7.Повесть временних лет –суть и значення

«Повесть временных лет Нестора, черноризца Феодосийского монастыря Печерского, откуда пошла Русская земля, и кто в ней начал сперва княжить, и как Русская земля явилась». Так начинается «Летопись Русская», в которой подаются сведения о расселении славян, образовании государства, о первый русских князьях. «Повесть временных лет» начинается со сказа о распределении земли между сыновьями библейского Ноя. Так требовали традиции летописания.

К нашим дням дошло несколько списков «Повести временных лет». Самыми старыми считаются Лаврентиевский и Ипатьевский.

«Повесть временных лет» интересная тем, что в ней собрано не только исторические факты, а и народные пересказы, легенды, другие образцы фольклора. 

8. Слово о полку игореве сутність і значення

«Слово о полку Ігоревім» створено майже вісім століть тому невідомим нам автором. Темою для «Слова» став невдалий похід на степових кочовиків-половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича разом з його братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Святославом Ольговичем. Похід відбувся навесні 1185 р. Слідом за першою вдалою битвою Ігоря з половцями наступила його поразка. Він та ще три князі, які брали участь у поході, потрапили в полон. «Слово о полку Ігоревім», написане незабаром після цих подій, очевидно, не пізніше 1187 p., розповідає про долю Ігоревого походу і про те, як тяжко поразка Ігоря відбилася на Руській землі. Принагідно автор звертається і до минулого і до сучасного, переходячи від епічної розповіді до ораторської мови, виконуючи цим самим завдання пристрасного і впевненого агітатора за згуртування всіх руських сил для відсічі ворогу.

Починаючи з темних, тривожних тонів — у передчутті неминучої біди, продовжуючи в тонах скорботних і схвильованих, автор закінчує «Слово о полку Ігоревім» радісно-піднесеним оповіданням про втечу Ігоря з полону, про повернення його до рідної землі, де його привітно і радісно зустрічають співвітчизники, проголошуючи славу йому, іншим князям — учасникам походу — і дружині.

9.Ярослав Мудрий і його руська правда

Ярослав Мудрий князював у Києві 35 років (1019—1054 pp.). Головну увагу Ярослав приділяв внутрішнім проблемам, а також відбудові країни та захисту її кордонів. 1036 р. він розбив і відкинув назавжди від Києва печенігів, на початку 30-х pp. XI ст. відвоював у Польщі червенські міста і Белзьку волость, здійснив успішні походи проти ятвягів і Литви. Для захисту західних рубежів держави київський князь заснував над р. Саяном місто Ярослав, підкорив племена чуді, на березі Чудського озера заклав місто Юргів (християнське ім'я Ярослав - Юрій, Георгій). З розгромом печенігів південні кордони Київської Русі на Правобережжі відсунулися від р. Стугни до Росі приблизно на 100 км. На Росі було збудовано Юр’їв (сучасна Біла Церква) та інші міста-фортеці. Київська Русь стала найбільшою державою в Європі, її кордони простягалися від Волги до Карпат і від Росі до Балтійського моря.

10.Хрещення київської русі.

Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру I. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з'являються 6 різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош.

Але трохи згодом Володимир переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібно нової віри (Київська держава ) підтримувала найтісніші стосунки з Візантією - найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині (80-х рр.) Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто Володимир отримував би права на візантійський трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду