17.Протокол переговорів на вищому рівні між главами держав і урядів та порядок їх підготовки.

Важливим елементом підготовки візиту є його програма. У розробці програм візитів в Україну бере участь Управління державного протоколу МЗС України разом з іншими підрозділами Міністерства, посольством країни прибуваючої сторони в Україні.

У ході підготовки візитів керівництва України за кордон програми перебування розробляє Посольство України в приймаючій країні разом з МЗС цієї країни та на основі пропозицій МЗС України.

Під час складання проекту програми беруться до уваги такі важливі моменти:

— розподіл часу, насамперед, для офіційних переговорів і ділових зустрічей;

— проведення традиційних заходів відповідно до рівня гостя або делегації, а саме: відвідання пам’ятних місць, огляд музеїв, знайомство з містом тощо;

— врахування побажань гостя (та дружини, якщо вона його супроводжує);

— визначення складу офіційних осіб, які зустрічатимуть і проводжатимуть гостя, супроводжуватимуть його на офіційні заходи;

— супутнє протокольне забезпечення візиту (державні прапори та прапорці на автомобілях, розсадка за столами в усіх випадках, вручення гостю подарунка тощо);

— організація та проведення інших дво- і багатосторонніх зустрічей, консультацій, засідань тощо.

Зрозуміло, що програми візитів, які складаються з урахуванням наведених вище моментів, у кожному конкретному випадку, для кожного візиту будуть відрізнятися між собою.

Прикладом можуть слугувати: Програма Офіційного візиту Президента України В. А. Ющенка і пані К. М. Ющенко до Турецької Республіки 6—8 червня 2005 року, Програма офіційного візиту Міністра закордонних справ України Б. І. Тарасюка до Азербайджанської Республіки 18—19 травня 2005 року, Програма робочого візиту Міністра закордонних справ України Б. І. Тарасюка до Республіки Польща (18 лютого 2005 року), Програма офіційного візиту в Україну Міністра закордонних справ Ірландії Д. Ахерна (5 липня 2005 року).

18.

Так, наприклад, 1.1. Лу-кашук думає, що Віденські конвенції про право договорів визначили три стадії укладання договорів (статті 9-11): — перша стадія — прийняття тексту. Текст приймається за згодою всіх суб'єктів, що беруть участь у його впорядкуванні, а для багатостороннього договору — більшістю в дві третини учасників конференції. Прийняття тексту не накладає на учасників юридичних зобов'язань; — друга стадія — встановлення автентичності тексту, що здійснюється шляхом підписання або парафування тексту договору або заключного акту конференції, що містить цей текст; — третя стадія — згода на обов'язковість договору, що може бути виражена підписанням, ратифікацією, прийняттям, затвердженням або приєднанням у залежності від порядку, передбаченого в самому договорі. Інші вчені, у їхньому числі В.П. Панов, практично дроблять ці стадії на більшу кількість, виділяючи вже одинадцять стадій: — призначення уповноважених для ведення переговорів; — пред'явлення і перевірка повноважень; — узгодження тексту договору; — обговорення і прийняття тексту договору; — аутентифікація (парафування) договору; — підписання договору; — заява застережень; — ратифікація договору; — обмін і депонування ратифікаційних грамот; — промульгація (опублікування) договору; — реєстрація договору в ООН. У свою чергу, А.Н. Талалаєв думає, що не обов'язково, щоб укладання кожного договору проходило всі названі стадії. Це залежить від форми договору і від домовленості сторін. Але всякийміжнародний договір проходить стадії виробітки тексту, його прийняття і стадію, у якій у тій або іншій формі виражається згода держави на обов'язковість для неї договору. Прикладом у цьому відношенні може слугувати обмін нотами, що є не тільки особливим найменуванням, але і своєрідним, спрощеним засобом укладання міжнародного договору, при якому угода оформляється шляхом обміну документами, із тотожним змістом. Вони звичайно не потребують затвердження або ратифікації. Але, незважаючи на особливості угоди у формі обміну нотами, ці особливості не впливають .

Вступ міжнародного договору в силу має важливе значення у вирахуванні його терміну дії. Міжнародній практиці відомі договори, що містяться на певний строк (найчастіше це торгово-економічні угоди), на невизначений строк, без констатації терміну дії й із вказівкою на безстроковий характер договору. Звичайно положення про терміни дії міжнародного договору або його безстроковому характері втримуються в заключних статтях договору Термін дії міжнародного договору до його витікання може бути продовжений або відповідно до його положень, або за згодою його учасників, що йменується в міжнародному праві пролонгацією. По певних причинах припинений міжнародний договір може бути відновлений зацікавленими державами. Ця процедура називається відновленням або реновацією міжнародного договору Не слід плутати строк виконання і строк дії договору. Так, Договір про ліквідацію ракет середньої й меншої дальності між СРСР і США 1987 р. по терміну дії - безстроковий договір; строк же виконання зобов"язань сторін по ліквідації зазначеного класу озброєнь - не більше трьох років з моменту вступу договору всилу. Pacta sunt servanda (с латинского «договоры должны соблюдаться»^[1]) — основополагающий принцип гражданского и международного права.

Принцип позволяет обеспечить предсказуемость, которая, в конечном счёте, выгодна участникам договора, поскольку позволяет внятно планировать действия и тратить минимум сил на подстраховку.

19.

Кулуарна робота — один із невід´ємних елементів про­фесії дипломата, джерело цінної інформації, можливість налагодження неформальних зв´язків з колегами-іноземцями. За важливістю кулуарна робота не поступається фор­мальній, офіційній дипломатії. Однак, на відміну від ос­танньої, не регламентується настільки чітко, не має коди­фікованих правил, тому вимагає не лише високої фахової підготовки, а й специфічних особистих якостей, постійної роботи над собою. Мета кулуарної роботи — особисто познайомитися з партнерами по переговорах, зустрічах, конференціях, увій­ти з ними в неформальний контакт, що нерідко буває надзвичайно корисним для отримання чи передачі інфор­мації, попереднього обговорення можливих пропозицій, викладу аргументів з метою впливу на позицію партнерів тощо. За формою кулуарна робота може мати активний і па­сивний характер. Активна передбачає дії дипломата для встановлення швидкого контакту. В дипломатичній прак­тиці вважається цілком прийнятним, коли дипломат під­ходить до одного або трупи дипломатів і після представ­лення приєднується до бесіди або й розпочинає її.

20.

Державний візит – візит найвищого рівня. Державним може бути тільки візит глави держави (президента, монарха). Державний візит вирізняється своїм політичним значенням, своєю значущістю, урочистістю. Вважається, що державний візит завжди є важливим етапом у взаємовідносинах двох країн. Він також має неабияке міжнародне значення.

Візит такого роду реалізується з проведенням усіх церемоніальних почес­тей як при зустрічі (проводах), так і при проведенні інших заходів, передбачених програмою перебування високого гостя.

У більшості випадків державний візит завершується підписанням заключних документів – одного чи кількох, в яких фіксується оцінка стану двосторонніх відносин, намічаються шляхи та конкретні заходи з дальшого розширення та по­глиблення співробітництва між країнами, в деяких випадках може даватися оцінка певних міжнародних проблем. Окремими документами, що підписуються в ре­зультаті державного візиту, можуть бути угоди з конкретних питань, що стосуються двох країн (економічних, науково-технічних, культурних, військових і т. ін.).

Особлива роль державного візиту зумовлює й надзвичайну урочистість усіх церемоніальних почестей, що передба­чаються нормами протокольної практики. Передусім це стосується як зустрічі (проводів) на аеродромі, так і офіційної церемонії зустрічі (проводів) біля Маріїнського палацу.

Над аеродромом піднімаються дер­жавні прапори України та країни гостя. Перед трапом літака розстеляюється червона килимова доріжка. Високого гостя, який сходить з літака, дівчата в українських національних костюмах вітають хлібом-сіллю. Якщо високий гість прибуває з дружиною, їй вручають букет квітів хлопці в українських національних костюмах. Біля трапа високого гостя вітають прем’єр-міністр України, перший заступник міністра закордонних справ, глава Адміністрації Президента України, посол України в країні гостя.

Після представлення високому гостю українських офіційних осіб, що його зустрічають, він з дружиною направляється до кортежу, на основній машині встановлюються прапорці України та країни гостя.

Кортеж супроводжується ескортом мотоциклістів. У місті на шляху проход­ження кортежу вивішуються державні прапори України та країни гостя.

Офіційна церемонія зустрічі (проводів) відбувається біля Марийського палацу, біля входу до якого встановлюються державні прапори України та країни гостя. Біля палацу шикується почесна варта. Оркестр грає державні гімни країни гостя та України. Під час виконання гімнів лунає салют націй (21 артилерійський залп). Начальник почесної вахти віддає рапорт. Після цього керівники двох держав оглядають стрій почесної варти. Після повернення президентів на місце початку церемонії воїни почесної варти проходять перед ними урочистим маршем. Далі відбувається церемонія представлення членів офіційних делегацій обох сторін.

Ділова частина візиту, хоч і меншою мірою, але також враховує вимоги про­токольних норм. Безумовно, у центрі уваги при державному візиті перебувають переговори, бесіди високих осіб. Прото­колом визначаються час І місце пере­говорів, коло офіційних осіб, які беруть участь у зустрічах з обох сторін. Після завершення переговорів, як правило, влаштовується прес-конференція.

У програмі державного візиту перед­бачаються також і церемоніальні заходи, багато з яких співпадають з прийнятою міжнародною практикою проведення візитів на найвищому рівні, – покладання вінків до могили Невідомого солдата, офіційний обід чи сніданок (з боку гостя, як правило, влаштовується такий же захід у відповідь); за бажанням – відвідування театру; вручення пам’ятних подарунків, державних нагород (з обох сторін); у деяких випадках організуються зустрічі з громадськістю країни, представниками ділових кіл і т. ін.; знайомство з виз­начними місцями столиці, історико-культурними пам’ятками (за бажанням); поїздка по країні (за бажанням).

Протокольна практика підготовки й проведення візитів посадових осіб і делегацій на високому та найвищому рівні у нашій країні повністю відповідає за­гальноприйнятим міжнародним нормам.

При суворому дотриманні принципу суверенності будь-якої держави, що в протокольному плані виражається в таких нормах, як почесті державному прапору; виконання державного гімну; військові почесті (наявність почесної варти, прохід її перед високим гостем), в протокольній практиці нашої країни відсутня будь-яка різниця в процедурі прийому високих гостей – представників великих та малих держав.

Перелік церемоніальних почестей, їх обсяг, сама наявність тих чи інших про­токольних моментів у програмі візиту за­лежать не від того, представник якої кра­їни прибуває з візитом або ж у яку країну готується візит, а від рівня делегації, від становища посадової особи, державного діяча, який очолює делегацію. Саме ста­новище державного діяча, що очолює делегацію, є визначальним при вирішенні питання про характер прийому, що буде виявлений йому.

21.

При узгодженні термінів візиту обов’язково повинно враховуватися, що прибуття або від’їзд гостя у вихідні чи святкові дні, а також у нічний час значно знижують рівень зустрічі чи проводів. Якщо гість прибуває в країну з дружиною, то в протокольних заходах беруть участь дружини офіційних осіб приймаючої сторони.

Кількість членів іноземної делегації приймаючою стороною, як правило, не обмежується. Питання безпеки, розташування, харчування, обслуговування членів делегації і супроводжуючих осіб вирішуються заздалегідь на основі принципу взаємності, виходячи з досвіду, що склався.

Приймаюча сторона, зазвичай, не надає спецлітаків для приїзду іноземної державної делегації, високих посадових державних діячів та інших гостей країни, але може надати їх у разі перельотів над своєю територією. Про можливість використання гостем іноземних спецлітаків для польотів над територією приймаючої сторони домовляються заздалегідь, відзначаючи це в програмі візиту.

Підготовка програми перебування гостя, незалежно від форми візиту, є однаковою. Але необхідно виділити державний візит, оскільки він є візитом вищої категорії. Такі візити здійснюються в особливих випадках і не більше як один раз за весь час перебування глави зарубіжної держави при владі, як правило, це його перший візит до країни. Характер майбутнього візиту високого гостя або іноземної делегації заздалегідь (дипломатичними каналами) узгоджується зацікавленими сторонами. Після того, як досягнуто принципової домовленості про рівень і терміни візиту, сторони приступають до детального опрацювання проекту його програми. Основна координаційна діяльність з підготовки і проведення візиту лягає на протокольні підрозділи країни гостя і приймаючої сторони. Для успішного розв’язання численних питань щодо місця цього візиту, як правило, заздалегідь прибуває підготовча група. Програма візиту включає в себе перелік заходів, які, на думку організаторів, повинні сприяти досягненню мети візиту. При складанні програми враховуються терміни і рівень візиту, характер питань, що обговорюватимуться, побажання гостя та його дружини, продумується зміст представницьких заходів, підбирається склад місцевих офіційних осіб, які будуть вступати в контакт з гостем і, у разі необхідності, супроводжувати його.

Після того, як детальне опрацювання всіх аспектів проведення майбутнього візиту завершено, "Програма візиту" видається у вигляді брошури. Вона складається з низки окремих підрозділів: власне програма високого гостя, окрема програма його дружини і детальна програма з усіма необхідними схемами та поясненнями протокольного порядку, передбаченими для кожного окремого випадку.

Під час державного візиту до України забезпечується високий і почесний рівень зустрічі та проводів гостя. В аеропорту (на вокзалі) главу зарубіжної держави зустрічають Прем’єр-міністр або перший віце-прем’єр, міністр закордонних справ, Державний секретар Секретаріату Президента та інші офіційні особи, міністри.

22.

1. Українська дипломатична служба є надійним захисником українських громадян за кордоном. Кожен громадянин України, який перебуває тимчасово або постійно поза межами Батьківщини, користується підтримкою держави через систему Міністерства закордонних справ і закордонних дипломатичних установ України. Вітчизняна дипломатія, передусім, слугує українським громадянам.

 

2. Вступ України в ЄС і НАТО здатний якнайповніше забезпечити прагнення українського народу до демократичного розвитку і європейських цінностей. Завдання української дипломатичної служби – сприяти всебічному втіленню цих прагнень.

 

3. Підвищену увагу дипломатична служба покликана приділяти новій регіональній політиці України. Вона полягає у розвитку і зміцненні конструктивних та відкритих відносин з партнерами по регіону, що базуються на міжнародному праві, принципах взаємної вигоди, у поширенні демократичних європейських цінностей і стандартів. Зміцнення безпеки в цій частині континенту, зокрема шляхом розв’язання заморожених конфліктів, належить до числа найактуальніших завдань.

 

4. Українська дипломатична служба є надійним партнером та промоутером вітчизняного товаровиробника. Активізація двосторонніх економічних відносин з країнами світу в усіх галузях покликана зміцнювати на світових ринках позиції „Зробленого в Україні”.

 

5. Одним з головних завдань дипломатичної служби є забезпечення енергетичної безпеки України. Виходячи з цього, Міністерство закордонних справ сприятиме пошуку альтернативних джерел постачання енергоносіїв, а також організації нових маршрутів їх транспортування як в Україну, так і до Європи.

 

6. Українська наука, культура, освіта мають бути гідно представлені в Єв­ропі та світі. Вітчизняна дипломатична служба дбатиме про включення української інтелектуальної та творчої еліти до мереж міжнародного спілкування.

 

Основними завданнями дипломатичної служби є:

забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права;

проведення зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, наукових, інших зв'язків з іншими державами, міжнародними організаціями;

захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;

забезпечення дипломатичними засобами та методами захисту суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та непорушності кордонів України, її політичних, торгово-економічних та інших інтересів;

координація діяльності інших органів виконавчої влади щодо забезпечення проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України;

вивчення політичного та економічного становища у світі, зовнішньої та внутрішньої політики іноземних держав, діяльності міжнародних організацій;

забезпечення органів державної влади України інформацією, необхідною для здійснення ефективної зовнішньої та внутрішньої політики;

здійснення інших завдань відповідно до законодавства України.

23.

Система державних органів зовнішніх зносин : загальні принципи її організації

класифікувація державних органів зовнішніх зносин, насамперед із точки зору їхнього розташуван­ня, як дві окремі групи: центральні органи зовнішніх зносин держави, закордонні органи зовнішніх зносин держави.

Група центральних (внутрішніх) органів зовнішніх зносин держави, у свою чергу, поділяється за характером своїх функцій та правового обгрунтування їх здійснення ще на дві групи: 1) органи загальнополітичного керівництва, чий статус визначається, як правило, конституціями держав. Вони по­кликані виконувати загальні зовнішньополітичні функції; 2) органи спеціальних (галузевих, відомчих) зносин держави з іншими країнами. Це — так звана сфера «дипломатії спеціалістів». Так, фахівці, які працюють в управліннях або відділах зовнішніх зносин міністерств та відомств (оборони, освіти, культури тощо) не є дипломатами в загальноприйнятому значенні.

До державних конституційних органів та посадових осіб зовнішніх зносин належать: вищі законодавчі органи влади, що обираються громадянами даної країни; глава держави —одноосібний або колегіальний; уряд і, насамперед, його глава (прем'єр-міністр); міністр закордонних справ.

До центральних державних органів зовнішніх зносин нале­жать також й інші міністерства та відомства (державні комітети), які за родом своєї діяльності безпосередньо причетні до міждержавних зносин. В Україні, наприклад, таким відом­ством, крім МЗС України, є Міністерство зовнішньо­економічних зв'язків та торгівлі.

Щодо закордонних державних органів зовнішніх зносин, то, як уже згадувалося вище, вони поділяються на дві головні категорії — постійні та тимчасові.

Постійні органи ведуть повсякденну роботу за кордоном, представляючи і захищаючи інтереси своєї держави. Йдеться про посольства та місії, представництва в міжнародних орга­нізаціях.

Тимчасові органи — це різноманітні делегації, окремі пред­ставники за кордоном, а також спостерігачі на міжнародних конференціях, з Іздах, у міжнародних комісіях, нарешті, окремі представники на державних ювілеях, коронаціях, траурних церемоніях та ін.

Так, згідно з Конституцією України (ст. 85) до повнова­жень Верховної Ради України належать: «визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики» (п. 5); «затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням» (п. 14); «схвалення рішень про надання військової допомоги іншим державам, про направлення під­розділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України» (п. 23); «надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України» (п. 32).

За Конституцією України Президент України як глава держави має досить широкі повноваження в галузі здійснення зовнішньої політики України. Так, відповідно до ст. 102 Конституції України «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом держав­ного суверенітету, територіальної цілісності України, додер­жання Конституції України, прав і свобод людини і грома­дянина». Статус Президента України, визначений у цій статті Конституції, дає підстави вважати його уособленням держави і державної влади в цілому, а не однією з її окремих гілок, що обумовлено колом повноважень, роллю та місцем Президента України у політичному житті держави. Як її глава, Президент України є вищою посадовою особою, і саме він наділяється повноваженнями виступати від імені України, представляти її в усіх питаннях міжнародного життя. Тобто, як випливає із тексту згаданої статті. Президент України діє як гарант Конституції щодо забезпечення відповідності внутрішньої і зовнішньої політики інтересам держави.

Спеціалізовані органи ЗС : поняття, особливості функціонування

Спеціалізовані органи ЗС – структурні підрозділи в центральних галузевих (відомчих) органах державної влади, що створюються з метою ефективного здійснення функцій зовнішніх зносин держави з іншими країнами. Складаються з держ.службовців, спеціалістів, фахівців та експертів, які працюють в управліннях, відділах зовнішніх зносин міністерств, відомств, обласних і міських держ.адміністрацій.

Вони ведуть переговори й готують до підписання міжнародні документи з галузевих питань, стежать за виконанням договірних зобов”язань, у конкретних галузях співробітницва, які відносяться до сфери їх компетенції. Як правило, їх працівники не є дипломатичними працівниками (не пребувають на дипломатичній службі), зазвичай мають статус держ.службовця. Координацію діяльності Спеціалізованих органів ЗС покладено відповідним указом президентом на Міністерством закордонних справ України.