Менеджмент в освіті

Запропонований матеріал є фактично першою спробою в Україні узагальнити та систематизувати вищі здобутки світової науки, інновації та практики в питанні формування управлінців в освіті у ХХІ столітті. Він розрахований на майбутніх керівників всіх рівнів адміністрації, науковців, викладачів.

Допущено як експериментальний навчальний посібник для студентів управлінських спеціальностей вищих навчальних закладів. Розповсюдження та тиражування без дозволу автора

( А.П. Вірковського) заборонено.

Зміст

Керівник-менеджер

Діяльність керівника в Інформаційному суспільстві

Стратегія керівника-менеджера

Стратегія успіху керівника - менеджера

Тренінги

Орієнтація на результат

Цілеспрямованість як головна риса

майбутнього менеджера ( тренінги)

Експеримент АПН України

Рівень готовності випускника школи

10 питань до вчителя

Вибір діяльності майбутнього спеціаліста

Технології прискоренного

оволодіння інформацією

Тестові завдання

Керівник-менеджер

Керівник – це не той, хто обіймає певну посаду в адміністративній ієрархії, а той, хто реально виконує особливі функції керівництва. Керувати – це означає задавати перспективи зміни та розвитку. Як правило, більшість управлінців не приймають рішень стосовно стратегічних цілей розвитку та зміни організації. Саме цих керівників називають „керівниками-адміністраторами”. Але на початку ХХІ століття з’явились нові поняття – „керівник-лідер”, „інноваційний менеджер”, які відображають нові тенденції управління, які з’явились в Інформаційну епоху.

Діяльність керівника в Інформаційному суспільстві. Управління інноваціями.

Управління є специфічною сферою людської діяльності. Ефективність її залежить як від особистих рис особистості, здібностей керівника, так і від знань та розуміння менеджменту.

В українській мові термін „керівник” та „управлінець” вживають як синоніми, що є цілком правомірним, оскільки вони фіксують тільки формально-статусне становище людини у виробничій ієрархії. Водночас поняття „організація” фіксують ті особливі завдання, які розв’язують керівники у своїй діяльності.

Керівник – це не той, хто обіймає певну посаду в адміністративній ієрархії, а той, хто реально виконує особливі функції керівництва. Керувати – це означає задавати перспективи зміни та розвитку.

Як правило, більшість управлінців не приймають рішень стосовно стратегічних цілей розвитку та зміни організації. Саме цих керівників називають „керівниками-адміністраторами”.

Але на початку ХХІ століття з’явились нові поняття – „керівник-лідер”, „інноваційний менеджер”, які відображають нові тенденції управління, які з’явились в Інформаційну епоху.

Світ прагне стабільності, але швидкі зміни стали одним з її „наріжних каменів”. Зміни відбуваються дедалі частіше та швидше.

Здійснення цілеспрямованих змін, спрямованих на перетворення яких-небудь компонентів у структурі або функціонуванні організації, називається процесом інновацій. Інновації є однією з найважливіших сфер діяльності менеджера в ХХІ столітті. Співробітники можуть чинити опір змінам, а можуть здійснювати дії, які дозволяють впроваджувати інновації. Від керівників-лідерів (типу Лі Якоккі) залежить в основному результат введення інновацій.

Успіх інновації головним чином залежить від людського фактору:

• хто є ініціатором перетворень (імідж, статус, роль, позиція, здатності);

• хто підтримує ідею перетворень (наявність критичної маси однодумність);

• хто не бажає змін (наскільки сильна опозиція);

• як подається проект нововведень автором та його командою;

• як вплине нововведення на життя співробітників.

Характерною особливістю ХХІ століття – є збільшення розриву між країнами, які накопичили науковий потенціал для глобальної конкуренції, і тим, хто його ще не має. В розвинутих країнах світу до 60 відсотків підприємств кожний рік впроваджують інновації. Що відрізняє країни-лідери від всіх інших?

Держави-лідери прийшли до інноваційної моделі економіки. Україні необхідно здійснити своєрідний стрибок, як це зробили Японія, Південна Корея, Китай та інші країни тихоокеанського регіону Азії.

Таким чином виникає проблема формування кваліфікованих управлінських кадрів, яких не вистачає в Україні (особливо інноваційно-грамотних). Осучаснення української економіки можливе тільки на інноваційних принципах, коли інноваційний попит в країні стане не стільки економічною категорією, скільки рисою кожного керівника.

Досвід країн тихоокеанського (Гонконг, Тайвань, Корея, ін.) регіону свідчить, що можна переписати історію свого економічного розвитку, перескочити через Індустріальне суспільство зразу ж в Інформаційне суспільство, сконцентрувати свою увагу на людях, на кадрах. Наприклад, в Японії після ІІ-ї світової війни рівень життя виріс в 8 разів. І це стало можливе завдяки зміні відношення японців до освіти та науки.

Експерти вважають, що фактором прориву країн тихо-азіатського регіону є в першу чергу фактор освітянський, кадровий (наукові дослідження, орієнтація на освоєння високотехнологічних товарів – кораблі, а не соціально-економічні (дешева робоча сила, інвестиції, природні ресурси).

Стратегія керівника-менеджера

Соціологічна статистика свідчить, що рейтинг осмислення учнями мети освіти наступний:

№1 – підготовка до успішної життєдіяльності( 50%),

№2 –підготовка до спеціальності ( 30%) ,

№3 – підготовка у ВНЗ (20%),

№4 – успішно скласти тести (10%),

№5 – атестат ( 5%).

Тобто, для учня головним у визначенні мети освіти є його майбутній успіх після школи. Тобто із цієї точки зору треба розглядати учня в його майбутній зустрічі з ринком високооплачуваної праці. І з цієї точки зору треба розглядати знання. Чи мають знання цінність в очах дитини , якщо діти не бачить практичну користь від них у майбутньому?

Чи розумієте Ви значущість оволодіння принципом універсальності в предметах, інформації замість досягнення вузької, але досконалої спеціалізації для роботодавців? Роботодавець чекає особистість здатну швидко змінювати характер робіт, бути людиною широкої спеціалізації. В Інформаційну епоху вимагається створення рейтингу предметів у школі, який вже створений реально для учнів. Але наскільки добре Ви знаєте 3-4 предмети в школі, які пов”язані з Вашим майбутнім професійним визначенням?.Сьогоднішня спеціалізація в школі не відповідає вимогам Інформаційного ринку, який очікує не вузьких спеціалістів, а широких спеціалістів з широким профілем. В школі треба очікувати створення інтеграційних предметів у найближчий час.

1.Чи знаєте Ви, що впровадження справи №1 як самої важливої дає 80% очікуваного результату, а всі інші справи всі разом дають тільки 20% результату?

2.Чи ведете Ви постійно блокнот, куди письмово записуєте, плануєте свої справи?

3. Якщо „так”, то чи Ви виділяєте головну справу, виконання якої надає Вам 80% результату?

4.Наскільки Ви знаєте англійську мову, на якій спілкується 90% населення світу?

Учні живуть в глобалізованому середовищі: 90% інформації подається на англійській мові, як міжнародній. Одним із засобів входження в Європейський Союз є знання учнями ще в школі англійської мови на достатньо високому рівні.

5.Наскільки Ви володієте ПК як користувач?

Згідно з оцінкою соціологічних досліджень тільки 50% учнів володіють комп’ютерною грамотою та Інтернетом на задовільному шкільному рівні. В епоху інформаційних технологій швидкий доступ до інформації є головною умовою розвитку майбутнього професіонала.

6. Швидкість читання людини,яка керує підлеглими у європейській фірмі повинна бути на рівні не менше 400 слів за хвилину, а як це у Вас?

Сучасний учень читає в середньому 200 слів у хвилину. Можливо треба учням навчитися технологіям скорочитання?

7. Як учень визначає свою здатність до сприймання інформації?

Необхідна оптимізація ефективної роботи мозку учнів (відкриття Р.Сперрі, Р. Бендлера і М.Гріндера). Наприклад, учні по різному сприймають інформацію. Система навчання розрахована в основному на «аудиалів».А це тільки 20% учнів та студентів. Тобто викладачі обходять своєю увагою понад 80% студентів (тому що, серед учнів 60% «візуалів» та 20% «кінестетиків»). А у Вас візуалізація, яка забезпечує найкращий рівень сприймання інформації стоїть на першому місці?

Тому на заняттях треба ввести впровадження опорних сигналів і розглядати це як важливу науково-методичну справу. Тому що опорні сигнали скорочують час на освоєння матеріалу в 3 рази (В.М.Шаталов). Маємо вважати, що вчитель або учень , які при відповіді не використовують дошку (схеми, таблиці, опорні сигнали) мають недостатню професійну підготовку. Вчителі та учні, чи використовуєте Ви малюнки при вирішенні проблем та задач ?

8. Чи використовуєте Ви позитивне мислення, наприклад як форму «позитивної зарядки»?

Д.А.Шиндлер із клініки в Монро (штат Вісконтін, США) став знаменитим, завдяки незвичайним досягненням в допомозі людям, які страждають від неврозів. На відміну від психоаналітиків, він розглядає формування позитивного мислення, успішну діяльність як лікарський метод. Учень, на його думку, повинен бути по-новому навчений так контролювати своє мислення, щоб воно надавало радість: думати позитивно,успішно і навіть в негативах знаходити позитивний момент (І.Л.Добротворський). Наприклад, професор Е.Гейт, відомий винахідник, створив для себе „психологічну гімнастику”, яка, на його думку, суттєво впливає на його творчість: він кожний день подумки пригадує свої успіхи, досягнення.

9.Що є головним для учня: знаходження високооплачуваної роботи та готовність до майбутньої успішної діяльності чи вступ у ВНЗ ( 50% абітурієнтів чекає платний підхід)? Чому «трієчники», займаючись якимось своїм хобі, досягали значних фінансових успіхів?

В наш час ( в Інформаційну епоху) дитина ходить в школу не стільки за знаннями-інформацією, скільки за прикладними знаннями, тобто за знаннями, які можна використати на практиці у своїй майбутній життєдіяльності. Тобто учень цікавиться не стільки питанням в який навчальний заклад вступити, а яка майбутня діяльність йому принесе задоволення та значне оплачування праці.

10.Чи згодні ви на практиці підтвердити думку менеджерів, які знають, що з метою підвищення організаційного рівня учнів їм треба навчитися правильного планувати, хоча б тому, що 1 година планування економить в майбутньому 4 години праці?

Стратегія успіху керівника - менеджера

Один із спеціалістів в сфері філософії, радник президента США Т. Рузвельта, Н. Хілл вважав, що «в школі та у ВНЗ можна чекати значних переворотів при введені системи успіху»”. В умовах ринкової економіки існує безмежна кількість літератури щодо технологій успіху (планування, орієнтація на результат, способи досягнення успіху).

Орієнтація на результат

Молода людина часто не розуміє, що таке її розвиток. Читаючи, навчаючись, молода людина розвивається. І їй не приходить в голову думка, що може бути і інший тип розвитку – розвиток з результатом. Ці два типи розвитку можна порівняти з річкою: в першому випадку вона вільно тече, а в другому - вона тече до результату, до греблі, яка повинна дати, наприклад, електроенергію.

Учні та студенти не уявляють собі діяльність лікарів, робітників як діяльність нерезультативну. А на результативність своєї діяльності мало звертають увагу. Для учнів та студентів, на жаль, "результат" це випадок, а не закономірність. 1 цей "випадок" виникає стихійно, без продуманої орієнтації на результат. Діяльність у самих підлітків та старшокласників може бути досить неуспішна. Для нас важливим є те, що підлітки та старшокласники до цього відносяться досить спокійно тому що у них відсутня орієнтація на закономірний результат. В одній із новел Ж.-П.Сартра описується ситуація, коли молодий партизан (35 років) потрапляє в полон до фашистів. Його мають стратити. Перед смертю він аналізує прожите життя: „Яких результатів я досяг?”. І він констатує, що він щось робив, до чогось прагнув, до чогось йшов, але все це не дійшло до повного якогось завершення, результата. Залишились тільки тенденції.

Але для нас головним є те, що безрезультативність ми розглядаємо як позитивний потенціал на який можна спертися для стимуляції розвитку особистості. Саме ця ідея є головною для вчителя та батьків: зрозуміти, що безрезультативність є не недоліком учнів, а опорою та можливістю розвитку для них.

Сучасні західні вчені пропонують формувати в учня результативний підхід через візуалізацію, уявлення про конкретний результат, використовують аутотренінг. Але такий підхід у практиці підлітків та старшокласників непрактичний та малоефективний, на наш погляд. Натомість, проста ідея діяльності з результатом як вихідним пунктом дійсного розвитку особистості до обдарованості уявляється нам дуже важливою.

Цілеспрямованість як головна риса майбутнього менеджера

ТРЕНІНГ-1 : «Головна якість людини успіху»

Яку головну якість, на Вашу думку, повинна мати “людина успіху”? Оберіть із переліку ту головну якість, яка, на ваш погляд, є необхідною для “людини успіху”: інтелект, хитрість, комунікабельність, діловитість, везіння, впевненість, цілеспрямованість, наглість.

ВІДПОВІДЬ : З 1921 року американські вчені спостерігали за особами, чий рівень інтелекту був трішки вище середнього. Коли протестованим виповнилось 50 років, був підведений підсумок. Були “люди успіху ”, а були й невдахи. Виявилось, що відмінність між тими та іншими була одна: не інтелект виявився важливим, та навіть й не спеціальні знання, не працелюбність, а цілеспрямованість.

ТРЕНІНГ-2: «Планування»

За дослідженнями вчених (Н.Джой, 40) в Гарвардському університеті було відібрано 100 студентів, із яких тільки 5 студентів систематично планували. Через 10 років ці 5 чоловік отримали в житті 93 % всіх можливостей для актуалізації, яка була розрахована на всіх 100 чоловік.

Соціологічне опитування стверджує, що із групи 25 старшокласників тільки 1 старшокласник планує ( письмово, як це вимагається).

Як здійснювати планування?

1.Зробіть план дня (перелік справ) на завтра.

2.Встановіть нагальність кожної справи (А, Б, В, Г). А — найважливіше, Б — важливе, В — менш важливе, Г — найменш важливе.

Як правило, особистісь вирішує ті справи, які на неї випадають: негайні, поточні. Вона живе в сьогоденні і результат від вирішення цих справ чекає вже сьогодні. Але вирішення спарав групи А – дасть результат у майбутньому, тут закладена стратегія. І ті, котрі володіють умінням примусити себе вирішити справи групи А в першу чергу володіють здібністю прогнозування, стратегічним мисленням, в кінці - кінців – доб’ються успіху, хоча, можливо, і не сьогодні . Чи знаєте ви, що 20% Вашого часу (А) приносять 80% результатів, а 80% часу ( Б, В, Г ) – приносять лише 20% результатів загалом?

Пропонується наступні питання, які мають стимулювати мотивацію до планування:

1.Чи плануєте Ви? Правильне планування завжди ведеться не усно, а письмово. Найбільше для цього підходить блокнот. Тому підлітку або старшокласнику можна просто задати питання: покажіть мені свій блокнот, де Ви плануєте.

2.Наскільки правильно Ви плануєте? В блокноті має бути відмічена головна мета, яка надає 80% результату. Всі інші справи дають разом тільки 20% результату.

3.Чи думаєте Ви про делегування при плануванні? В менеджменті справи 3,4,5 (як другорядні) - перепоручаються іншим людям – рідним, друзям, підлеглим.

Тренінг-3 :А чи знаєте ви свої головні цілі (за Алланом Лакейном)?

1.Швидко напишіть все, що спаде на думку: ”Якими є мої життєві цілі?”(1 хв.)

2.Швидко напишіть все, що спаде на думку: ”Як би я хотів провести наступні 3 роки?”(1 хв.)

3.Дайте письмову відповідь на питання: ”Якщо б ви знали, що у вас влучить блискавка через 6 місяців, як би Ви тоді жили, що б зробили?”(1 хв.)

4.Виділіть 3 три головні цілі із кожного завдання, підкресліть(1 хв.).

Які з цих 9 цілей найголовніші?

Отже. Ви сформували свої дійсні цілі. Вони відрізняються від тих що Ви пропонували до цього, чи не так?

ТРЕНІНГ - 4 : Як здійснювати делегування?

1.Подивіться на справи Б та В. Що, як, за допомогою чого, куди, кому можна делегувати? 2.Розпишіть всі операції (алгоритм) для тієї людини, кому Ви думаєте делегувати В або Г. Уявіть, що ця людина не хоче робити ці справи, чи не вміє, тому операції розпишіть від складних до простих, зі вказівкою сроків відліку за певну роботу.

Тренінг – 5: Віднайдіть у цьому «негативному портреті» ті риси, які ще притаманні Вам. Проаналізуйте цей «негативний портрет», поставивши собі оцінку по 10-бальній шкалі. Зробіть позитивні висновки.

Нечіткі цілі майбутньої життєдіяльності.

Нестабільність планування.

Відсутність пріоритетів у запланованому списку справ.

Не здійснюєте делегування.

Не використовуєте принцип можливої появи «вікон».

Не використовуєте перші дві години роботи, як найпродуктивніші.

Не проводите систематичних звітів того, що виконано за певний період часу.

При оцінці виконаної роботи не враховуєте результат роботи, а лише витрачені на неї сили та час.

Не починаєте роботу одразу із суттєвого у ній.

«Школа отуплює дітей!»

Оприлюднено сенсаційні результати семирічного експерименту

Вперше в Україні у школах провели експеримент, мета якого - визначити рівень природних здібностей учнів, їх здатність мислити та інтелектуально розвиватися. Цей унікальний експеримент тривав сім років на базі рівненської загальноосвітньої школи №21 (тепер колегіум). Його результати виявилися доволі несподіваними. Про це від імені спеціалістів інституту психології Академії педагогічних наук України в ексклюзивному інтерв'ю «Експресу» розповів кандидат психологічних наук Валерій Красновський.

• Пане Красновський, підбиваючи підсумки експерименту, ви, зокрема, зробили висновок, що сучасна школа не вчить, а отуплює дітей. Чи не занадто сміливо й категорично?

• Наш висновок правильний. Школа перевантажує інформацією, не забезпечуючи чіткого її сприйняття та засвоєння. Недарма вчений-педагог Фейген свого часу писав: «Щоб добре навчити дітей, треба зрозуміти, як мислили попередні покоління». Лише на зразках культури минулого можна закласти надійний фундамент майбутнього. Іншими словами, сучасна система освіти -прометеївська. Вона лише передає знання у готовому вигляді. Згадаймо, за що Зевс покарав свого племінника, розвінчавши його як поганого педагога. Той передавав знання у готовому вигляді, не пояснивши людям, як ними користуватися. Зате він дуже поважав і цінував свого незаконнонародженого сина Гермеса, який умів підказати вихід із будь-якої ситуації, бо мислив нестереотипно.

Не випадково грецька школа дотепер вважається неперевершеною. Саме вона створила націю геніїв, бо елліни вибудували логіку виховання відповідно до законів природи. Вони побачили, хто на що здатний, і розвивали здібності кожного відповідно до індивідуальної культури людини. А що маємо ми? Колишньому режиму не потрібні були мислячі люди - лише законослухняні та покірні виконавці. Мислячу людину таке суспільство намагалося знищити чи перевиховати. Ось чому сьогодні в нас у сфері управління працює 60 відсотків "соціальних шизо­френіків", Це не медичний, а соціальний діагноз. Вони ніколи відразу не вирішать жодне дріб'язкове питання.

— До речі, чому ви вирішили ініціювати цей, без сумніву, надскладний експеримент?

— Основи нинішньої системи освіти заклав Ян Каменський. Вони підпорядковані логіці технократичного суспільства, побудованого за законами конвеєрного виробництва. Тому нинішня освіта розвиває передусім рефлекторні навички, що дають можливість у якомусь соціальному просторі виконувати певні функціональні завдання. Не більше. Ми вирішили довести, що, змінивши систему цінностей в освіті, можна досягти феноменальних успіхів в інтелектуальному розвитку кожної дитини, сприяти народженню майбутніх геніїв. Натомість сучасні навчальні програми заважають розвитку особистості.

— Висліди свого експерименту, який проводився в Україні вперше, ви ще будете узагальнювати та аналізувати. А які найважливіші враження?

— Ми працювали з дітьми від першого до одинадцятого класу за нетрадиційною методикою - за допомогою так званих сократівських діалогів, уроків музейного експоната тощо. Ми намагалися визначити їхній рівень природних здібностей, здатність мислити та інтелектуально розвиватися. І знаєте, яку закономірність ми помітили? Вихованці молодших класів, не маючи відповідної бази знань, виявляли більшу винахідливість, вони шукали вихід із будь-якої ситуації, моделювали варіанти, намагалися мислити масштабними категоріями. Натомість відповіді старшокласників нагадували традиційні логічні штампи. Це ще одне підтвердження того, що не талановитих дітей не буває.

— Щороку чимало випускників шкіл дістають медалі. Але, як свідчить статистика, далека не всі вони згодом почуваються соціально адаптованими. Чому?

— Діти зі стандартним мисленням легше адаптовуються в цій системі цінностей: повторив те, що розповів учитель, - дістав п'ятірку. Нинішні відмінники - це не завжди творчі особистості. Коли життя ставить перед ними інші завдання, вони досить часто не здатні розв'язувати їх, тому впадають у відчай. Чому трієчники добиваються успіхів і в бізнесі, і в політиці? Чому серед лауреатів Нобелівської премії майже вісімдесят відсотків - колишні двієчники? Вони зуміли піднятися на вершину визнання

завдяки нестандартності мислення та дій.

Ми проводили уроки з дітьми, які відставали у навчанні. Вия­вилося, що у майже 90 відсотків двієчників мислять цікаво, не­сподівано, нестандартно. Вони діставали незадовільні оцінки лише тому, що їм було нецікаво вчитися. Це вада не дітей, а конвеєрної системи освіти. У нас ніколи це було індивідуального підходу. Ми лише декларуємо його. На жаль, шкільна програма в Україні зорієнтована на інше. Якщо не навчимося сприймати людину як індивідум і виховувати в ній індивідуальність, вона буде покірним членом суспільства, підлабузником, згідним на приниження. Нинішня школа не дає навіть емоційних, логічних структур, які могли б стимулювали думку учня.

—Що передусім треба змінити в сучасній системі освіти?

—Роль учителя. Він не повинен бути авторитарною особою для школяра. Адже авторитетної істини не існує. Коли є сумніви, діалог і коли я можу переконати людину, що вона в чомусь помиляється, - це краще, ніж покірне зазубрювання. Вчителю слід скеровувати навчання та інтелектуальний розвиток відповідно до природних задатків вихованця, стимулювати його особистий погляд на світ. Як казав відомий російський педагог Венцель, вчитель повинен демонструвати свій авторитет. Треба, щоб дитина не боялася критикувати його. Так вона пробує свої сили. Вождізм зі школи треба вилучити. Колись вождь був єдиним монархом інформації. Тепер це не так. Є подія, є тема, з приполу якої треба дискутувати. Підручник - джерело для дискусії, а не для зазубрю­вання.

Ще одна вада сучасної системи освіти - психологічна залеж­ність від оцінки, яка зазвичай не свідчить про рівень інтелекту, натомість завдає учневі психологічних травм. Школярі і педагоги мають зрозуміти, що оцінка - це лише думка вчителя, або так звана інтелектуальна помилка. Протягом навчання учень отримує щонайменше дві тисячі оцінок. Треба мати залізну психіку, щоб втримати таку масовану атаку.

Помічено таку закономірність: двійки учням ставлять пе­реважмо вчителі-неврастеніки, садисти за Фрейдом, Вони ніби дістають від цього задоволення. Це своєрідна компенсація за те, що самі вони не змогли сповна реалізуватись у житті. Тому й втішаються тим, що хоч кимось керують. А нормальний, педагог завжди дає учневі шанс виправитися. Адже двійка нічого не вчить. Вчить підтримка учителя; ти молодець, ти знайшов, ти зумів...

Щоб змінити психологію оцінювання, вчителеві слід бачити

рівень розуміння предмета школярем і лише на цій основі, вибу­довувати судження. Лише діалогове навчання, яке відповідає менталітету дитини та його культурній організації, сприятиме розвитку інтелекту. Адже, перевантажуючи учнів інформацією, школа загальмовує їхню здатність переживати та співпереживати. У таких умовах дитина поступово тупіє. Це одна з причин порушення серед підлітків та неповнолітніх сексуального моралітету, захоплення наркотиками, зростання кількості самогубств.