Земельна реформа Петра Столипіна та її вплив на Україну.

селянство все більше втягувалося в бунти, протести, революційні рухи Російської демократичної революції 1905–1907 рр.

Ще в роки революції указом 9 листопада 1906 р. Петро Столипін розпочав серію реформ, що розвивали індивідуальні селянські господарства, руйнували общини, але зберігали общину власність на луки, ліси, річки тощо. Відтепер селянин міг продавати й покупати землю, користуватися дешевим кредитом, переселятися у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. Реформа посилила розшарування на селі (5 % - богатих, 80 % - бідних)

Також селянам дозволялося переселятися у малозаселені райони Сибіру, , але під час переселення багато селян захворіли і повмирали.

П. Столипін у реформах робив ставку на особисту ініціативу та конкуренцію. Але через його реформи у 1917 р . частка заможних господарств (понад 15 десятин) становила лише 5 % , а відсоток безземельних та малоземельних селян в Україні сягнув близько 80 % .

Дати:

1900 Р. – утворення руп, першої політичної партії Наддніпрянської України.

ДОДАТОК

Поняття та терміни Монополія - виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.

Економічна криза – різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробничих зв'язків, що склалися, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття, і у результаті — в зниженні життєвого рівня, добробуту населення.

Персоналії:

Євген Чикаленко

Чикаленко Євген Харлампійович (1861—1929) — громадський і культурний діяч, видавець, меценат, теоретик сільського господарства.

Народився в с. Перешорах Ананьївського пов. Херсонської губ. (тепер Одеська обл.) в сім’ї урядовця-землевласника. Закінчив приватний пансіон в Одесі і Єлисаветградське реальне училище. З 1881 р. — студент природничого факультету Харківського університету. 1884 р. за участь у студентській організації «Драгоманівська громадка» (під керівництвом В. Мальованого) заарештований і засланий до с. Перешорів під нагляд поліції. З 1894 р. жив в Одесі; у 1897 р. — один із засновників Всеукраїнської організації. Фінансував видання «Російсько-українського словника» за редакцією М. Комарова (1893—1898 рр.), журналу «Киевская старина» тощо. Один із засновників ряду українських культурних установ у Львові («Академічного дому» для студентів-українців з Наддніпрянщини, Літературного фонду допомоги українським письменникам при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка, Українських наукових курсів). 1900 р. переїхав до Києва, увійшов до складу київської Cтарої громади; фінансував видання газети РУП «Cелянин» (1903—1905 рр.). З 1904 р. — член Української демократичної партії, з 1905 р. — Української демократично-радикальної партії; у 1907 р. — один із засновників і член Ради Товариства українських поступовців (ТУП). Фінансував видання газет «Громадська думка» (1905—1906 рр.), «Рада» (1906—1914 рр.), творів українських письменників (C. Васильченка, В. Винниченка, М. Коцюбинського, А. Тесленка, І. Франка та ін.). Впродовж 1914—1917 рр. переховувався від поліції в Фінляндії, Петрограді, Москві. З березня 1917 р. — видавець газети «Нова рада»; з квітня 1918 р. — член Української Центральної Ради від Cоюзу українських автономістів-федералістів. Не поділяючи соціалістичного курсу керівництва Української Центральної Ради, залишив Київ і впродовж квітня-грудня 1917 р. жив у с. Перешорах. У січні 1919 р. виїхав до м. Cтаніславова (нині м. Івано-Франківськ); того ж року був інтернований поляками. З 1920 р. жив у м. Відні (Австрія), 1925 р. виїхав до Чехословаччини; обраний головою термінологічної комісії при Українській господарській академії в Подебрадах. Помер у м. Празі після тривалої хвороби.

Cтворив цикл популярних брошур «Розмови про сільське господарство» (1897), зокрема «Чорний пар та плодозміна», «Як впорядкувати хазяйство в полі» та ін. Залишив щоденник (1917—1919, вид. 1931) і спогади (1925—1926).