Иван-царевич

Ее под яблонею раз я подстерег.

Златые яблоки, как от огня зарницы,

Зажглись, когда слетела к дереву жар-птица,

И даже побледнел немного лунный рог.

Но лишь одно перо на память я сберег,

И лишь потом, когда от радости не спится,

Оно в руке моей, мерцая, золотится,

Ложится зарево на дверь и на порог.

И слышу я: бранят меня, проснувшись, братья,

Кричат, чтобы не смел, глупец, с огнем играть я.

И на груди перо я прячу поскорей.

И в сердце мне сиянье тихое струится...

Я сплю... Крылами что-то бьет в груди моей,

Зарница? Птица? Или зто только снится?

О.Тарнавський у статті про Юрія Клена назвав його чи не єдиним поетом, що "близько розуміє і глибоко відчуває красу зими. Справді, у нього була можливість побачити зиму, так би мовити, у первозданному її вигляді - на засланні в Архангельській губернії 1914— 1918рр. От він і став "чи не єдиним". Бо ж чимало українських митців потрапляли у північні сніги, але поверталися одиниці".

Образи весни й зими - яскрава ілюстрація світоглядних і мистецьких настанов поета. Це ідеал гармонії у природі, що проектується і на людське буття. Ліричний герой Юрія Клена несе в собі і її прозорість і одухотвореність. Зустрічаємо у Юрія Клена і поезії емоційно наснажені, в яких автор тонко накреслює мерехтливий малюнок почуттів:

В их душах - тишь й прорастанье трав.

Идут в аллеях, — как аллеи, немы, -

Когда ж заговорят, слова для темы,

Как жемчуга, со дна морей собрав...

Там были даль и высота без мери,

И в сердце пело старое вино,

И в жизнь мою она, как в цепь звено,

Вошла, одета шкурою пантеры.

Над озером, куда, как синий свод,

Очарованье детских дней упало,

Она уже неслышно возникала

Шумящим тростником у сонных вод.

Характерною ознакою сонетів Юрія Клена є те, що людина, як і природа, може не один раз пережити весну з обов'язковим для цієї пори коханням, мріями, надіями тощо. Коло природне дотикається і почасти збігається з "колом життєвим". Так називається цикл, навіяний спогада­ми про дитинство, зокрема картиною, що висіла у спальні. На ній були зображені символічно всі етапи життя людини. Отож - це огляд людського життя, від колиски починаючи і передоднем смерті кінчаючи. Доказ цього - сонет, який починається такими рядками:

Пусть в детстве наша прихоть создавала

Шуршащих сказок темные леса,

Но каждая, раскинув волоса,

Сиреной тихо в море уплывала.

Когда судьба, что вечно нас искала,

Направит в вечер наши паруса,

И к нам доносит ветер голоса,

Мы знаєм: то они поють на скалах.

И в грусти безысходные моря

Сквозь этих звуков пламенное рвенье

Бросаем наших песен якоря,

И наш корабль тогаа в одно мгновенье

Стоит над неподвижной глубиной,

В такт песни той качаемый волной.

У сонеті "Как над толпой ее молитвы в храме..." пори року асоціюються з періодом життя людини. Тема дружби і любові за духовною спорідненістю, за духовним "родичанням" - наскрізний мотив сонетів як російською, так і українською мовою.

Сонети на біблійну тему посідають чільне місце і в поезії Юрія Клена. Так, наприклад, сонет під назвою "Христос". У ньому автор показує жорстокість, до якої здатні дійти люди без моралі і недотримання заповідей Божих, Релігійна математика вирізьблена у таких сонетах, як "Книга бытия", "Бог", "Голгофа", "Аскет", інших творах, де мотиви страждання і життєвого випробування химер-но й водночас органічно поєднується з темою любові. Згадаймо бодай сонети "Антоній і Клеопатра", "Цезар і Клеопат-ра", "Лот", цикл "Коло життьове", укла­дений із семи сонетів: "Немовлятко", "Хлопчик", "Підліток", "Юнак", "Муж", "Старість", "Напередодні", міфопоетичний твір "Лесбія" чи інтертекстуальний "Беатріче". Звичайно, це умовна класи­фікація сонетарія Юрія Клена, але без­перечною є ідея цілісності і філософічної творчості, до якої тяжів поет усупе­реч новомодній у 20-х роках байдужості до стилю і форми, що прийшли під гаслами так званого народного, демократичного (пролетарського) мистецтва. Висо­ка культура художнього слова, відграненого у сонетній строфі, підкреслює європеїзм поета-неокласика, що знав ціну мистецтва, яке одухотворює людину, воз­величує її найкращі якості, робить нетлінними вічні цінності.

У сонетарії Юрій Клен проявив себе як неокласик чи ненайбільше, хоч не раз інтегрований, мішаний стиль його твор­чості викликав сумнів у приналежності до такої художньої школи.

Неокласицизм для Юрія Клена озна­чав духовний зв'язок як з Україною, так і з Західною Європою. Чи не тому ро­манський чи готичний стилі, далекий світ труверів і трубадурів такі ж йому близькі, як обшири української духовності, втіле­ної у Софії Київській? Його ліриці влас­тивий не тільки "фаустівський" рух, як подолання спокою, але й настрої мудро­го споглядання. Ліричний герой постає в образі філософа, який охоплює духовним зором динамічну єдність світобудови ("Коло життьове", "Сковорода", "Син", "Символ" та ін.), Розглядаючи сонети Юрія Кле­на, слід звернути увагу на різноманітність тем, яким були присвячені поезії. Соне­ти митця варті того, щоб їх прочитати і системно сприйняти як твори високої художньої цінності. Вони розкривають перед нами внутрішній світ поета, найпотаємніші кутки його вразливої душі. І тут важить не кількість, а якість сонетів, які влучно, майстерно, незвичайно, коло­ритно створив автор. Тепер можна сміли­во сказати, що сонети Юрія Клена віді­грали не останню роль не лише в його творчості, а й в усьому поступі українсь­кої літератури XX століття.

Література:

1. Клен Ю. Спогади про неокласиків // Укра­їна.—1990.—№ 20.

2. Ковалів Ю. Прокляті роки Юрія Клена // Клен Ю. (Освальд Бургардт). Вибране.- К.:Дніпро, 1991.—С. 9.

3. Шерех Ю. Пам'яті поета // Арка.— 1947.— 6.— С. 2.

4. Сарапин В. Ростуть у духа крила (Про книгуЮ. Клена «Каравели») // Українська мова і літерату­ра.— 1999. (Жовтень).—С. 2.

5. Богач Марія. «Навіщо нам кохати жінку...» //Січ.— 1998.— № 4.— С. 38.