрадиційні, матеріальні і нематеріальні.
Нетрадиційні послуги - це послуги маркетингові, інженерно-консультаційні, інженерно-будівельні, рекламні, рекреаційні тощо.
Матеріальні послуги - це послуги транспорту, торгівлі тощо.
Нематеріальні послуги - це послуги освіти, охорони здоров'я, культурні, мистецькі тощо.
Ринок природних ресурсів (землі) – становить собою економічні відносини з приводу купівлі-продажу землі як угідь для виробництва сільськогосподарської продукції і як місця розташування лісів, мінеральних ресурсів, води, а також і як місця для забудови. В зв'язку з цим на ринку об'єктами купівлі-продажу можуть бути не тільки ділянки землі, а й мінерально-сировинні ресурси, одержані з надр землі. Покупцями і продавцями природних ресурсів (землі) можуть бути фізичні та юридичні особи, в тому числі державні місцеві та центральні органи влади.
Мінерально-сировинні ресурси, одержані з надр землі, часто стають об'єктами купівлі-продажу через товарно-сировинні біржі, такі як, скажімо, Лондонська металева біржа, де реалізуються великі обсяги міді, олова, золота, цинку. Але тут уже природні ресурси виступають у вигляді продуктів первинної переробки — видобутих і збагачених.
Коли ж ідеться про ринок природних ресурсів у чистому вигляді, то мають на увазі купівлю-продаж або надання в оренду землі як ріллі, як лісової ділянки, як місця видобутку сировини або, нарешті, ділянки під забудову. Цей перелік засвідчує, що земля має альтернативне використання.
На ринку природних ресурсів (землі) складаються відносини між власниками і майбутніми користувачами-підприємцями.
Власником - може бути приватна особа, орган державної місцевої або центральної влади, навіть корпорація (наприклад, в Англії — Корпорація розвитку нових міст).
Покупцями - можуть бути окремі фермери, підприємства з видобутку ресурсів, окремі забудовники або будівельні компанії.
Ціна, що формується на ринку ресурсів, називається рентою.
Термін "рента" використовується у повсякденному житті досить широко, і в нього може вкладатися найрізноманітніше значення. Для усунення подальших непорозумінь слід зазначити, що:
Рента — це ціна, що її сплачують за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких жорстко обмежена. Саме жорстка обмеженість ресурсів відрізняє ренту від усіх інших видів доходу.
Вона, як і будь-яка інша ціна, формується під впливом взаємодії попиту та пропозиції. Зобразимо це графічно.
Рис.1. Попит на землю, пропозиція землі, рента
Графік зображає те, що рента — це ціна рівноваги пропозиції землі і попиту на неї РЕ.
Пропозиція землі зображена як лінія SS, що піднімається вертикально вгору. Це відбиває той факт, що кількість землі, яка може перебувати в економічному обігу, є обмеженою. Можна поліпшувати землі, але при цьому їхня кількість лишатиметься незмінною. Тому пропозицію землі називають не еластичною: хоч би як зростала рента, кількість землі збільшити не можна.
Ці твердження є, безперечно, правильними, якщо вести мову про економіку в цілому. Якщо ж мати на увазі альтернативні варіанти застосування ділянки землі, можливість використати її з певною метою, то пропозиція виявляється еластичною.
Земля може бути використана по-різному: і як сільськогосподарська ділянка, і як місце для забудови. її власник буде пропонувати землю залежно від прибутковості проекту використання. Адже той, хто зможе використати її з більшим прибутком, зможе забезпечити і більшу орендну плату.
Попит на землю зображений кривою DD, що опускається зліва направо. Загалом це відбиває той факт, що за нижчої ціни користувачі готові придбати більше землі. Окрім того, таке розміщення лінії попиту на землю пояснюється ще двома обставинами. Перша: гранична віддача (продуктивність) землі. Користувач — фермер може залучити до використання додаткові земельні площі лише тоді, коли граничний продукт, що на них створюється, є більшим, ніж плата за додаткову землю. Отже, додатковий попит пов'язаний зі зменшенням ренти. Друга: обмежуючий вплив доходів споживачів. Щоб фермери могли залучити більше землі і реалізувати вироблену на ній продукцію, ціни на цю продукцію мають зменшитись, а, отже, рента — знизитися.
Підсумовуючи те, що сказано про ренту як ціну природних ресурсів (землі), можна зробити висновок: якщо ціна землі визначається як результат взаємодії попиту і пропозиції, то вона має узгодити (врівноважити) інтерес власника до отримання найбільшої вигоди під час вибору найприбутковішого варіанта передання права використання землі, з одного боку, й інтерес підприємця, який полягає у тому, щоб рентна плата за додаткову землю не перевищувала граничного продукту.
Взаємодія попиту на землю і ренти (ціни) полягає в тому, що чим нижча рента, тим більше землі готові взяти в оренду користувачі. Але при цьому слід мати на увазі, що користувачі будуть брати додаткові землі в оренду лише доти, доки граничний (додатковий) продукт, що на них створюється, буде більшим, ніж плата за додаткову землю.
Економічну ренту можуть отримувати не тільки власники землі, що використовується для сільськогосподарських потреб, а й власники інших природних ресурсів, для яких властива абсолютна обмеженість. Це можуть бути родовища корисних копалин, привабливі для туризму території, сили природи (водоспади, ріки тощо).
Ринок землі в Україні ще не сформований. Можна передбачити, що його формування відбуватиметься найдовше. Це передусім пов'язано з традицією державної власності на землю і небажанням досить впливових у суспільстві сил допустити становлення приватної форми власності. Доти, поки не буде забезпечене повне володіння, що включає право купівлі-продажу землі, ринок землі сформуватися не може.
Ринок праці (ринок робочої сили) становить собою сукупність економічних відносин між зайнятими і незайнятими найманими працівниками, з одного боку, роботодавцями і біржами праці - з іншого з приводу купівлі-продажу та використання робочої сили.
Отже, суб'єктами ринку праці виступають, з одного боку, працездатне населення, з іншого — приватні підприємці та Державні організації, підприємства й установи.
В наш час умови купівлі-продажу робочої сили фіксують у колективних договорах та індивідуальних контрактах. В них зокрема зазначають умови роботи, величину заробітної плати тривалість оплачуваних відпусток тощо. Оскільки колективні договори і індивідуальні контракти через певний час переукладаються, остільки є підстави говорити про те, що купівля-продаж робочої сили відбувається не тільки у сфері обігу, а й безпосередньо на виробництві. У межах загальнонаціонального ринку праці виділяють ринки праці за сферами, галузями, рівнем кваліфікації тощо.
На ринку робочої (ринку праці) сили взаємодія попиту, пропозиції та формування цін мають певні особливості:
Попит на робочу силу залежить:
по-перше, від попиту на товари і послуги, що їх виробляють працівники, тобто – є похідним. Чим більший попит на товари і послуги, тим більшим буде і попит на робочу силу. В цьому випадку ціна робочої сили (заробітна плата) буде зростати;
по-друге, попит на робочу силу залежить від продуктивності праці. Згідно з законом спадної продуктивності ресурсів, продуктивність кожного додатково найнятого працівника, починаючи з певного моменту, знижується. В цьому випадку підприємець буде залучати у виробництво додаткових працівників лише доти, доки заробітна плата (ціна робочої сили) не стане перевищувати внесок працівника у створений продукт.
Пропозиція робочої сили також взаємодіє з ціною на неї (заробітною платою). При зростанні пропозиції робочої сили заробітна плата знижується, а при зменшенні пропозиції робочої сили ціна на неї зростає.
Пропозиція праці формується багатьма чинниками. Працівник має здійснити вибір: продавати чи не продавати свою працю. Вирішуючи, яку кількість праці запропонувати до продажу, він робить вибір між двома цінностями: своїм дозвіллям і тими споживчими благами, які зможе придбати на заробітну плату.
При цьому враховуються такі умови:
У разі підвищення заробітної плати діє "ефект заміни": працівникові вигідно відмовитися від годин дозвілля заради збільшення робочого часу, якщо ціна його праці забезпечує йому більше переваг.
Збільшуючи свій робочий час, працівник витрачає більше фізичної і розумової енергії на кожну додаткову одиницю робочого часу, тобто граничні витрати праці зростають. Це означає, що лише за умови збільшення заробітної плати індивід погодиться працювати більше.
Підвищення заробітної плати створює "ефект доходу". Він проявляється в тому, що, задовольнивши свої першочергові потреби, працівник, який одержує високу плату, більше цінує дозвілля. Щоб спонукати його збільшувати свою пропозицію на ринку, треба підвищити йому заробітну плату. Звичайно, може виникнути ситуація, коли внаслідок "ефекту доходу" працівник скоротить свою пропозицію, віддавши перевагу дозвіллю. Проте на ринку праці така ситуація не позначиться, оскільки для нових працівників спрацює "ефект заміни".
Отже, підсумовуючи, зазначимо, що пропозиція праці прямо залежить від ціни на неї, що видно на графіку:
