- •Аналіз стану та рівня нормування праці.
- •2. Безробіття та його основні поняття як соціально-економічного явища.
- •3.Трудові ресурси, трудовий потенціал, робоча сила, економічно активне населення.
- •4. Виробнича операція як головний об'єкт нормування праці, її характерні ознаки.
- •5. Витрати на персонал підприємства та їх структура.
- •6. Доплати та надбавки до заробітної плати: сутність і класифікація.
- •7. Загальна характеристика норм праці, що застосовуються на підприємствах.
- •1. Різновиди норм за призначенням.
- •2. Групування норм за видом затрат часу:
- •3. Групування норм за періодом дії.
- •8. Зміст, призначення та елементи тарифної системи.
- •9. Значення, завдання і методи планування чисельності працівників.
- •11. Методи нормування.
- •12. Методичні основи аналізу робочого часу.
- •13.Норми часу та їх класифікація.
- •14. Нормування праці службовців.
- •15. Облік та аналіз трудомісткості продукції.
- •16. Обробка, аналіз, систематизація та використання результатів хронометражу.
- •17. Поділ і кооперація праці в організації.
- •18. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.
- •19. Поняття та основні напрями практичної діяльності з організації праці.
- •20. Поняття, види, форми та концепції зайнятості населення.
- •21. Призначення та класифікація нормативів праці.
- •22. Принципи ефективності трудових процесів.
- •24. Робочий час: вивчення та класифікація.
- •25.Соціально-економічна сутність заробітної плати та її структура.
- •26. Умови праці та фактори їх формування.
- •27. Фактори і резерви зростання продуктивності праці на підприємстві.
- •28. Форми і системи заробітної плати. Форми і системи оплати праці
- •29. Хронометраж, його призначення та види.
14. Нормування праці службовців.
До категорії службовців у широкому розумінні статистика відносить усіх працівників, які зайняті на виробництві переважно розумовою працею.
Основними об'єктами нормування праці службовців є функції управління, конкретні управлінські роботи, управлінські процедури і операції, мікроелементи операцій. Залежно від характеру і змісту виконуваних службовцями функцій, стану поділу і кооперування праці, масштабів виробництва та ряду інших чинників застосовують диференційовані та укрупнені методи нормування.
На практиці до нормування праці керівників, фахівців та інших службовців має місце застосування таких показників:
— ступінь завантаження виконавця основними роботами, який визначають як відношення нормативної трудомісткості запланованих (чи вже виконаних) робіт, відповідних за складністю кваліфікації службовця, до корисного фонду його робочого часу;
— ступінь завантаження виконавця нормованими роботами, який визначають як відношення трудомісткості всіх запланованих (чи вже виконаних) робіт згідно з установленими нормами робіт (що належать до конкретної функції керування) до корисного фонду робочого часу службовця;
ступінь використання робочого часу виконавця, який визначають виключенням з робочого часу суми так званих формальних втрат робочого часу (простої, виконання робіт, що не належать до функцій даного працівника, і т. ін.) і відношенням решти тривалості часу до тривалості робочого часу.
Нормування праці службовців здійснюється, головним чином, аналітично-розрахунковим методом, але може використовуватися і метод аналітично-дослідницький.
При аналітично розрахунковому методі використовуються нормативні матеріали, що мають п'ять різновидів: нормативи часу, нормативи чисельності, нормативи централізації робіт, нормативи керованості, або обслуговування і нормативи співвідношень чисельності різних категорій службовців.
Нормування праці службовців на основі нормативів часу використовується тоді, коли в структурі витрат робочого часу службовців можна точно виділити одиниці нормованих робіт. Такі умови можливі, наприклад, у конструкторських підрозділах, коли обсяг виконуваних інженерами-конструкторами робіт може бути виражений у кількості розроблених креслярських аркушів певної стандартної форми, і на стандартний лист розроблені нормативи трудозатрат.
Найбільш поширене нормування праці службовців на основі нормативів чисельності. Такі нормативи мають вигляд формул або складених на їхній основі таблиць. У формулі вказується математично виражена залежність чисельності службовців від яких-небудь факторів. Такими чинниками можуть бути, наприклад, кількість робітників, кількість одиниць технологічного устаткування, вартість активної частини основних фондів, обсяг капітальних вкладень тощо. Кількість факторів може бути від одного до декількох (двох, трьох і більш). Формула розрахунку чисельності службовців при виділенні трьох факторів має такий вигляд: У=а0 + а1Х1 + а2Х2 + а3Х3, де У - чисельність працівників по конкретній функції управління; а0; a1; а2; а3 — коефіцієнти залежності; Х1; Х2; Х3 — рівні найвпливовіших чинників.
За нормативами централізації робіт залежно від конкретних факторів установлюється співвідношення чисельності, що рекомендується, службовців у заводоуправлінні стосовно загальної чисельності службовців на підприємстві.
На основі нормативів керованості, або обслуговування також у залежності від конкретних факторів установлюється кількість працівників, підпорядкованих безпосередньо одному керівникові.
За допомогою нормативів співвідношення чисельності різних категорій службовців рекомендуються раціональні співвідношення між такими категоріями службовців, як, наприклад, інженери і техніки, керівники і фахівці.
У господарській практиці відносно до службовців найчастіше застосовують норми часу і виробітку (креслярі, копіювальники, друкарки), норми чисельності (економісти, технологи, конструктори), норми підлеглості (чисельність робітників, підпорядкованих одному майстрові), норми співвідношення між різними кваліфікаційно-посадовими групами працівників (між майстрами і старшими майстрами, між інженерами і техніками).
Широко застосовується для розрахунку чисельності адміністративно-управлінського персоналу метод Розенкранца, наведена нижче:
де n – кількість видів організаційно-управлінських робіт, визначаючих завантаження підрозділу або груп співробітників;
mi – середня кількість визначених дій (розрахунки, обробка замовлень, переговори і т.п.) в рамках і-го виду робіт за встановлений період;
ti – час, необхідний для виконання однієї дії в рамках і-го виду організаційно-управлінських робіт;
Т – робочий час одного співробітника згідно трудового договору (контракту) за відповідний проміжок календарного часу, прийнятий у розрахунках
Кнрч – коефіцієнт необхідного розподілу часу.