Рента, заробітна плата, відсоток, курс валюти та курс акцій як особливі ціни
Спільною рисою попиту на будь-який ресурс є його похідний характер. Однак залежно від особливостей самого ресурсу, типу ринку, ступеня державного втручання у механізми саморегулювання процес ціноутворення на ринках різних ресурсів має свою специфіку.
Розглянемо детальніше, як формуються заробітна плата, економічна рента, позичковий відсоток та підприємницький дохід.
Раніше вже зазначалось що рента є своєрідною ціною землі. Проте на відміну від ціни всіх інших товарів ціна землі не може визначатися вартістю, адже сама по собі земля не є продуктом людської праці, а тому вона не має вартості. На практиці ціна будь-якої ділянки землі визначається сумою ренти, яку вона приносить і ставкою позичкового процента, тобто ціна землі – це практично ринкова ціна тієї земельної ренти, яку вона приносить, обчислена у відповідності зі звичайною процентною ставкою.
Отже, ціна землі – це сума грошового капіталу, яка, будучи покладена в банк, приносить його власникові щорічно у вигляді процента доход, рівний земельній ренті.
Припустимо, що рента з ділянки землі становить 1000 гр. од., банки виплачують на вклади 5% річних, тоді ціна земельної ділянки становитиме:
Як бачимо, на ціну землі роблять вплив:
розмір земельної ренти (прямо пропорційно),
величина позичкового проценту (обернено пропорційно).
Оскільки маса земельної ренти зростає, а норма позичкового процента має тенденцію до зниження, остільки ціна землі постійно зростає.
Ціна робочої сили (заробітна плата)
Як вже зазначалося, в умовах ринкової економіки в результаті взаємодії попиту і пропозиції робочої сили формується її ціна (заробітна плата).
Заробітна плата – становить собою перетворену форму вартості і відповідно ціни товару робоча сила.
Її речовим і матеріальним змістом виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і його сім'ї. Заробітна плата є перетвореною формою вартості і ціни товару робоча сила тому, що на поверхні суспільства вона сприймається як ціна праці.
Праця не може ні продаватися, ні бути товаром хоча б тому, що в момент акту купівлі-продажу вона відсутня.
Для уточнення наведемо такий приклад. Припустимо, що робітник пропрацював 8 годин і одержав у вигляді заробітної плати 8 дол. На поверхні суспільства ці 8 дол. сприймаються не ціною робочої сили, а вартістю і ціною праці робітника. Виникає враження, що підприємець нібито оплатив працю робітника протягом всього робочого дня.
Таким чином зникає поділ робочого дня на необхідний і додатковий і відповідно праці – на необхідну і додаткову, оплачену і неоплачену. Складається видимість, що вся праця найманого робітника є оплаченою. Саме в цьому і полягає одна із особливостей функціонування робочої сили в умовах ринкової економіки. У рабовласницькому суспільстві навіть необхідна праця раба здавалась йому неоплаченою, працею на рабовласника. При феодалізмі необхідна і додаткова праця чітко розмежовані.
Однак за своєю суттю — це плата, яку отримує власник ресурсу праці від виробника за надані йому трудові послуги.
З певною умовністю винагороду власника трудового ресурсу можна вимірювати тією сумою грошей, яку він отримав, а розмір трудових послуг — часом, протягом якого виробник отримував трудові послуги.
Тому надалі термін "заробітна плата" (PL = W) буде використовуватися для позначення винагороди власника трудових ресурсів за одиницю часу надання трудових послуг.
Існує значна розбіжність у рівні заробітної плати для різних країн. Якщо у розвинених країнах середня заробітна плата становить кілька тисяч доларів на місяць, то у країнах з слабкою економікою — кілька десятків доларів. Отже, загальний рівень заробітної плати — це дзеркальне відображення рівня розвитку країни взагалі та рівня продуктивності праці, зокрема. Економіст має розуміти, що реальний дохід власників трудових ресурсів зростає приблизно такими самими темпами, що і продуктивність праці.
Диференціація заробітної плати багато в чому пояснюється відмінностями інвестицій, здійсненими раніше у людський капітал.
Інвестиції у людський капітал — це будь-які дії, що підвищують кваліфікацію та здібності працівника. До них належать витрати на освіту, охорону здоров'я, підвищення соціальної мобільності. Вдало здійснені інвестиції повертаються працівникові у вигляді збільшення заробітної плати. Це дуже важливо усвідомити сучасним студентам.
Взаємодія попиту і пропозиції грошового капіталу веде до встановлення його ціни (норми процента). На ринку, крім своєї дійсної вартості, гроші-капітал набувають ще й фіктивну вартість як товар-капітал.
Цією вартістю є процент – як своєрідна ціна, яку одержує власник грошей-капіталу.
Якщо 1000 дол. даються в позику із сплатою 4% річних, то ціна капіталу становитиме 40 дол. Звичайно, 40 дол. не виражають справжньої вартості грошей-капіталу. Позичковий процент утворюється в результаті поділу середнього прибутку, одержаного на взятий в позику капітал, на підприємницький доход і процент. Той, хто взяв гроші в позику, перетворює їх в продуктивний капітал, вкладаючи їх у виробництво або торгівлю. Він одержує прибуток На цей капітал. Прибуток одержано на чужий капітал, тому його слід поділити між підприємцем і власником позичкового капіталу.
Отже, середній прибуток розпадається на дві частини: процент - тобто ту частину прибутку, яку підприємець передає власникові позичкового капіталу, і підприємницький доход – тобто частину прибутку, яку привласнює підприємець, котрий брав гроші в позику.
Норма процента – визначається відношенням річного доходу позичкового капіталу до величини позичкового капіталу.
Скажімо, якщо позичковий капітал становить 1000 гр.од а річний доход на нього - 40 гр.од., то норма процента становитиме 4% (40 : 1000 х 100).
Норма процента має верхню і нижню межу. Верхня -наближення до середньої норми прибутку. Але при такому рівні проценту для промислового капіталіста немає сенсу вдаватися до позики. Йому нічого не залишається. Нижня – наближення до нуля. Але ж "за дякую" гроші в позику ніхто не дасть.
Найчастіше норма процента розглядається не в абсолютному значенні (як кількість грошей), а у відносному — як відсоток від суми позичених грошей. Для зручності ставку позичкового відсотка, як правило, дають у перерахуванні на річну. Скажімо, якщо за отримання 10 000 грн. в кредит позичальнику потрібно через рік повернути 14 000 грн., це означатиме, що він отримав гроші під 40 % річних.
Оскільки надання кредиту та повернення грошей розірвані у часі, то виникає проблема втрати грошима їх купівельної спроможності через інфляцію. Тоді частина плати за користування грошима піде на покриття втрати їх купівельної спроможності, а частина дійсно буде винагородою власника. Слід розрізняти номінальну та реальну ставки позичкового відсотка.
Номінальна ставка (rN) — це відсоткова ставка, виражена у грошових одиницях за поточним грошовим курсом.
Реальна ставка (rR) — це відсоткова ставка, виражена у незмінних грошах або скоригована з урахуванням інфляції.
Так, якщо у попередньому прикладі ціни за рік зросли в 1,25 раза (Ір= 1,25), то за своєю купівельною спроможністю 1 грн. на початку року становитиме 1,25 грн. на кінець року. Якщо перерахувати всі повернені у кінці року гроші у зіставні з наданими на початку року, то 14 000 грн. будуть відповідати 11 200 грн. (14 000 : 1,25 = 11 200). Отже, реальна відсоткова ставка буде лише 12 %.
Взаємозв'язок між номінальною та реальною ставками показує така формула:
де, rR - реальна ставка відсотка,
rN - номінальна ставка відсотка,
Ір – індекс цін (інфляція).
Ставка позичкового відсотка формується залежно від співвідношення попиту на гроші та їх пропозиції. Разом з тим, не існує єдиної для всіх випадків відсоткової ставки. Надання кредиту може диференціюватися залежно від умов повернення, державного регулювання цього процесу, особливостей позичальника тощо. Отже, доцільно розглянути фактори, які впливають на відсоткові ставки.
Фактрами, які впливають на рівень позичкового процента, є:
ступінь ризику — ймовірність втрати грошей кредитором. Тут залежність пряма: чим більша ймовірність неповернення грошей, тим більший буде відсоток. Разом з тим, загроза втрати грошей може досягати такого рівня, що вона взагалі не компенсується збільшенням відсотка. За цих умов кредит не надається;
розмір кредиту – за інших рівних умов кредитор віддає перевагу більшим кредитам, оскільки це зменшує його витрати на вивчення економічного становища позичальника, на обслуговування кредиту тощо. Отже, кредитор погоджується надавати більші суми під менші відсотки;
термін надання кредиту – у довгостроковому періоді ймовірність непередбачуваних подій більша, то для перестрахування втрат від них відсоток по кредитах також буде більшим;
державна політика оподаткування – якщо відсотки, отримані від надання кредиту не оподатковуються чи оподатковуються на пільгових умовах, то вартість отримання кредиту буде меншою.
Особливою ціною на валютному ринку, що формується під впливом попиту і пропозиції, є курс валюти.
Курс валюти – становить собою ціну однієї валюти, виражену у валютах інших країн. Ціну валюти неможливо визначити в тій же валюті. Валютний курс може встановлюватися законодавчо, або визначатися в процесі взаємного котирування валюти.
Котирування валюти – це визначення валютного курсу однієї грошової одиниці через певну кількість одиниць іншої валюти. За способом розрахунку розрізняють номінальний і реальний валютні курси.
Номінальний валютний курс – становить собою ціну одиниці національної валюти, виражену в одиницях іноземної валюти.
Реальний валютний курс – становить собою номінальний валютний курс обрахований з врахуванням змін рівня цін в своїй країні і в тій, до валюти якої котирується національна валюта.
За рівнем гнучкості розрізняють:
фіксований валютний курс,
обмежено гнучкий валютний курс,
плаваючий валютний курс.
Фіксований валютний курс – це офіційно встановлене співвідношення між національними валютами різних країн, яке допускає тимчасове відхилення від нього в той чи інший бік не більше, ніж на 2,25%.
Обмежено гнучкий валютний курс – становить собою офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, яке допускає Незначні коливання валютного курсу згідно з встановленими правилами.
Плаваючий валютний курс - це той, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції і на який держава може впливати лише шляхом валютних інтервенцій (продаж).
В умовах ринкової економіки, як вже зазначалося, широкого розвитку набули ринки цінних паперів, на яких здійснюється купівля-продаж акцій, облігацій тощо. Під впливом попиту і пропозиції на кожний вид цінних паперів формується своя ціна. Для акцій такою ціною є курс акцій.
Курс акцій – становить собою ціну, за якою акції продаються і купуються на ринку цінних паперів.
Покупець купує акції задля одержання доходу у вигляді дивіденду. Тому, чим вищий дивіденд, тим вищим буде курс акцій, і навпаки. Поряд з цим, купуючи акції, покупці розраховують одержати доход на свій капітал не менший, ніж той, який вони б могли одержати, якби свій капітал віддали в позику. Покупець погодиться заплатити за акцію таку суму грошей, яка, будучи покладеною в банк, давала б такий же доход, як і дивіденд на дану акцію. Оскільки дивіденд і процент за величиною, як правило, не співпадають, остільки ціна акцій досить часто не співпадає з її номіналом.
Припустимо, що акція приносить щорічний дивіденд в 9 дол. і що позичковий процент дорівнює 3, тобто на кожну сотню доларів, вкладену в банк, вкладник одержує щорічний доход в З дол. Щоб одержувати щорічно 9 дол., йому потрібно було б вкласти в банк 300 дол. Але замість цього власник грошей може придбати акцію, яка приносить рпотягом року ті ж 9 дол., заплативши за неї ті ж 300 дол.
Курс акцій, таким чином, дорівнює дивіденду поділеному на позичковий процент і помноженому на 100, тобто за формулою:
Отже, курс акцій прямо пропорціональний величині дивіденду і обернено пропорціональний рівню позичкового процента.+