Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ShPOR_PO_IZL.docx
Скачиваний:
27
Добавлен:
30.08.2019
Размер:
275.13 Кб
Скачать

17. В.Скотт як творець жанру історичного роману. Роман „Айвенго”. Розвиток жанру у творчості в.Гюго і Дж.Ф.Купера. Методика проведення компаративного аналізу на уроці літератури.

Історичний роман побудований на історичному сюжеті, відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії. В історичному романі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт — з художнім вимислом, справжні історичні особи — з особами вигаданими, вимисел уміщений в межі зображуваної епохи.

В епоху романтизму історичний роман став одним із найбільш поширених літературних жанрів, що було викликано глибоким зацікавленням історіософією. Для реалістичного історичного роману 19-20 ст. вірність історичній правді не виключає звернення до злободенних проблем сучасності. Через те історичний роман нерідко виконує певне ідеологічне призначення. Іноді історична епоха — лише тло для змалювання актуальних подій. Для сучасного історичного роману характерне зближення з іншими різновидами роману — пригодницьким, писхологічним та ін. Його мова, як правило, певною мірою архаїзована.

Перший справжній історичний роман створив В. СкоттУеверлі», «Роб Рой», «Айвенго», «Квентін Довард»), котрий зумів поєднати історичний факт з художнім вимислом, користуючись при цьому як романтичними, так і реалістичними способами зображення. Цей тип дістав назву «вальтерскоттівський», справив великий вплив на розвиток історичного роману в європейських літературах.

Жанр історичного роману розвивався далі у творчості В. Гюго, Дж. Купера.

Віктор Гюґо – найавторитетніший з французьких романтиків, вождь французького романтизму і його теоретик. Одним із найвищих досягнень французького історичного роману доби романтизму є роман Гюго «Собор Паризької Богоматері» (1831). Цей роман відбиває національну історію, він пов'язаний з актуальною сучасною проблематикою.

Джеймс Фенімор Купер — американський письменник, автор історичних романів та романів про життя індіанців. Історичні романи: «Шпигун», «Браво», «Кат», «Два адмірали» та ін.

Історію Англії Скотт починає з подій, описаних в «Айвенго». Дія відбувається наприкінці XII ст. Джерелом історичних подій для Скотта слугували середньовічні літописи. Захоплива розповідь ґрунтується на справжніх історичних фактах і побутових реаліях.

«Айвенго» — роман про далеке минуле, про час, який, за словами Скотта, «позначений різкими суперечностями між саксами, котрі орали землю, і норманами, котрі володіли цією землею як завойовники і не бажали ні змішуватися з переможеними, ані визнати їх людьми своєї породи». Події роману відбуваються в 1190-і pp., коли на троні перебував король Річард Левине Серце. Від часу битви під Гастінгсом (1066), коли Вільгельм Завойовник здобув перемогу над англосаксонським військом і королем Гарольдом, минуло вже 130 років. Нормани захопили Англію, але ворожнеча між ними і саксами не припинилася. Національні чвари ускладнювалися соціальними конфліктами — між селянами-кріпаками та феодалами. Ведеться боротьба за централізацію королівської влади, це необхідно для приборкання феодалів і досягнення єдності країни. Королю Річардові доводиться боротися проти свавільних баронів, герцогів та графів. Його підтримують міщани та селяни, які страждають від панських усобиць; до королівського війська приєднуються такі люди, як Айвенго, — малоземельні або позбавлені спадщини феодали. Скотт змалював усі суспільні верстви середньовічної Англії: саксонських вельмож (Ательстан, Седрик, його син Айвенго, леді Ровена, яка перебуває під захистом Седрика), норманських рицарів (Фрон де Беф, де Мальвуазен, де Брасі, де Буаґільбер), духовенство (абат Еймер, чернець Тук, який бореться на боці селян), селян (раби Седрік аВамба і Гурт), а також вільних стрільців, яких очолює відважний Локслі, єврея-лихваря Ісаака з Йорка, котрий разом зі своєю донькою Ребеккою зазнає жорстоких утисків, та ін. Всі вони відіграють свою роль у панорамі подій і кожен з них показаний виразно та яскраво. Епоха раннього середньовіччя змальована з притаманними їй брутальною суворістю і захопливою барвистістю. Скотт підкреслює контраст між красою природи й умовами життя народу, розповідає про сваволю феодалів, про перетворення рицарських замків на розбійницькі кубла, про грабунки і насильства, якими промишляють рицарі-хрестоносці, про пишноту рицарських турнірів. Кожного з героїв роману Скотт описує вельми детально, створюючи багатогранні та живі образи. Письменник намагається бути об'єктивним, розкриваючи не лише сильні, а й слабкі риси людей. Ведучи мову про жорстокість де Брасі, Скотт високо оцінює його рицарську доблесність; перелічуючи чесноти Седрика, згадує про його обмеженість; захоплюючись величною поставою Ательстана, не оминає увагою його лінощі та пасивність. Хоробрий Бріан де Буаґільбер, свавільний принц Джон, невгамовна у своїй мстивості Ульріка — всі вони як живі. Майстерність у творенні характерів героїв споріднює Скотта із Шекспіром. Образ Ісаака оживляє у пам'яті Шейлока, Ровена і Ребекка теж нагадують шекспірівських героїнь. Зв'язок творчості Скотта з фольклором особливо виразно виявляється у народних сценах. Це відчувається в образі Локслі, створеному на основі народних переказів і балад про Робін Гуда.

Образ короля Річарда в романі видається дещо ідеалізованим. У Скотта — це шляхетний і відважний лицар, доблесний воїн, який викликає захоплення у всіх, хто бачить його в бою. Натомість історія знає іншого Річарда — брутального, підступного і жорстокого. Перекручуючи історичну правду, Скотт керувався цілком певним задумом: показати історичну необхідність централізації королівської влади, яка покладе край внутрішнім чварам у країні. В «Айвенго», як і в інших своїх романах, Скотт поєднує опис окремих доль з історичними подіями. Роман Скотта допомагає не лише дізнатися про історію, а й зрозуміти та відчути її.

Методика

Урок компаративного аналізу — заняття, на якому домінуючим є порівняльний аналіз художньої літератури. Ґрунтується він на набутках компаративістики.

Про можливості компаративістики як шкільної методики аналізу тексту йдеться у працях Д. Наливайка, Л.Ф. Мірошниченко, Т.Ф. Нефедової, Н.Й. Волошиної.

Вибір форми порівняльного методу відбувається вже на першому (підготовчому) етапіпланування навчального матеріалу зарубіжної літератури.

Другим етапом є проведення уроку компаративного аналізу.

Мета такого уроку в системі даного педагогічного досвіду - глибше розкрити ідейно-естетичну сутність кожного з порівнюваних творів чи процесів; дати історико-літературне пояснення відповідностей або відмінностей літературних явищ різних письменств; сприяти розумінню духовної єдності, національної своєрідності різних літератур в культурно-історично­му розвитку суспільства.

Обравши форму порівняльного методу, тепер визначаємося з елементами компаративного аналізу, що виокремлюються під час:

  • порівняльного аналізу оригінального твору та його перекладу, переказу чи переспіву;

  • порівняння оригінального твору та кількох його перекладів;

  • порівняння різнонаціональних літературних явищ на рівні їх походження;

  • розгляду творчих зв'язків між письменниками різних літератур тощо;

  • аналізу творів одного напряму, течії, школи, а також різних національних літератур;

  • вивчення різнонаціональних творів, близьких за темою, ідеєю, сюжетом, проблематикою, образами, особливостями поетики.

З метою всебічного вивчення учнями позатекстової сфери обох літературних творів, що дає змогу усвідомити взаємозв'язок і взаємодію національних літератур, готує до аналізу та порівняння художніх явищ, використовуються індивідуальні, групові пошукові завдання, проводиться «вслуховування» в оригінальний текст твору (створюється плюрилінгвальна ситуація).

Саме на другому етапі встановлюються і розглядаються типологічні зв'язки між двома творами різнонаціональних літератур, наприклад, «Енеїдою» Вергілія та однойменною поемою І. Котляревського; історичними романами В. Скотта «Айвенго» і «КвентінДорвард» та П. Куліша «Чорна рада»; комедіями Мольєра «Міщанин-шляхтич» та І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» тощо. Учні аналізують подібності та відмінності в цих творах на рівні теми, сюжету, системи образів, поетики та жанрової специфіки. Вони не роблять докладний аналіз, а зосереджують увагу на розгляді окремих, найсуттєвіших елементів, розкриваючи причинно-наслідкові зв'язки виявлених паралелей та відмінностей двох художніх явищ. Учні вчаться бачити зумовленість зовнішньої форми твору внутрішньо-контактними та психологічними сферами літературної творчості представників різних національних культур.

На третьому етапі доводимо спорідненість світоглядних позицій та художньої манери ав­торів порівнюваних творів. З'ясувавши причини взаємодії різнонаціональних літератур, учні визначають специфіку кожного з художніх творів. Обов’язково звертається увага школярів на типологію і причину її появи, а також пояснюються відмінності, які є виявом національної самобутності та індивідуального стилю митців.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]