Тема 1. Давньоруська держава - київська русь

(КІНЕЦЬІХ - ПЕРШ А ТРЕТИНА XII сг.)

Мета семінару: розглянути процес становлення Київської держави Рюриковичів та проаналізувати еволюцію її державно-політичного устрою в X — на поча­тку XII ст.; дати наукову оцінку норманській теорії; показати, як затверджувалося християнство на Русі та його роль у процесах феодалізації та духовного розвитку давньоруського суспільства.

План

1. Утворення Київської держави Рюриковичів. Норманська теорія.

2. Еволюція державно-політичного устрою Київської Русі в X — на початку

XII ст. '

3. Затвердження християнства на Русі, його роль у процесах духовного роз­витку давньоруського суспільства.

Висвітлюючи перше питання,необхідно розглянути в «Повісті минулих літ» свідчення Нестора про прикликання варягів та затвердження в Києві династії Рю­риковичів. При цьому даний матеріал треба науково проаналізувати, зазначивши, що саме на його основі в XVIII ст. була розроблена норманська теорія. Розкривши її зміст і сутність, потрібно довести і підтвердити це інформацією відповідних джерел (археологічних,,письмових тощо), інтенсивність у IX ст. державотворчих процесів у східних слов'ян та високу військово-політичну активність варягів у цей же час на терені Європи. При цьому слід спробувати відтворити більш вірогі­дний варіант утворення держави Київської Русі, зазначаючи, що не можна запере­чувати важливу роль варягів у цьому процесі. Ллє норманська теорія у своїх ос­новних положеннях е помилковою, оскільки державу східним слов'янам, утво­рення якої почалося задовго до цього, варяги не принесли. їх поява на терені Схі­дної Європи збігається Із завершальною стадією державотворення в східних слов'ян. Втрутившись у ці процеси, узявши в них активну участь, варяги їх пев­ною мірою скоригували.

У другому питанні перш за все слід визначити хронологічні рамки існуван­ня Київської Русі як ранньофеодальної монархії, виділивши при цьому окремі етапи й визначивши зміст кожного з них: кінець IX — кінець X ст. — становлення та консолідація; кінець X — перша половина XI ст. — розквіт; друга половина XI — перша третина XII ст. — початок політичного розпаду. Потрібно зазначити, що на першому етапі Київська Русь як держава являла собою аморфний конгломерат племінних княжінь, переважно силою об'єднаних навколо Києва, і була слабко консолідованою та внутрішньо не міцною. Розвиток її визначався протиборством двох тенденцій: доцентрової (великий київський князь і його дружина) та відцен­трової (сепаратизм племінних князів та місцевої знаті). Консолідація та зміцнення держави вимагали ліквідації племінних княжінь і вдосконалення апарату управ­ління, що зумовило нагальну потребу реформ, які й розпочинаються за часів пра­вління Ольги та Святослава. Зокрема, вдосконалення системи оподаткування на Русі.

Другий із виділених етапів, який припадає на правління Володимира (978 —1015 рр.) та Ярослава (1019 —1054 рр.), характеризується інтенсивним реформу­ванням. Слід відзначити, що саме наприкінці X ст. в основному завершується фо­рмування території держави, визначаються її кордони. Але головним було те, що в цей час прискорюються процеси феодалізації давньоруського суспільства (ви­никнення феодального землеволодіння, формування класу феодалів — землевлас­ників та різних категорій залежного від них населення — закупів, рядовичих то­що). Тобто суттєві зміни в цей час відбувалися в економічній, соціальній, полі­тичній та ідеологічній сферах. Щоб підтвердити це необхідно охарактеризувати реформи: адміністративну, релігійну, фінансову, військову, правову тощо. Слід підкреслити, що головне значення цих реформ полягало в консолідації та зміц­ненні держави, закріпленні феодальних відносин на Русі.

Щодо початків політичного розпаду держави, чим характеризується третій етап її розвитку, то слід зазначити, що викликані вони були перш за все особливо­стями організації політичної системи Давньої Русі того часу, а саме — порядком наслідування влади, системою відносин васалітету-сюзеренітету та специфікою феодального землеволодіння на Русі. Розкривши зазначене, потрібно охарактери­зувати встановлений після смерті Ярослава Мудрого порядок наслідування вели­кого київського престолу за родовим принципом («лествічне право»), показати наслідки рішення («Кожен тримає вотчину свою»), прийнятого на князівському з'їзді в Любечі в 1097 р., та пояснити, що зумовило можливість консолідації дер­жави за правління Володимира Мономаха (1113 — 1125рр.) та його сина Мстис­лава (1125-1132 рр.).

Завершуючи розгляд другого питання, потрібно підкреслити взаємозв'язок між змінами, які відбувались у державно-політичному устрої Київської Русі, та процесами феодалізації давньоруського суспільства в X - на початку XII ст.

Розглядаючи третє питання,треба дати характеристику язичництва Давньої Русі як світоглядної системи в усьому її розмаїтті, показавши існуючу ієрархію язичницьких богів. Слід зауважити, що християнство на Русі затверджувалося на державному рівні ще в 60-х рр. IX ст. хрещенням київського князя Аскольда та частини його дружини. У наступному ж столітті між християнством та язичниігг- вом на Русі не раз виразно визначалось протистояння (язичницька реакція за Оле­га, Святослава та на початку правління Володимира, християнство Ольги тощо). Пояснивши, чому християнство на Русь прийшло саме з Візантії, потрібно роз­крити зміст релігійної реформи Володимира, охарактеризувати обидва її етапи: спробу модернізації язичництва та проголошення християнства державною релігі­єю. Слід також розкрити організацію православної церкви на Русі (її структуру, фінансове забезпечення тощо.). Розкриваючи суперечливість процесів християні­зації давньоруського суспільства, необхідно зазначити, що нерідко поширення християнства відбувалося шляхом його своєрідного синтезу з язичництвом, коли звичні простому людові язичницькі форми (обрядовість, ритуали тощо) наповню­валися новим,'уже християнським змістом (наприклад, різдвяні свята тощо). Роль християнства в духовному розвитку Давньої Русі слід підкреслити особливо, під­твердивши це конкретними фактами (освіта, література, архітектура, образотвор­че та прикладне мистецтво тощо).

Наприкінці слід наголосити на значенні християнства в посиленні процесів феодалізації давньоруського суспільства.

Список рекомендованої літератури

Брайчевський М.Ю. Походження Русі. - К.: Наук, думка, 1986. - 224 с. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. - К.: Наук, думка, 1988. - 262 с. ■

Горський А.Л. Ще раз про роль норманів у формуванні Київської Русі // Укр. іст. жури. - 1994.-№ 1 С,3-6.

Греков Б.Д. Киевская Русь. - М.: Госучпедиздат, 1949. -510 с.

Грушевський М.С. Історія України-І^си: У 2 т.,12 кн. - К.: Наук, думка, 1992. - Т.1.-736С.; 1993.-T.2.-640C.

Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст. реліпмоногр. - К.: AT "Обереги", 1992. - 424 с.

Історія України / Кер. авт. кол. Ю. Зайцев. - Л.: Світ, 1996. - 486 с.

Історія України / За ред. В.А. Смолія. - К.: Альтернатива, 1997. -416 с.

Ловмянский X. Русь и норманы. - М..: Прогресс, 1985. - 304 с.

Лозко Г. Українське язичництво. - К.: Укр. центр духовн. культури, 1994. - 96 с.

Моця О.П. Київська Русь: результати та перспективи досліджень // Укр. іст. журн. -1996.-№4.-С.41-49.

Національні процеси в Україні: Док. і матеріали: Довідник: У 2 ч. / Упоряд.: І.О.Кресіна, В.Ф.Панібудьласка; За ред. В.Ф.Панібудьласки. - К.: Вища шк 1997.-Ч. 1.-583 с.

Никон. Начало християнства на Руси // Вопр. истории. - 1990. - № 6 -С. 36-53. Никон. Век Крещения //Там же.- № 12 - С. 47-59.

Новосельцев А.Д Образование ^]^внepyccкoгo государства и первый его прави­тель // Там же,- 1991.-№2-3.-С.З-20.

Повість врем'яних літ. Літопис (За Іпатським списком). - К.: Рад. письм., 1990. - 558 с.

Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества ХП-ХШ вв. - М.: Наука, 1982 - 592 с..

Рыбаков Б.А. Новая концепция предыстории Киевской Руси // История СССР - 1981.-С.40-59.

Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. - М.: Наука, 1081. - 607 с. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. - М.: Наука, 1987. - 782 с. Седов В.В. Восточные славяне в VI - XII вв. - М.: Наука, 1982. - 592 с. Тихомиров М.Н. Древнерусские города. - М.: Политиздат, 1956. - 177 с. Толочко А.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, идеология. - К.: Наук, думка, 1992.-224 с.

Толочко О.П. Київська Русь / О.П. Толочко, П.П. Толочко. НАН України. Ін-т ар­хеології HAH України. Ін-т історії України НАН України. - К.: Вид. дім „Альтер­нативи", 1998.-336с.

Толочко П.П. Київська Русь. — К.: Абрис, 1996. - 360 с.

Фроянов "И Я. Исторические реалии в летописном сказании о призвании варягов //

Вопр. исюрии. - I <Wi, _ № 6. - С .3 - 15.

Юшков С.В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі. - К.: Наук, думка, 1992. - 352 с.

Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХУШ ст. - К.: ГеЦгеза, 1997.-312 с.

Теми рефератів

1. Походження назви «Русь».

2. Роль варягів в утворенні Київської Русі. Норманська теорія.

3. Феодальні відносини на Русі в X - XII ст., характеристика та особливості.

4. Язичництво Давньої Русі.

5. Затвердження християнства на Русі.

6. Політична система Давньоруської держави на етапі ранньофеодальної мо­нархії.

Т Е М А 2. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В XIV - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХУП ст.

Мета семінару: проаналізувати становище українських земель у складі ін­ших держав, їх суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток у складі Великого князівства Литовського (ВКЛ) та Польщі; розглянути процес виникнен­ня та розвитку козацького стану в українському суспільстві, його роль у віднов­ленні традицій державотворення та участь у боротьбі з татарсько-турецькою агре­сією; розкрити мету, хід і наслідки козацьких та козацько-селянських повстань.

Заняття 1

План

1. Розчленування українських земель та включення їх до складу інших держав.

2. Українські землі в складі Литви та Польщі. Суспільно-політичний та економічний розвиток.

3. Берестейська церковна унія та її наслідки.

Починаючи розгляд першого питання, важливо підкреслити, що в цей пері­од склалися зовсім інші умови розвитку українських земель, які відійшли до Польщі, Литви, Угорщини, Османської імперії та Московської держави.

Це були різні держави за своїм суспільно-політичним, соціально- економічним та духовним життям, що не могло не вплинути на формування укра­їнської народності. Разом із тим традиції Київської держави мали вплив і на роз- вітгок сусідніх держав. Слід зазначити, що оволодіння «руськими землями» відбу­валось різними шляхами, починаючи від династичних шлюбів, і до загарбання українських земель силовими методами. Прикладом може служити пшюб сина великого князя Литовського Гедиміна Любарта з дочкою Андрія Юрійовича й князювання останнього на Волинській землі протягом 1340 - 1385рр. У другій половині XIV ст. починається збройна боротьба за українські землі. Польське ко­ролівство захопило майже всю Галичину й поступово в королівстві Руському за­проваджується польська адміністративна система та польське право. Рекоменду­ється охарактеризувати систему управління в галицьких землях, запроваджену Польщею, її еволюцію.

У 1359 р. розпочався наступ на Чернігово-Сіверщину литовського князя Ольгерда. Необхідно дати характеристику подій, що відбувалися на українських землях і стали причиною утворення нової держави - Великого князівства Литов­ського, Руського та Жемантійського.

Важливо підкреслити, що успіхи Великого князівства Литовського були пов'язані з тенденцією, яка панувала на українських землях і була націлена на зві­льнення від монголо-татар та прагнення до політичного об'єднання.

Боротьбу за українські землі вела й Угорщина. Ще в IX ст. під її владу по­трапляє Підкарпатгя. На цій території проживало населення, що називало себе «русинами» та «руснаками». Тут була запроваджена угорська політико-адміністративна система. Рекомендується охарактеризувати суть цієї системи, звернути особливу увагу на децентралізацію Угорщини, що сприяло утворенню органів міського самоврядування. На початку XVI ст. частина Підкарпатської Русі була включена до Трансільванського князівства, а частина - до Австрії. Проте в другій половині XVII ст. все Закарпаття було приєднано до Австрійської імперії. Слід зазначити, що українцям цього краю вдалося зберегти етнічні цінності, зви­чаї, культуру, побут, мову.

Буковинські землі були включені до Молдавського князівства. Буковина (Шипинська земля) поділялася на три волості. Волосний устрій зберігався до XVI ст., аж до захоплення Молдавії Туреччиною та встановлення турецької військово-адміністративної системи.

Починаючи з XIII ст. у Криму та Північному Причорномор'ї утверджуються татарські державні утворення, відбуваються процеси асиміляції значної частини українського населення. У XV ст. виникає самостійне Кримське ханство (1449 р.), яке з 1478 р. визнає себе васалом Туреччини. Турецько-татарські набіги на украї­нські землі мали негативні наслідки для їх подальшого розвитку.

Протягом першої половини XV ст. Москва розпочинає збирання земель Ру­сі. У 1517- 1523 рр. - Чернігівське й Сіверське князівства були включені до без- поеередніх володінь Москви. Із дев'яностих років (1492 - 1582 рр.) не менше со­рока було потрачено Московськими царями на боротьбу з Литвою та Польщею, де малоросійське питання було чи не найважливішим. Таким чином, на українсь­ких землях було перервано процес державного будівництва в традиціях існування Руси -України й запроваджувались державні інституції сусідніх держав.

Аналіз другого питання рекомендується розпочати з розповіді про вклю­чення українських земель до складу Литви. Важливо підкреслити, що ця акція відбулася без особливих потрясінь. Приєднання українських земель до Литви на­дало їм особливого статусу. Це були удільні князівства. Необхідно розкрити суть цього статусу та навести ознаки, що свідчать про автономію князівств у складі Литви;

Слід також охарактеризувати політику Гедиміна та Ольгерда, які в розбудо­ві Литовсько-руської держави спиралися на традиції Київської Русі в суспільно- політичному, соціапьно-економічному та духовному житті.

Толерантна політика литовських князів зміцнила державу, що дало можли­вість протистояти німецькій агресії на Сході й разом із тим стало причиною централізації влади й зосередження її в руках великого князя. Розпочався наступ на автономні права удільних князівств. Потрібно показати в чому це проявлялося.

Загострилися відносини Литви й з Московським князівством, особливо піс­ля 1380 р. У 1385 р. великий князь литовський Ягайло уклав договір (унію) з Польщею. Це була особиста унія, основою якої був щлюб князя з польською ко­ролевою Ядвігою. Необхідно проаналізувати умови підписання унії та її вплив на подальший розвиток Литви та українських земель у її складі. Кревська унія зміц­нила позиції Польщі й одночасно загострила її відносини з литовською та україн­ською знаттю, що змусило Ягайла підписати в 1392 р. Острозьку угоду. Рекомен­дується також розкрити зміст Вільнянської угоди (1401 р.) та виступ подільського князя Свидригайла Ольгердовича й підписання Литвою та Польщею Городельсь- кої унії (1413 р.).

Польсько-литовська держава поступово утискала автономні права удільних князівств і в 1452 р. було ліквідовано Волинське удільне князівство, а в 1471 р. - Київське. Почалося запровадження воєводського устрою. Потрібно розкрити суть управління воєводствами. Рекомендується звернути увагу на характеристику зов­нішньої політики держави, а саме на відносини з Кримом, Туреччиною й Москов­ським князівством.

Внутрішня та зовнішня політика литовсько-польської держави впливала й на соціально-економічне та духовне життя на українських землях. Соціально-економічний розвиток відбувався в умовах панування феодальної системи, поступового запровадження норм польського права та кріпацтва, яке в XV ст. станови­ло 14 днів на рік.

Правове поле забезпечувалося цілим рядом документів. Необхідно звернути увагу на Привілей для литовської шляхти (1447 р.), «Судебник» (1468 р.) і особ­ливо на Литовські статути (1529, 1566, 1588 рр.). У 1557 р. було проведено аграр­ну реформу, сейм видав документ «Устав на волоки». Право власності селян на землю ліквідувалось і вони були перетворені у володільників землі. Необхідно розкрити зміст фільваркової системи господарювання, яка була одним із факторів перетворення Польщі в другій половині XVI ст. у житницю Європи. Слід також висвітлити зміст місцевого самоврядування, яке отримали міста згідно з Магдебу­рзьким правом. У 1569 р. було укладено Люблінську унію й відбулося об'єднання Литви та Польщі в єдину державу - Річ Посполиту. На чолі держави стояв король, який включно до XVII ст. мав титул «Король польський і великий князь литовсь­кий і руський». Нова держава мала форму федерації. Важливо підкреслити, що навіть в умовах полонізації українських земель після 1569 р. у міжнародних від­носинах зберігалася назва Руська земля, або Русь. Але процеси полонізації та ока­толичення набули більших масштабів.

Вивчення третього питання слід почати з того, що після прийняття христи­янства відбувався складний період формування та розвитку канонічної, соборної, незалежної Руської православної церкви. Потрібно вказати, яке значення у фор­муванні духовної самосвідомості народу Руси - України мала ця церква. Необхід­но розкрити значення впливу Київської митрополії на різні регіони, де мешкали слов'яни. З огляду на об'єктивні умови та суб'єктивні чинники цей процес пере­ривається. Поступово Київ перестає бути духовним центром. Ще в 1299 р. Київ- ські^й митрополит Максим переїжджає до Володимира на Клязьмі, а в 1324 р. ми­трополит Петро перемістив свою резиденцію до Москви, зберігаючи титул мит­рополита Київського і всія Русі. Необхідно розглянути позицію ВКЛ та Польщі щодо православної церкви. "

У цей період відбувається певний занепад українського православ'я. На зе­млях, що входили до складу Литви та Польщі поширювались ідеї протестантизму, діяв орден єзуїтів. У свою чергу Москва проголосила себе «третім Римом». У ка­нонічне життя православної церкви почали втручатися миряни, особливо члени церковних братств. У таких умовах, стримуючи тиск з боку офіційної Варшави, частина українських митрополитів почала шукати захисту в Папи Римського. Отримавши згоду Рима, у Бресті 6-10 жовтня 15^6 р. було скликано Собор і про­голошено утворення уніатської церкви. Рекомендується охарактеризувати зміст статей унії, показати її значення та наслідки для українського народу.

Підводячи підсумок заняття, варто підкреслити, що незважаючи на всі складнощі даного періоду, можна зробити висновок, посилаючись на погляди академіка П. Толочко, який вважає, що етнокультурний і державно-політичний розвиток південно-руських земель у другій половині ХІІІ - XVII ст. відбувався на основі традицій Київської Русі. Родова назва «Русь» була присутня в усьому: на означення землі, країни, держави, народу, мови й навіть віри.

Список рекомендованої літератури

Антонович В.Б. Моя сповідь. - К.: Либідь, 1995. -814 с.

Гурбик А. Аграрна реформа в Україні XVI ст. - К.: Наук.думка, 1997. - 64 с.

Гурбик А. Копні суди на українських землях у XIV - XVI ст. // Укр. !ст журн -

Котляр М.Ф. Історія грошового ринку України XVI століття в тогочасних писем­них пам'ятках // Там же.- 19'02. ~ № 10 ~ С. 46-55.

Мишко Д.С. Соціапьно-економічні умови формування української народності. - К.: Наук, думка, 1963. - 84 с. ■

Сас П.М. Деякі особливості міського самоврядування на Україні в XV - XVI ст. // Укр. іст. журн. - 1982. - № 9 . - С. 106 - 109.

Тимошенко Л.В. Артикули Берестейської унії 1596 р. // Та м же - 1996 ~

15-27. , ■

Україна Incogl1Іta. За заг, ред, Л.Івпиіиної. - К.; Факт, 2003, - 400 с. Українська культури. Лекції ш рел. Д. Ангоиопича, - К.: Либіль. (993, - 5^7 с.

Українське народознавство. Навч. посіб. / За ред. С.П. Памюка. - Л.: Фенікс, 1994.-603 с.

иіабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литов­ского). - К.: Наук, думка, 1987. - 184 с.

Теми рефератів

1. Історичні постаті в Україні XIV - першої половини XVII ст.

2. Формування української народності в XIV - XVII ст.

3. Побут і звичаї українського народу в XIV - першій половині XVII ст.

4. Міжконфесійні відносини в Україні в XIV - першій половині XVII ст.

Заняття 2

План

1. Походження та еволюція українського козацтва.

2. Заснування Запорозької Січі, її державний устрій та соціально-економічний розвиток.

3. Козацькі та козацько-селянські повстання наприкінці XVI - у першій поло­вині XVII ст. та їх наслідки.

Зміст першого питання рекомендується розпочати з аналізу поглядів істо­риків на цю проблему. Визначаючи причини, що зумовили появу українського ко­зацтва, необхідно проаналізувати економічні, політичні, військово-стратегічні та соціальні чинники.

Аналізуючи зміст слова «козак», охарактеризувати його різні тлумачення. Найчастіше історики посилаються на такі документи, як «Таємна історія монго­лів» (1240 р.) та «Хроніку» м. Судак (Крим) від 13 травня 1308 р. Узагалі ж то да­та виникнення козацтва сягає 1492 р. Д^же важливу проблему становить питання про джерела формування козацтва. Потрібно показати, як вони змінювалися від­повідно до змін соціально-економічного й політичного розвитку суспільства. Як­що на початку формування цього соціального явища переважало міське населен­ня, то в середині XVI ст. козацтво поповнювалося за рахунок селянства, міщан і навіть шляхти. Рекомендується звернути увагу на географію розселення козаків, їх заняття та вплив на селянські маси. Необхідно також дати характеристику дія­льності перших козацьких ватажків, яких пізніше почали називати гетьманами.

Українське козацтво вважається основним спадкоємцем державницьких традицій Руси - України. Про це свідчить заснування Запорозької Січі.

Аналіз другого питання рекомендується розпочати з розкриття походження назви «Запорозька Січ». Важливо дідкреслити, що в сучасних умовах питання про першу Запорозьку Січ є дискусійне. Більшість істориків вважає, що вона знаходи­лася на острові Томаківка, хоча традиційно Запорізьку Січ пов'язують з островом Хортиця. Запорізька Січ на Хортиці існувала в 1552 - 1556рр.за часів гетьману­вання Дмитра Вишневецького. Необхідно проаналізувати його діяльність, зверну­вши особливу увагу на ставлення до найближчих сусідів: Криму, Туреччини, Польщі та Московської держави. Відомо, що кількісний склад козаків у Січі не

був постійним. Рекомендується проаналізувати основні чинники, які сприяли зро­станню козацького стану українського суспільства.

І Особливо активізувалася діяльність українського козацтва після Люблінсь­кої унії (1569 р.). Потрібно звернути увагу на таке явище, як реєстрове козацтво, що виникло в межах Речі Посполитої, Реєстрове козацтво - це незначна частина українського козацтва. Аналізуючи державний устрій Запорозької Січі, рекомен­дується висвітлити основні ознаки державницьких інституцій, які дають право на­зивати Запорозьку Січ демократичною християнською республікою. Дуже важли­во охарактеризувати законодавчу, виконавчу й судову владу на Січі та їх конкре­тні завдання. Студенти також повинні звернути увагу на козацьку символіку.

Актуальною в цей період стає боротьба українського народу проти турець­ко-татарської агресії. Відомо, що в цій боротьбі основною силою було українське козацтво й саме цей фактор виводив його на міжнародну арену як суб'єкт євро­пейської політики. Розглядаючи окремі питання історії Запорозької Січі, рекоме­ндується звернути увагу на характеристику основних козацьких лідерів.

Розгляд третього питання необхідно розпочати з висвітлення чинників, що обумовили назрівання соціального напруження в українському суспільстві на ме­жі XIV - XVII ст. Аналізуючи основні причини, рекомендується розглядати їх у комплексі: релігійні, соціально-економічні, протиріччя всередині окремих станів (реєстрове й нереєстрове козацтво), національні. Загострення відносин між Коза­цькою Україною та Річчю Посполитою стало причиною першого великого повс­тання під керівництвом К. Косинського (1591 - 1593 рр.), яке вважається, на дум­ку українського історика С.Леп'явко, «першим етапом великого козацького руху 1519-1^6 рр.»

Потрібно також розкрити зміст і хід козацьких та козацько-селянських повстань під керівництвом С. Наливайка (1594 - 1596 рр.), М. Жмайла (1625 р.), Т.Ф. Трясила (1630 - 1631 рр.), 1. Сулими (1635 р.), Павлюка (Павла Бута) (1637 р.), Я. Острянина та Д. Гуні (1638 р.). Ці повстання являли собою кульмінацію соці^ьного та національного напруження й сприяли початку формування самосвідомості значної частини українського суспільства.

Список рекомендованої літератури

Апанович О.М. Розповіді про запорізьких козаків. - К.: Дніпро, 1991. - 462с. Баталій Д.І. Історія Слобідської Українич - К.: Дельта, 1993. - 247 с. Зоєчко В.Ф. Роль порубіжних територій у процесі генезису козацтва / В.Ф, Зоєчко, А.Ю. Чабан // Укр. іст. журн. - 1992. - № 2 . - С.48 - 63.

Вступна лекція Д.І. Яворницького про значення українськоіх> козацтва, прочитана студентам Московського університету 5 жовтня 1901 р. / Пуб. підг. І.М.Гапусенко // Там же,- 1968. - № 7. - С. 118-127.

ГолобуцькиЙ В.О. Запорізьке козацтво. - К.; Либідь, 1994. - 462 с.

Гуменюк Д.І. Сторінка і історії культурного життя запорізьких козаків // Укр, ісі.

жургі. - 1966. - № 6 . С. 107 - П 2.

Гурбик А.О. Виникнення Запорізької Січі (хронологічний та територіальний ас­пекти проблеми) 11 Там же . - 1999. - № 6 . - С.З - 17. Дві Русі / За заг. ред. Л. Івашиної. - К.: Факт, 2003. - 496 с. Крот В.А. Боротьба населення України проти турецько-кримських завойовників наприкінці XV - першій половині XVI століття /В.А. Крот, Н.С. Рашба // Укр. іст. журн. - 1983. -№ 5 . -С.101 - 109.

Леп'явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. - К.: Дніпро, 1996. - 288 с. Сергієчко Г.Я. Біля витоків українського козацтва й Запорозької Січі // Укр. іст.

журн.-1992.-№ 12.-С.123-131. .

Смолій В.А. Українська козацька держава//Там же. - 1991. - №4.-С. 5-19. Україна Incognita / За заг. ред. Л. Івашиної. - К.: Факт, 2003. - 400 с. Щербак В.О. Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва до се­редини XVII століття // Укр. іст. журн. - 1995. - № 5 . - С.66 - 71.

Теми рефератів

1. Культура та освіта в Запорозькій Січі.

2. Міжнародні зв'язки Запорозької Січі.

3. Роль еліти в державотворчих процесах Запорозької Січі.

4. Д.І.Яворницький - видатний український історик.