2.Характеристика творчості.
Образотворення у збірках “Гусла” та “Княжа емаль” ґрунтується на використанні прямого значення слова, стилістичних можливостей словотвору, морфології та синтаксису. Вдається поетеса також і до тропів, які сприймаються як природне слововживання. Найчастіше використовується метафора, як традиційна, так й індивідуально-авторська. Досить часто поетеса включає метафору в художньообразні сполучення, якот: синтез метафори і метонімії (“Вдаряє в грудях мідь об мідь”), метафори і синекдохи (“На кремінь – оливо руки. // На лезо – ока гострота”). Не відмовляється О.Лятуринська і від гіперболи, порівняння. Особливо активні такі різновиди останнього, як: а) порівняння у формі орудного відмінка іменника (“Світ хижим птахом, звірем кидавсь”); б) із пропуском сполучника (“І погляд його – стріли жаху. // І руки його – меч”). У випадках такого типу О.Лятуринська поєднує художнє слововживання і художній синтаксис.
Стилістичний синтаксис ранніх збірок письменниці є досить вибагливим у порівнянні з лексикою. Серед використаних практично всіх різновидів речення привертає до себе увагу ефектне вживання номінативних, еліптичних та односкладних речень. Їх об’єднує одна спільна особливість – семантична місткість, лаконізм. Основне призначення таких речень – створення статичних описів; вони мають здатність передавати думку окремими, іноді не зв’язаними між собою частинами, малювати картини не суцільними мазками, а наче пунктиром, як це характерно для ранньої О.Лятуринської, починаючи з майже хрестоматійного, завжди цитованого вірша “Зуб, ратище, копито, пазур” та інших.
Якісно нових рис набирає поетика О.Лятуринської у збірці “Веселка”. Письменниця звертається до таких засобів творення художнього образу, як використання повторів різного типу, слів із суфіксами здрібнілості та пестливості, поєднання лексичного матеріалу зі стихією музики та живопису. У “Веселці” були закладені основи художньої системи післявоєнної творчості, і кожна з наступних збірок розвивала свою тему, брала для себе потрібний образотворчий матеріал: “Туга” вирізняється звуковими метафорами; металогічні можливості “Ягілки” базуються на персоніфікації; “Бедрик” сповнений ономатопеїчного звукопису.
Рослинна тематика домінує в мотивах творчості післявоєнного періоду. Окремим рослинам присвятила О.Лятуринська по кілька віршів. В одних випадках назви творів різні (якот “Котик”, “Вербова гілка” і “Вербовий котик”), в інших – тотожні. Наприклад, по два вірші знаходимо під назвами “Незабудька”, “Соняшники”, “Волошки”, “Каштан”. Пишучи про одну і ту ж саму рослину, О.Лятуринська в різні твори вкладає нетотожний смисл, і навпаки. Ефективність такого прийому змістово-смислової омонімії найкраще простежено в однойменних віршах. При цьому здійснено глибокий літературознавчий аналіз цих творів.
Із рослинною тематикою входить у поетику О.Лятуринської музика. Вона – у надзвичайній мелодиці вірша. Слово тут просто грає, дзвенить, лунає і в фонетично-звуковому оформленні, і в номінативній функції. Фонетичний аналіз таких поезій як “Липи”, “Цвіт липи” (зб. “Туга”) яскраво це ілюструє.
Звукове оформлення в художній тканині більшості віршів О.Лятуринської другого періоду виявляється в численних алітераціях, асонансах, звуконаслідуваннях.
В плані версифікації поетеса залишалась традиціоналісткою і користувалась, головним чином, п’ятьма класичними розмірами. Однак в поезіях О.Лятуринської основні класичні метри силабо-тоніки набули цілком оригінального і в кожному конкретному випадку нового звучання. При цьому поетеса використовує найрізноманітніші ритмічні засоби – повторення на різних рівнях; enjambement; побудовані на грі звуків рими-дисонанси, асонансні рими; чергування одно, дво та трискладових клавзул; зміна анакрузи і, нарешті, широко застосовуваний прийом іпостасування. Метричні індекси збірок О.Лятуринської першої і другої еміграційної хвилі суттєво відрізняються. Хореїчні та ямбічні розміри – найуживаніші у віршовій системі О.Лятуринської, а в збірці “Гусла” вони використані поетесою майже з однаковою частотою: із сорока дев’яти віршів збірки двадцять шість написані хореєм і двадцять три ямбом. Розподіл метричних розмірів зумовлений тематикою, пафосністю та стилістичним забарвленням творів. Вірші хореїстичного розміру є переважно народнопісенними інструментовками, часто із сюжетним стержнем, або дещо абстрагованого змісту; твори ж, написані ямбом, відзначаються ліричністю, іноді неприхованою інтимністю, в інших випадках носять героїчний характер.
Метричний аналіз віршів збірки “Гусла” виявляє типову для поезій О.Лятуринської заміну стоп, у більшості випадків – пірихіями.
Важливим результатом іпостасування є утворення тонічних віршів. Таких, на нашу думку, в поетиці О.Лятуринської немає, принаймні, в їх “чистому” вигляді. Хоча ритмічні варіації деяких силабо-тонічних віршів упритул наближаються до некласичних форм (тактовик, дольник), а то й епізодично переходять у них. Це підтверджує метричний аналіз віршів “Теплінь! Теплінь!” (зб. “Княжа емаль”), “Сухоцвітки” (зб. “Туга”), “Не зуміла” (зб. “Веселка”) із тонічним та силабо-тонічним варіантами схеми розміру.
О.Лятуринська урізноманітнює ритмомелодійний малюнок віршів навіть у межах одного розміру за рахунок змін у будові та розташуванні клавзул, варіацій анакруз, частоти та характеру іпостасування тощо. Метрико-строфічний аналіз “Княжої емалі” підтверджує цю тезу. Домінантною ознакою метричної характеристики збірки є абсолютне переважання гіперкататектичного чотиристопного ямба – п’ятсот двадцять вісім із шестисот вісімдесяти двох рядків збірки, тобто 77%. Із семи існуючих ритмічних форм О.Лятуринська найчастіше вдається до І (повнонаголошена: ∪ - ∪ - ∪ - ∪ -) та IV (з пірихієм на ІІІ стопі: ∪-∪-∪∪-∪), з чого можемо зробити висновок про тяжіння індивідуального чотиристопного ямба поетеси до однієї з провідних ліній розвитку названого розміру в українській версифікації – так званої лінії Олеся.
Якісні метричні зміни відбуваються у збірці “Веселка”, з’являються трискладові розміри: чотиристопний дактиль, чотиристопний та п’ятистопний амфібрахій, восьмистопний та чотиристопний анапест. Хоча відсоткова частка трискладників невисока – 9,6% – та вже сам факт залучення їх до індивідуальної версифікації свідчить про все більшу вправність поетеси та розширення тематичного діапазону її творчості, бо ж із кожним з класичних метрів може асоціюватися і певний зміст.
Звернувшись до трискладників, поетеса залишається традиційною у виборі розмірів: три та чотиристопники переважають. Однак метричні варіації інших розмірів у збірці “Веселка” досить чисельні. Утворюються вони за рахунок зміни анакрузи, чергування клавзул, іпостас, вживання схожих або складних та маловживаних розмірів в одному творі тощо.
Провідною тенденцією збірки є переважання хорея, зокрема чотиристопного (31%), його чергування з тристопним у різнорозмірних віршах, з’явою трискладників, а також плюривалентних метричних розмірів.
Наступні збірки О.Лятуринської позначені переважанням хореїчних розмірів, особливо активним видається чотиристопник, який і в ХІХ столітті, і в першій половині ХХ століття був панівним розміром серед хореїв.
Активний у поетиці О.Лятуринської і тристопний хорей, який в українській версифікації взагалі є розміром маловживаним. Особливу його концентрацію спостерігаємо у збірці “Ягілка”, де зібрані поезії виключно рослинної тематики. Питома вага тристопного ямба в “Ягілці” становить 48%; 2% двостопного хорея входить до гетерометричних структур хореїчних три та чотиристопників, останні займають 50% творів. Ямб у збірці не трапляється.
Схожа метрична картина вимальовується в “Бедрику” – збірці віршів для дітей. При абсолютній перевазі чотиристопного хорея (66,5%) знаходимо тристопний хорей (17,4%), інколи двостопний (у складі три та чотиристопників) та тристопний ямб (лише в одному вірші самостійно, в іншому випадку – з Х3). В амебейній композиції, своєрідній дитячій драмі “Вовчик і зайчик” О.Лятуринська використала розмір чотиристопного дактилю, усіченого в останній стопі на два склади та позбавленого у деяких версах схемного наголосу.
Близьким до типології метричних розмірів, характеру клавзул, способів римування тощо є питання строфічної будови вірша. Версифікація О.Лятуринської тяжіє до простих строф, серед яких найуживанішою є чотиривірш. Варіативність катрена примножується залежно від системи віршування, метру, розміру, видів клавзули і рими та їх найрізноманітніших комбінацій.