Етапи становлення світового господарства

1етап зародження світового господарства в XVI ст. на основі виникнення світового ринку і розвитку економічних відносин; 2) етап формування світового господарства на основі розвитку великої машинної індустрії і сучасного транспорту; 3) етап переважаючого розвитку «в ширину» (перша половина XX ст.) і «в глибину» (друга половина XX ст.). Для цього етапу характерними є становлення нового виробництва, в якому домінують постіндустріальні ознаки розвитку, транснаціоналізація економіки, посилення  економічної інтеграції країн, формування глобальних галузей господарства, зміни в структурі світової торгівлі, зростання виробничих чинників (капіталу, менеджменту, технології тощо), інформатизація і телекомунікація суспільства.

Міжнародний валютний фонд, МВФ  - спеціальне агентство ООН, засноване 39 державами для регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу. Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та посилення рівноваги в міжнародному балансі розрахунків членів, а також забезпечення стабільності валютних курсів. При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-борж-никами деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм.

МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3-5 років, початок оплати - через три роки, процентні ставки за кредит - від 5,75% до 6,29%. На 1 січня 2000 р. державний борг України перед МВФ становить 2,8 млрд дол. США, або 22,4% усього зовнішнього державного боргу України. Світовий банк (The World Bank) – багатостороння кредитна установа, що об’єднує п’ять інститутів, діяльність яких направлена на підвищення рівня життя у країнах, що розвиваються, за рахунок фінансової допомоги розвинених країн.

Інститути Світового банку:

1.                   Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), заснований у 1945 році – здійснює надання кредитів відносно заможнім країнам;

2.                   Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована у 1960 році - здійснює надання пільгових кредитів найбіднішим країнам;

3.                   Міжнародна фінансова корпорація (МФК), заснована в 1956 році - сприяє економічному зростанню в країнах, що розвиваються, через підтримку приватного сектору;

4.                   Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій (БАГІ), засноване у 1988 році - здійснює надання гарантій іноземним інвесторам при інвестуванні в країни, що розвиваються, від втрат, які пов’язані з некомерційними ризиками;

5.                   Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів (МЦВІС), заснований у 1966 році - сприяє збільшенню потоків міжнародних інвестицій через забезпечення юридичної підтримки врегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами, наукові дослідження, інформація про інвестиційне законодавство.

Країни-члени здійснюють керівництво групою Світового банку за допомогою Ради керуючих на чолі з Президентом та Виконавчими директорами. Сьогодні Президентом Світового банку є Роберт Зеллік (Robert Zoellick) (обійняв посаду в липні 2007 року).

Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціально-культурних, організаційно-правових і географічних факторів, які притаманні певній країні і визначають привабливість її для іноземного інвестора. Н а інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають: - приховане безробіття; - неможливість виконання державою своїх обов’язків щодо соціального захисту громадян; - відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників; - високий рівень злочинності; - слабка дисципліна виконання законодавчих актів. Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є: по-перше, заполітизованість економіки; по-друге, негативні наслідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої основної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін.

Економічна політика Євросоюзу

Внутрішня економічна політика Європейського Союзу спрямована на зниження торгових обмежень, укріплення позиції єдиної валюти – євро та її подальше запровадження в країнах Союзу, вирівнювання життєвих стандартів. Зовнішня політика має на меті зміцнити торгову позицію Європи, її політичну і економічну владу.

Транскордонне співробітництво

Транскордо́нне співробі́тництво  — спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством. Транскордонне співробітництво відноситься до числа економічних процесів, які інтенсивно розвиваються під дією міжнародної економічної інтеграції. В Україні транскордонне співробітництво сьогодні розглядається у двох площинах - як інструмент розвитку прикордонних територій та як чинник реалізації її євроінтеграційних прагнень. Транскордонне співробітництво прикордонних областей України і сусідніх країн умовно можна розділити на два напрямки: транскордонне співробітництво, що відбувається на кордоні України з ЄС, а також транскордонне співробітництво у так званому новому прикордонні, зокрема України, Росії, Білорусі й Молдови. В Україні серед основних чинників, що стримують розвиток транскордонного співробітництва, ми можемо виділити такі:

   - недооцінка з боку центральної влади транскордонного співробітництва як інструменту регіонального розвитку;

   - обмеженість стратегічного бачення завдань та перспектив розвитку транскордонного співробітництва як з боку уряду, так і з боку місцевих органів влади України і низький рівень фінансової підтримки транскордонних проектів;

   - незначна частка економічної складової в реалізованих транскордонних проектах, які переважно мають політичну або культурну спрямованість.

Типізація країн світу

Типологія країн може виглядати по-різному, залежно від того, які ознаки покласти в їх основу. Найчастіше за критерій беруть рівень розвитку і особливості структури господарства. Загальновизнаними для визначення рівня економічного розвитку країни є валовий національний продукт (ВНП) або валовий внутрішній продукт (ВВП) (мал. 1).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) - сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва, тобто всіх товарів і послуг, вироблених і реалізованих за один рік у країні (враховуючи надходження від експорту та імпорту товарів і послуг).

Валовий національний продукт (ВНП) відрізняється від ВВП на суму надходжень від використання ресурсів даної країни за кордоном, тобто величину надходжень від зарубіжних капіталовкладень, заробітків населення за кордоном, руху капіталу, туристів тощо.

Структуру господарства країни визначають або за галузевою структурою зайнятості, або за галузевою структурою ВВП. Користуючись таким порівняно простим методом, виділяють аграрні, аграрно-індустріальні (чи індустріально-аграрні), індустріальні та постіндустріальні країни. Для визначення типу країн крім рівня економічного розвитку, особливостей структури господарства враховуються також рівень сформованості організаційно-управлінських структур, функціонально-галузевих структур. Виходячи з цих критеріїв, виділяють п'ять типів країн: 1. Економічно розвинуті країни. 2. Середньорозвинуті країни перехідної економіки. 3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки. 4. Країни, що розвиваються. 5. Країни централізовано керованої економіки.