2. Культурно-обумовлена символіка феномену концепту «колір»
У сучасному мовознавстві назріла потреба вивчення культурної семантики мовних одиниць, які набули символічного еталонного метафоричного значення в культурі і які узагальнюють результати власне людської свідомості, зафіксовані в міфах, легендах, ритуалах, звичаях народу. Різновидом символів виступають кольороназви. Як зазначав Л. вітгенштейн: «Колір спонукає нас філософствувати» [] Феномен кольору – предмет вивчення багатьох фундаментальних наук. Дослідження цієї проблеми триває вже понад століття. Вона вивчалася в медико-біологічному, філологічному, історико-стадіальному і, нарешті, в соціо-культурному аспектах.
Спроби розробити теорію кольору сягають ще часів Платона: “у Платона – колір… четвертий елемент відчуття. [24,с.145]. Ґрунтовно колір як фізичне явище описав І.Ньютон. Саме він виділив у спектрі 7 основних кольорів, виміряв довжину різних світлових хвиль, які і викликають кольорові відчуття. Великим кроком в області кольорознавства стало вчення Й.В.Ґете про колір. Робота Гете не втратила актуальності і в даний час. На спостереження і висновки Гете про взаємозв'язок кольору і психіки посилалися і посилаються багато видатних вчених та мислителів (Гегель, В. Кандинський, Н. Бор, А. Ф. Лосєв, М. Люшер та ін.)
Г. Вежбицька в статті, присвяченій семантиці кольору, доходить висновку, що “… колірні концепти пов’язані з певними ‘універсальними елементами людського досвіду’, … ці універсальні елементи можна грубо визначити як день і ніч, сонце, вогонь, рослинність, небо і земля” [489, р. 23]. На її думку, вказані концепти виступають у ролі когнітивних “зачіпок” при колірній номінації.
Підсумовуючи наукові пошуки в перших трьох напрямках (медико-біологічному, філологічному, історико-стадіальному), можна зазначити:
Відмінності у сприйнятті кольорів первісними народами порівняно з розвинутими “цивілізованими” жодною мірою не зумовлені нейрофізіологією їхнього зору.
Колірний словник мов, об’єктивуючи сприйняття кольорів різними народами в колірних категоріальних концептах, виявляє не стільки вплив мови на мислення (гіпотеза Сепіра – Уорфа), скільки вплив перцептивно-когнітивних факторів на категоризацію кольору.
Первинність та універсальність появи в мовах світу колірної тріади “білий – чорний – червоний” зумовлена спільністю природних, соціально-історичних і психічних процесів, що відбуваються, відповідно, у природі, суспільстві та людській свідомості.
Кількість і склад колірних термінів, якими користується той чи інший етнос, певною мірою співвіднесені з історичним рівнем розвитку їхньої культури.
Еволюційна послідовність становлення базових одинадцяти абстрактних назв кольорів у всіх народів світу включає сім фаз:
а) білий, чорний;
б) червоний;
в) зелений, жовтий;
г) жовтий, зелений1;
д) синій;
е) коричневий;
ж) фіолетовий, рожевий, оранжевий, сірий.
Ця схема є відкритою, тобто не виключає свого розширення за рахунок нових колірних найменувань, що набувають абстрактного статусу [452].
Як відзначає С. Упорова, у лінгвістиці системний підхід до колірної лексики поки не вироблений. Важливими є наступні тлумачення:
Слово вже з самого початку емоційно забарвлене, воно не просто позначає колір, але й првгне виразити наше до нього ставлення.
Колір може бути виражений експліцитно (шляхом прямого називання кольору) та імпліцитно (шляхом називання предмета, колірна ознака якого закріплена в побуті або культурі на рівні традиції)
Колір є однією з констант або одним з принципів культури, що може служити «своєрідною моделлю розвитку, що відображає шляхи формування, освоєння, закріплення в культурній памяті не тільки загальних, а й національно забарвлених культурно-значимих концептів.»[]
У наш час у лінгвістиці і в суміжних науках (антропології, етнографії) усталився соціально-культурний підхід до витлумачення етнічних розбіжностей у сприйнятті та позначенні кольору, тому нас, перш за все, цікавить сприйняття кольору різними народами та психологічне його трактування.
Багатство барв навколишнього світу своєрідно відображається в мові. Як зазначає у своїй статті А.Порожнюк, не в усіх мовах існує однакова кількість назв на позначення кольору. Навіть деякі основні кольори спектра не завжди мають окремі назви. Так, наприклад, в англійській мові існує одна лексема (blue) на позначення синього та блакитного кольорів. А червоний, оранжевий та жовтий у мовах африканських народів здебільшого мають одну лише назву. Кожна мова має свій спосіб “членування” спектра.
Сприйняття кольору повязане з певними універсальними елементами людського досвіду, які по-різному концептуалізуються в різних мовах.
Соціокультурний компонент характеризується національно-культурними особливостями сприйняття кольору певного народу і його відображенням у мові. Психолінгвіст О. Залевська, використовуючи метод асоціативного експерименту, показала відмінності в асоціаціях мовних особливостей різних національностей на слова зі значенням кольорів.
Символічне значення чорного кольору, що ототожнюється з мороком, зустрічаємо у О.О.Потебні: “Подібно до того, як мороз, наближаючись до вогню, протистоїть йому за деяким символічним значенням, чорний колір, утворюючись від вогню, має значення безладу, ненависті, смутку, смерті, що є протилежним до переносних значень світла” [56,с.314].
Характерною особливістю чорного кольору є те, що для всіх народів він символізує “погане”. В західній традиції це смерть, траур, скорбота, меланхолія, приниження, руйнування. В східній – Ворота Пекла [11,с.23].
В чорному кольорі є завершеність. Чорний – “верхівка” темноти – агресивна наполегливість, протест проти своєї долі, абсолютна відмова. Як правило, чорний колір викликає страх (чорна людина, чорний диявол, чорна богиня Калі – у індусів, чорні прапори піратів, чорна кішка). Цей колір символізує пітьму і таємницю.
Однак не завжди чорний – символ зла. Відомо, що в деяких східних країнах цей колір означає траур. Це і колір покаяння. Доведено, що чорний, як і білий, захищає від дії шкідливої енергетики. Ось чому представники духовенства різних країн і вірувань носять чорну одіж [19,с.21]. “Кольором честі… назвав чорний колір… китайський імператор Цинь Шихуан” [25,с.21].
Як бачимо, серед тлумачень даного кольору переважають ті, що мають негативний зміст. Так як ми розглядаємо фразеологізми англійської мови, то до уваги будуть братися традиції західної культури.
Повною протилежністю чорного кольору є білий. У слов’ян білий походить від світла та вогню. Білизна – символ краси, любові [56,с.309-310]. На заході цей колір означає святість, чистоту, відвертість, спокій, тріумф духа над плоттю. В той час у східній традиції білий – символ неба, траур, так як відбиває всі кольори і нічого не відображає [11,с.23]. Взагалі, цей колір – це кінцевий пункт яскравості та світла, панування добрих сил.
Жовтий колір у багатьох культурах асоціюється з багатством. На Сходіжовтий повязують з довголіттям, тому віддають перевагу у Китаї та Японії. В українській культурі жовтий часто маєнегативну конотацію: розповсюдження пліток (жовта преса), боягузтво чи недорозвиненість (жовторотий), розлука (квіти). У Бразилії жовтий – колір розпачу. А у Сирії – символ смерті. Також жовтий колір за часів фашизму у Німеччині мав додаткове значення презирливого ставлення: жовті зірки прикріпляли до одягу євреїв, а жовті капелюхи були знаком банкрутства.
Червоний колір символізує небезпеку(у США, Японії), аристократію (у Франції), смерть (у Єгипті), ентузіазм ( в Індії), щастя, удачу, достоїнство (у Китаї). На Заході червоний вважається сприятливим кольором, радісним, святковим. Червоний на території колишнього СРСР мав значення комуністичний, радянський. У Франції цей колір за часів французької революції 18 століття був також символом революції.
Синій колір пов’язаний з фізичною потребою в спокої і з психологічною потребою в задоволеності [25,с.20]. Темно-синій викликає повний спокій. Ніщо так не заспокоює і не охолоджує, як гама синьо-блакитних тонів [45,с.58]. Споглядання синього кольору може сприяти сну [83,c.309]. Синій – колір неба, отже, це символ вірності (небо не змінює свого кольору), схильність до традицій, постійність, відданість вічним цінностям і спогляданню [44,с.337]. Як правило, він асоціюється з мудрістю, інтуїцією, є кольором синього птаха [25,с.20]. Однак синій виникає біля темряви [24,с.133], і цей факт певною мірою впливає на характеристику цього кольору. Наближаючись до чорного, він набуває відтінку нелюдського смутку [44,с.10], може спричинити депресію.
Таким чином, в західній культурі синій означає чистоту, мир, мрію, істину, інтелект, благочестя, мудрість, непорочність.
Західна традиція трактує зелений колір як символ весни, тріумф життя, природи, молодість, веселість, процвітання. Зелений нагадує нам про юність, цвітіння, надію та радість. Зелений колір люблять у Мексиці, Австралії (зелений континент). У мусульманських країнах зелений – оберіг відзлого ока.
Що стосується коричневого кольору, то це - суміш червоного, жовтого і чорного. Втративши життєдайну силу червоного, коричневий символізує тілесні відчуття та потреби [25,c.21]. Символізуючи покарання, деґрадацію, відречення від світу, він є земним кольором [11,c.23]. Через метонімічний перенос за кольором одягу фашистів прикметник коричневий отримав конотацію фашистський.
Сірий – колір елегантності у Великобританії. В українській культурі він асоціюється з сірими буднями, неяскравою особистістю. Така відмінність символічного сприйняття може пояснюватися геокліматичними розбіжностями: часто сірі від туманів пейзажі Англії контрастують з яскравою природою України. Сірий – нейтральний. Він повністю позбавлений будь-яких стимулюючих чи психологічних тенденцій. Сірий – це взагалі не територія, на якій можна жити; це тільки межа: межа – як нейтральна смуга [44,c.34].
Таємним і чуттєвим є фіолетовий колір. Будучи поєднанням червоного (чоловічого) та синього (жіночого), фіолетовий не так просто зрозуміти [44,c.16]. У сакральній символіці це колір духовного начала, покаяння, покори. Східна традиція розглядає його як основу всього сущого [11,c.23]. Фіолетовий і синій вважалися містичними, трансцендентними кольорами. Богослов і філософ М. Кузанський називав фіолетовий "гармонією протиріч". Знаком кардинальської гідності вважався фіолетовий камінь аметист.
Говорячи про пурпурі, Гете вказував, що він - улюблений колір правителів і виражає серйозність і велич. Але якщо розглядати навколишній пейзаж через пурпурне скло, то він з'являється в жахливому вигляді, як у день "страшного суду " (# 798).
Цікавою в цьому контексті є думка Гете про міжкультурні відмінності в колірній символіці і психологічний вплив кольору. Любов до яскравого і строкатого він вважає характерним для дикунів, "некультурних" народів і дітей. У освічених людей, навпаки, існує деяка "огида" до кольорів, особливо яскравих. Колір одягу Гете пов'язує як з характером нації, в цілому, так і окремої людини. Живі, спритні нації, вважає Гете, більше люблять посилені кольори активної сторони. Помірні - солом'яний і червоно-жовтий, з якими вони носять темно-синій. Нації, які прагнуть показати свою гідність - червоний з ухиленням в пасивну сторону. Молоді жінки віддають перевагу світлим відтінкам – рожевому та блакитному. Люди похилого віку – лиловому і темно-зеленому (# 838-848).
Незважаючи на те, що протягом людської історії зміст колірних символів зазнавав чималих змін - змінювалося їх трактування і ставлення до них, - ядро колірної символіки залишалося незмінним. Мова йде про ту частину змісту колірного символу, яка залишається навіть у тому гіпотетичному випадку, коли колір позбавляється всіх своїх зовнішніх, предметних асоціацій. Останні залежать від культурних традицій та досвіду. Але і без них колір не позбавляється свого "первісного" сенсу і не перетворюється на фікцію. Як писав В. ван Гог: "фарби самі по собі щось висловлюють". Іншими словами, колір - не "чиста дошка", на яку людина вільна записати, все що їй заманеться. Колір викликає певні і специфічні зміни в психічному світі людини, інтерпретація яких породжує те, що ми називаємо колірними асоціаціями і символами, враженнями від кольору.
Підтвердженням цьому є думка відомого американського психолога, фахівця з проблем сприйняття Дж. Брунера. ЇЇ суть в тому, що носії різних культур відрізняються не за особливостями отримуваних перцептивних сигналів, а за тими висновками, які вони підсвідомо роблять на основі цих сигналів. У межах різних культур сигнали засвоюються відповідно до різних схем і вибірковості сприйняття, що й породжує міжкультурну специфіку.
Як вказує А.Ф. Лосєв (1991): "ніхто, ніколи не сприймає колір без цих та подібних вражень ... червоний колір викликає збудження, саме він, а не ми самі. Збудженість - його об'єктивна властивість" .
Повторюючи порівняння, можна сказати, що колірна символіка - лише верхня частина айсберга всіх тих взаємозв'язків і відносин між кольором і людською психікою. Підставою цього є об'єктивні закони колірного впливу на людину.
Отже, розглянувши психологічне тлумачення кольорів, зазначимо, що проблема кольорової символіки пов'язана з проблемами психофізіологічними та лінгвістичними. Колір є засобом прямої номінації , тобто відображенням навколишнього світу в усьому його різноманітті. Водночас, він є засобом реалізації метафоричних номінацій – як результат мислительної діяльності, що є вираженням суб'єктивного ставлення людини до світу через почуття та емоції.
Кольороназви є невід'ємною частиною національної свідомості етносу та засобом вираження мовних стереотипів, а тому адекватне розуміння національно-специфічної символіки кольорів сприятиме уникненню культурних непорозумінь у сприйнятті елементів соціального символізму комунікативної поведінки представників різних культур і вестиме до взаєморозуміння учасників комунікативного акту.