4 Характеристика основних видів грошових потоків.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на БЕЗГОТІВКОВИЙ і ГОТІВКОВИЙ

Безготівковий грошовий оборот має переваги порівняно з обігом готівки: економляться кошти, прискорюється оборот грошей. Рух грошей по рахунках створює можливість контролювати його. Визначаючи законодавче права та обов'язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а отже на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому з розвитком ринкових відносин в Україні буде розширюватися сфера безготівкового обороту і звужуватися готівкова.

5 Грошова маса та основні форми її існування.

Грошова маса — це сукупність купівельних, платіжних та накопичувальних засобів, яка обслуговує економічні зв’язки, належить фізичним та юридичним особам, а також державі. Це важливий кількісний показник руху грошей.

З розвитком форм товарного обміну та платіжно-розрахункових відносин склад та структура грошової маси зазнали значних змін. На початку XX ст. при золотому обігу структура грошової маси була в розвинутих країнах такою: золоті монети становили 40%, банкноти та інші кредитні гроші — 50% і залишки на рахунках кредитних установ — 10%; напередодні Першої світової війни — відповідно 15, 22 і 67%.

Вилучення золотих грошей спочатку з внутрішнього обігу, а надалі із зовнішнього внесло якісні зміни в структуру грошової маси. Повноцінні гроші (золоті) повністю зникли з обігу, домінуюче положення зайняли нерозмінні кредитні гроші, які стали функціонувати в готівковій та безготівковій формах.

Для аналізу зміни руху грошей на певну дату і за певний період у фінансовій статистиці спочатку в економічно розвинутих країнах, а потім і в нашій країні стали використовувати грошові агрегати М0, М1, М2, М3 (див. рис. 2.3).

Грошовий агрегат — це показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їхньої ліквідності.

Рис. Структура грошової маси за агрегатним методом

Агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казначейські білети (в деяких країнах). Це найліквідніша частина грошової маси. Її частка в розвинутих країнах становить 4–7%. В Україні ж частка готівкових грошей сягає 28,05% (у 1996 р. вона становила 43,1%, 1998 р. — 45,5, 2000 р. — 39,68, 2002 р. — 40,75, 2004 р. — 33,66, 2006 р. — 28,7, 2007 р. — 28,05, 2008 р. — 30,01%), тому цей агрегат дуже важливий для статистичного аналізу і заходів регулювання грошової маси.

Висока частка готівки (М0) в загальній масі грошей (М3) свідчить про недостатній розвиток безготівкових розрахунків, незадовільну структуру грошової маси, на яв ність значних обсягів обороту тіньової економіки, втрату довіри населення до банківських структур, але все ж з 1996–2008 рр. є певна позитивна динаміка щодо її зміни (від 43,1–30,01%) (табл. 2.1).

Агрегат М1 складається з агрегату М0 і засобів на поточних та ощадних рахунках банків до запитання. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів у безготівковій формі, через трансформацію в готівкові кошти і без переведення на інші рахунки.

Для розрахунків власники рахунків виписують платіжні доручення (переважна форма розрахунків в українській економіці) або чеки та акредитиви. Їхньою особливістю є те, що депозити не приносять значних відсотків, але дають змогу їхнім власникам скористатися ними в будь-який час.

Агрегат М2 містить агрегат М1, термінові та заощаджувальні депозити в комерційних банках.

Заощаджувальні депозити в комерційних банках знімаються в будь-який час і перетворюються на готівку (але це правило не діє в період фінансових, економічних криз, коли центральний банк може заблокувати всі строкові рахунки). Термінові депозити доступні вкладникові лише по закінченню певного строку, у них менша ліквідність, ніж у заощаджувальних депозитах.

Агрегат М3 містить агрегат М2, заощаджувальні вклади в спеціалізованих кредитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами. Ця частина коштів, яка вкладена в цінні папери, створюється не банківською системою, але перебуває під її контролем, оскільки перетворення векселя на засіб платежу потребує, як правило, акцепту банку, тобто гарантії його сплати банком у випадку неплатоспроможності емітента (див. рис. 2.3).

До агрегату М3 входять також трастові операції банків (до вірчі операції банків): управління майном приватних осіб, які поз бавлені права здійснювати цю функцію; вкладення грошей в акції і нерухомість, сплата грошей, податків; платіжні операції юридичних осіб; гарантування позик; зберігання ЦП, продаж акцій на фондовому ринку.

Між агрегатами необхідна рівновага, інакше порушується грошовий обіг. Практика показує, що рівновага буде, якщо М2 > М1 (вона закріплюється в разі, якщо М2 + М3 > М1).

У цьому випадку грошовий капітал переходить з готівкового обігу на безготівковий. При порушенні цього співвідношення між агрегатами в грошовому обігу починаються ускладнення: недостатність грошових знаків, зростання цін тощо.

Щоб визначити грошову масу держави, використовують різну кількість агрегатів (наприклад, у США — 4, у Франції — 2). В Росії та Україні для розрахунку сукупної грошової маси використовують агрегати М0, М1, М2 і М3.

Близько третини грошової маси в Україні припадає на готівкові гроші (див. табл. 2.1). Збільшення кількості готівкових грошей, які обслуговують населення (а в сучасних умовах до них часто звертаються юридичні особи) спричинює нестачу грошей у державі.

Перехід грошей з безготівкового обігу на готівковий — результат жорсткої фінансової політики, який призводить до розширення ухилень від сплати податків.

Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності держави впливати на реальні господарські процеси.

На грошову масу впливають два фактори:

— кількість грошей;

— швидкість обертання грошей.

Грошова маса

Кількість грошової маси визначається державою — емітентом грошей, а саме — його законодавчою владою. Збільшення емісії зумовлене потребами товарного обороту і держави.

Крім грошових агрегатів (див. табл. 2.1), які представляють грошову масу, НБУ також визначає показник, що називається грошовою базою..

Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку, який їх безпосередньо конт ролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова база включає: запаси всієї готівки поза банківською системою та в касах банків (готівка випущена НБУ і не повернута в його фонди) (М0 + Мкб) та суму резервів Комерційних банків (КБ) на їх кореспондентських рахунках у ЦБ (Мрез):

Гб = М0 + Мкб + Мрез.

Відмінності між грошовою масою і грошовою базою полягають у тому, що якщо грошова маса у своєму складі має всі елементи — від найвужчого показника М0 до найширшого агрегату М3, то грошова база охоплює лише сукупність готівки емітованої НБУ та залишки коштів комерційних банків на їхніх рахунках у національному банку. Емітовані національним банком гроші називаються базовими грошима.

Швидкість обігу грошей

Швидкість обігу грошей характеризує частоту (оберти), з якою кожна одиниця готівкових, в обороті, грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера МV = PQ, ве ли чину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою,

де V — швидкість обігу грошей;

Р — середній рівень цін на товари (індекс цін готових товарів та послуг);

Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в певному періоді (номі-

нальний національний продукт);

М — середня маса грошей, що перебуває в обороті за певний період (статистична

кількість грошей).

Американський економіст І. Фішер здобув визнання у західній економічній теорії завдяки праці «Купівельна спроможність грошей» (1921 р.). У цій книзі він обґрунтував залежність рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються під час здійснення товарообігу (трансакційних операцій).

Показник швидкості обігу грошей (V) називають — показником ділової ак-

тивності в державі, тому що величина V залежить від:

частоти і обсягів товарних операцій (трансакцій) між усіма суб’єктами гос-

подарювання;

рівня розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відт ворення;

збалансованості попиту і пропозиції на ринку;

рівня розвитку маркетингу;

рівня інфляції;

рівня розвитку економічної інфраструктури (транспорту, торгівлі, банків-

ської справи, цінних паперів) та інших факторів.

Показник V показує, скільки разів у середньому за рік певна грошова одиниця ви-

трачається на купівлю товарів і послуг, тобто відоб ражає інтенсивність руху грошей.

У банківський практиці швидкість обігу грошей розраховується як відношення

номінальної величини ВВП (P Q) до агрегату М0 або М1.

Наприклад, в Україні в 2008 р. ВВП (номінальний) становив 949,864

млрд грн, грошова маса М1 = 225,127 млрд грн; звідси швидкість обігу

грошей V = (949,864/225,127)= 4,22 обертів (тобто за 1 рік середня

швидкість обігу грошової маси, яка входить до агрегату М1, дорівнює

4,22 разу).

В європейських країнах цей показник в середньому дорівнює 8–10

обертів / рік. Це свідчить про іншу динаміку інтенсивності вико-

ристання запасу грошей в обігу (практично в 2 рази), що прямо про-

порційно діло вій активності всіх суб’єктів господарювання.

З показником швидкості обігу грошей обернено пропорційно по в’язаний коефіцієнт монетизації ВВП — відношення грошової маси до номінальної величини вало вого

внутрішнього продукту:

де КМ — коефіцієнт монетизації;

М — маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М2;

ВВП — річний обсяг, виробленого валового внутрішнього продукту (за поточними цінами);

V — швидкість грошей (кількість обертів грошової одиниці).

Чим вищий цей показник — тим краще. Це пов’язано з тим, що збільшення цього показника вказує на посилення мобільності економіки, яка досягається зростанням ступеня варіантності в поведінці господарюючих суб’єктів: підвищення рівня монетизації ВВП означає, що учасники суспільного виробництва значну частину виробленого продукту схильні зберігати не в натуральній (у вигляді незавершеного виробництва, виробничих запасів тощо), а у вартісній формі.

Наприклад, в Україні:

1996 р., коли була введена гривня, рівень монетизації ВВП стано-

вив усьо го 11,06%:

(М2 1996 р. = 9,023 млрд грн / ВВП1996 р. = 81,519 млрд грн) х100%;

2008 р. (навить під час світової гризи) дорівнює 53,96%:

(М2 2008 р. = 512,527 млрд грн / ВВП 2008 р. = 949,864 млрд грн)  100%.

Це можна розцінювати як прояв певного поліпшення забезпеченос-

ті економіки грошовою масою, який привів до поліпшення платіжної

дисципліни між усіма суб’єктами господарювання в Україні (за період

1996–2008 рр.).