Сергій Єфремов,

Єфремов Сергій Олександрович (1876—1939) — політичний діяч, публіцист, літературний критик та літературознавець Походив з сім'ї священика Закінчив Київський університет, з середини 90-х років займався літературною ДІЯЛЬНІСТЮ Належав до ліберального крила українського руху, був одним із лідерів ТУП, пізніше — головою УПСФ, заступником Голови Центральної Ради, редактором газети «Нова Рада», генеральним секретарем з міжнаціональних питань Ідеолог і теоретик національного руху. Співробітничав з Українським Національним Союзом, проте був противником антигетьманського повстання. Під час Директори' працював в Українській Академії наук. У радянські часи — на науковій роботі, був обраний академіком, а згодом віце-президентом ВУАН. 2 липня 1929 р. заарештований і в березні 1930 р. засуджений у «справі СВУ» (як нібито один з її керівників) до 10 років тюремного ув'язнення Помер в одному з таборів ГУЛАГу 10 березня 1939 р

Симон Петлюра, Петлюра Симон Васильович— (10 (23).05.1879, м. Полтава — 25.05.1926, м. Париж, Франція) — визначний український громадсько-політичнийв і державний діяч, публіцист.

Після закінчення бурси у 1895—1901 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв. З 1900 р. — член Революційної Української Партії (у 1905 р. реорганізована в Українську соціал-демократичну робітничу партію). Під загрозою арешту восени 1902 р. виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом (упорядковував документи Кубанського козацтва), був членом Чорноморської Вільної Громади РУП у Катеринодарі. На початку 1906 р. редагував у Петербурзі партійний орган «Вільна Україна». З липня 1906 р. — секретар київського щоденника «Рада», а від літа 1907 до 1908 рр. — співредактор легального соціал-демократичного часопису «Слово». З 1912 р. — редактор російськомовного журналу «Украинская Жизнь» у Москві. У роки Першої світової війни — працівник Союзу земств і міст, голова Українського військового комітету Західного фронту у Мінську.

З березня 1917 р. — член Української Центральної Ради, з травня — голова Українського генерального військового Комітету, з червня — генеральний секретар військових справ (у грудні 1917 р., не погоджуючись із просоціалістичною орієнтацією голови Генерального секретаріату уряду В. Винниченка, пішов у відставку). У січні — лютому 1918 сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві. З листопада 1918 р. — Головний Отаман Армії Української Народної Республіки. У лютому 1919 р. вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР. На чолі об’єднаних українських збройних сил 30.08.1919 здобув Київ. 5.12.1919 виїхав до Варшави для організації воєнно-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативи український і польський уряди підписали у квітні 1920 р. Варшавський договір.

З листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі. У грудні 1923 виїхав до Австрії, згодом — до Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана Війська УНР. Підступно вбитий більшовицьким агентом С. Шварцбартом. Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.