9. Методика

У 9-11 класах програма вводить послідовне читання і вивчення визначних художніх творів на історико-літературній основі, з розкриттям творчої характеристики письменника і оглядом етапу розвитку літератури у зв'язку з суспільним життям. Така побудова сприяє глибшому усвідомленню ролі художньої літератури в житті народу, визначенню її місця в духовному розвитку людства. Вводячи систематичний курс літератури в старших класах, програма визначає два види тем - монографічні й оглядові. Кожна монографічна тема призначається для одного з видатних письменників і спрямовує на вивчення одного чи кількох зразків його творчості. Оглядова тема містить загальну характеристику певного етапу розвитку літератури у зв'язку з суспільним життям, або ж ознайомлення з літературною діяльністю письменника без текстуального вивчення його творів та критичних статей до них.

Поєднання в програмі для старших класів монографічних і оглядових тем дає можливість не тільки ознайомити учнів з найхарактернішими художніми творами, розкрити життєвий і творчий шлях ряду найвидатніших письменників, й показати їх місце в загальному процесі розвитку суспільства й літератури, з'ясувати значення їх творчості для того часу й нашої сучасності, глибоко усвідомити їх виховну роль.

Оглядові розділи у 9-11 класах плануються, в основному, трьох видів:

вступні до вивчення систематичного шкільного курсу літератури;

поетапні характеристики прадавньої, давньої, нової й новітньої літератури; заключні підсумки вивчення української літератури, її надбання, характерні риси, світове значення. Особливі завдання виконують оглядові розділи програми для 11 класу. За своїм змістом і призначенням вони набирають різного характеру: вступний розділ про становлення і розвиток української літератури; узагальнюючий огляд сучасної української літератури; підсумковий - світове значення української літератури. Такі розділи мають своєю метою не лише узагальнення і систематизацію знань учнів, набутих під час вивчення творчості окремих письменників, а й розкриття природи літературних явищ, що становлять безперервний і складний закономірний процес у мистецтві слова; вони окреслюють шляхи, етапи розвитку української літератури, розкривають її проблематику, провідні теми, основні здобутки.

Програма передбачає, що під час вивчення оглядових тем у 9-11 класах учитель, ознайомлюючи учнів з основними творами письменників, рекомендує окремі з них для самостійного читання, анотування, колективного обговорення, рецензування.

13. Англійський просвітницький роман. Творчість д.Дефо, Дж.Свіфта, г.Філдінга. Підготовка учнів до сприйняття художнього твору.

Просвітництво — широка ідейна течія, яка відображала антифеодальні, антиабсолютистські настрої освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії, вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самоцінності особи.

Роман – літературний жанр, найбільш поширений у 18-20 століттях; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Яскравими представниками просвітницького реалізму є Д.Дефо, Дж.Свіфт, Г.Філдінг.

Даніель Дефо – видатний англійський письменник, засновник європейського реалістичного роману нового часу. Найбільший вплив на світову культуру мав роман Д. Дефо «Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо».

Генрі Філдінг— англійський письменник, видатний представник англійського реалізму XVIII століття, один із засновників європейського реалістичного роману, автор роману «Том Джонс».

Джонатан Свіфт – ірландський письменник відомий як автор «Мандрів Гулівера».

За жанром «Мандри Гулівера» — це сатиричний філософсько-політичний роман, що посідає вагоме місце в розвитку мистецтва доби Просвітництва. Своєрідність жанрової природи твору полягає в поєднанні романної та памфлетної форм, що підкреслює специфічну особливість свіфтовського роману — виразно відчутні публіцистичні засади.

Головною темою «Мандрів» є мінливість зовнішнього вигляду світу природи та людини, зображена у вигляді фантастичного та казкового середовища, до якого потрапляє Гулівер під час своїх мандрів. Роман складається з чотирьох частин, у кожній з яких розповідається про перебування героя в тій чилншій країні (у ліліпутів, велетнів, у Лапуті, у країні гуінгмів). Твір має яскраво виражені риси роману-подорожі пригодницько-фантастичіюгв характеру. Це приваблює перш за все дітей. Вводячи казкові тм фантастичні мотиви в їх особливій художній функції, Свіфт не об«| межується нею, розширює її значущість за допомогою пародії, на | основі якої будується сатиричний гротеск. Текст «Мандрів» пронизаний алюзіями, ремінісценціями, натяками, прихованими й явними цитатами.

Зображуючи Ліліпутію, Свіфт висміює все те, що його не задовольняє в сучасній Англії. Закони, звичаї, устрій Ліліпутії — це гігантська карикатура на монархічну Британію. Країна велетнів Бробдингнег змальовується автором як ідеальна монархія, яка протистоїть недосконалій Англії, а її король — як мудрий правитель, який засуджує війни й у своїх діях користується принципами вищої моралі.

Подорож Гулівера до Лапути з відвідуванням Великої Академії — це в'їдлива сатира письменника на псевдонауку його часів з її відірваністю від реального життя. Заключна частина роману знайомить читача з останньою мандрівкою Гулівера — до країни з розумними кіньми й зідичавілими представниками людства — йеху. Все це результат глибокого розчарування автора в можли­востях позитивного розвитку людського суспільства.

Подвійна художня функція фантастики — наочність та гротескна пародія — опрацьовується Свіфтом у руслі античної і гуманістичної традиції. У співвідношенні з цією традицією мотиви групуються навколо схеми вигаданої мандрівки. Щодо Гулівера, то надана схема спирається також на англійську прозу XVII століття, в якій широко показані розповіді мандрівників епохи великих географічних відкриттів. З описів морських подорожей XVII століття Свіфт запозичує мандрівний колорит, який дає фантастиці ілюзію зримої реальності. Ця ілюзія збільшується ще й завдяки тому, що в зовнішньому вигляді між ліліпутами та велетнями, з одного боку, і самим Гулівером та його світом — з другого, існує співвідношення величин. Кількісні співвідношення підтримуються якісними різностями, які встановлює Свіфт між розумовим і моральним рівнем Гулівера, його свідомістю і відповідно свідомістю ліліпутів, бробдингнежців, йеху, гуігнгнмів. Кут зору, під яким Гулівер бачить чергову країну своїх мандрів, заздалегідь точно встановлений: вій визначається тим, наскільки її мешканці більші чи менші за Гулівера в розумовому та моральному відношенні. Ілюзія правдоподібності, яка охоплює гротескний світ «Мандрів», з одного боку, наближує його до читача, з другого — маскує памфлетну основу твору. Казкова фабула разом з правдоподібним пригодницьким колоритом морської мандрівки становить конструктивну основу «Мандрів». Сюди можна включити й автобіографічний елемент — сімейні розповіді та особисті враження Свіфта про незвичайну пригоду його раннього дитинства. Предметом сатиричного зображення в «Мандрах» є історія. Свіфт прилучає до неї читача на прикладі сучасної для нього Англії. Перша й третя частини сповнені натяків, і сатира в них має більш конкретний характер, ніж у двох інших частинах. У «Мандрах до Ліліпутії» натяки органічно вплетені до розгортання подій. Історична алюзія у Свіфта не відмінюється хронологічною послідовністю, вона може належати до окремої особи й вказувати на малі біографічні подробиці. Так, наприклад, у другій частині опис минулих смут в Бробдингнезі має на увазі соціальне потрясіння XVII століття; в третій частині, яка розпадається на окремі епізоди, метою сатири є не тільки вади англійського політичного життя, але й безмірні претензії експериментально-математичного природознавства. До канви фантастичної розповіді цієї частини входять і натяки на злобу дня, і багатопланова алегорія про острів, що літає.

У гротескпо-сатиричному описі всіх трьох країн, які відвідує Гулівер перед своєю останньою мандрівкою, є контрастний момент — мотив утопії, ідеального суспільного ладу. Мотив утопії виражено як ідеалізація предків. Він надає розповідям Гулівера особливого ракурсу, за якого історія постає перед читачами як зміна поколінь, що деградують, а час повернено назад.

Протест проти відсутності свободи належить до головних тем «Мандрів». Тим більш значущим є те, що зачарований інтелектом гуігнгнмів Гулівер відчуває тільки відразу до істот, подібних до себе, яких він бачить «прив'язаними за шию до колоди». Так Свіфт випробовує сміхом раціоналізм просвітників і там, де вони шукали безмежну перспективу для розвитку особистості, бачить можливості її виродження.

Методика

Слід максимально підготувати школярів до зустрічі з текстом художнього твору. Це можуть бути різні види коментарів, відомості про особливості жанру твору, читання цікавих уривків, що викличуть в учнів інтерес, створять емоційний настрій (літературний матеріал повинен викликати в учнів ті почуття, які відповідають основній тональності твору). Роботі по вивченню художнього твору і творчості письменника можуть передувати повідомлення історичних , біографічних, лексичних, а в старших класах ще й теоретико-літературних, філософських, естетичних відомостей. Форми цих повідомлень можуть бути різними: лекція вчителя, аналіз письмової роботи, раніше запропонованої учням, робота з картиною, кіноурок, літературна екскурсія, культпохід в театр, музей чи на лоно природи.Роль вступних занять зводиться до того, щоб викликати інтерес до програмного матеріалу і створити мови для його розуміння. Пізнавальний інтерес – це один з найважливіших мотивів навчання школярів. Його дія дуже сильна. Під впливом пізнавального інтересу робота над художнім твором навіть у слабовстигаючих учнів проходить більш продуктивно. Класична педагогіка минулого стверджувала: смертний гріх вчителя – бути нудним. Активізація пізнавальної діяльності учнів без розвитку їх пізнавального інтересу не тільки важка, але й практично не можлива. Ось чому в процесі навчання необхідно систематично розвивати і зміцнювати пізнавальний інтерес школярів і як важливий мотив навчання, і як стійку рису характеру  особистості, і як могутній засіб формування умінь та навичок.

При роботі над великими творами  підготовка до сприйняття складається з чотирьох етапів:

1 етап – встановлення зв’язку з раніше вивченими і самостійно прочитаними творами;

2 етап -  знайомство з біографією митця, епохою, в якій жив письменник чи яка знайшла відображення в творі;

3 етап – повідомлення про історію написання твору, його проблематику, публікацію і постановку на сцені;

4 етап – робота з невідомими поняттями, назвою, підзаголовком, присвяченням, епіграфом тощо.

Всі названі етапи пов’язані між собою. Вони можуть існувати як єдине ціле і як окрема частина. Вчитель має право використовувати як усі етапи, так і окремі з них, залежно від змісту твору, мети, аналізу.