Міністерство освіти у науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Кафедра «Української історії та етнополітики»

Загальні відомості.

Ф інляндія(фін. Suomi, швед. Finland) – це країна, яка знаходиться на північному сході Скандинавського півострова і займає території близько 338 424 км². Зі сходу межує з Росією, на північному заході – зі Швецією, на півночі – з Норвегією, омивається Балтійським морем і його Фінським і Ботницьким заливами. Найбільша довжина країни з півночі на південь 1160 км, максимальна ширина — 540 км. Загальна довжина берегової лінії 1070 км без урахування звивистості, і 46000 з урахуванням звивистості. Але без урахування островів. Біля берегів Фінляндії знаходиться близько 180 тис. невеликих островів.

Населення Фінляндії на 2011 рік - 5 401 267 чол. За політичним устроєм Фінляндія є змішаною республікою. Національні мови – фінська і шведська(незважаючи на те, що шведи становлять всього 6% населення). Фінляндія розподілена на 19 областей, або ж регіонів. Столицею Фінляндії є місто Хельсінкі(адмін. центр провінції Уусимаа, найбільше місто Фінляндії, а також найвизначніших культурний центр). Інші крупні міста Еспоо, Тампере, Вантаа, Турку.

Фінляндія - країна великих лісів і численних озер. Ліси складають її основне багатство, їх називають "зеленим золотом Фінляндії". Оскільки основну частину території Фінляндії займають болота та ліса, то найрозвинутіша галузь промисловості – деревообробна. Ліси займають більш як половину території країни. Також має місце видобування руд – зокрема мідно-нікелеві руди, поліметалічні руди, ільменіт-магнетитові руди.

Залізо Родов. залізняку розташовані в центр. і півн.-західній частинах країни і пов'язані з лептитовою формацією карельського орогенезу. Руди представлені залізистими кварцитами (родов. Пахтовара), апатито-магнетитами (Каймаярві та інш.), магнетитовими скарнами (Тервола, Оріярві) та ільменіт-магнетитами (Отанмякі та інш.). Розробляються комплексні магматичні і скарнові родов.

Титанові і ванадієві руди приурочені до сх. околиці найбільшої титанорудної пров. Балтійського щита. родовища пов'язані з нижньо- і середньопротерозойськими ультраосновними масивами габро-піроксеніт-дунітів і контролюються розломами субмеридіонального простягання. Осн. запаси титанових і ванадієвих руд зосереджені в родов. Отанмякі і Муставара.

Хромові руди сконцентровані в єдиному пром. родов. Кемі, розташованому на півн. березі Ботнічної затоки. Запаси хромітів родовища Кемі оцінюються в 50 млн т.

Руди кольорових металів сульфідного типу (міді, нікелю, кобальту та ін.) зосереджені в межах Ладозько-Ботнічного пояса (Головний сульфідний пояс Ф.), а також родовища Коталахті, Хітура, Маккола та ін.

Родовища руд благородних металів розташовані в межах Головного сульфідного поясу, в зоні нікеленосних родов. в південній частині країни, в районі м. Кемі і в півн. Лапландії. Золото, срібло і платина є в рудах сульфідних родовищ (Оутокумпу, Віханті, Ваммала та ін.), родов. золото-сульфідної формації з кварцом (Ільоярві, Гавері), в розсипах донного типу (Інарі, Лемменйокі).

Прогнозні ресурси Фінляндії незначні і складають до 300 т (~ 0,6% світових).

Крім того, серед країн Західної Європи по запасам хромітів, ванадію і кобальту Фінляндія займає перше місце, титану і нікелю – друге, піриту – третє. Також має родовища графіту, азбесту, торфу.

Література:

«История Финляндии» Мейнандер Х. , 2008

«География Финляндии» 1982 г.

«Географія в таблицях 6-10 класи» «Экономическая и социальная география мира»

Гірничий енциклопедичний словник, т. 3., 2003 рік

2. Фізична географія

Рельєф

Рельєф Фінляндії формувався під час насування льодовика – він розрівняв більшість пагорбів та височин, залишивши по собі рівнини. Льодовики згладили пагорби і заповнили більшість улоговин своїми відкладеннями. Але при цьому у Фінляндії все ж зберігся саме такий вигляд рельєфу – пагорби та рівнини.

Тобто значні зміни рельєфу відбулися під час Віслинського заледеніння(50000 років тому).

Абсолютні висоти звичайно не перевищують 300 м. Найвища точка країни, гора Халтіа (1328 м), знаходиться на крайньому північному заході, на кордоні з Норвегією. У геологічному відношенні Фінляндія розташована в межах Балтійського кристалічного щита.

Більша частина країни вкрита лісами з невисокими пагорбами, має 187888 озер і 179584 острови. Південне і південно-західне узбережжя сильно порізане; Аландський архіпелаг простягається майже до берегів Швеції.

У льодовикову епоху вона піддавалася покривному заледенінню. Під вагою льоду відбулося прогинання території, а після деградації заледеніння утворилося Іолдове море, попередник сучасної Балтики. Незважаючи на підняття суходолу, багато улоговин дотепер зайняті озерами і болотами. Звідси і відбулася назва країни Суомі (суо - "болото"). Зі спадщини льодовикової епохи чітко виділяються ланцюги озів - вузьких витягнутих гряд, складених водно-льодовиковими пісками і галечниками. Вони використовувалися для прокладання доріг через заболочені низовини, що займають більшу частину країни. Гряди льодовикових відкладень (морени) перетинають числені долини і підпружують річки, сприяючи роз'єднаності стоку й утворенню безлічі порогів і водоспадів. Фінляндія має значні запаси водної енергії.

Річки й озера

У Фінляндії нараховується близько 190 тис. озер, що займають 9% її площі. Найбільше відоме озеро Сайма на південному сході, що має важливе значення для сплаву лісу і транспортування вантажів у внутрішніх районах, не забезпечених залізничними й автомобільними дорогами. Озера Пяйянне на півдні, Нясиярви на південному заході й Оулуярви в центральній частині Фінляндії разом з ріками теж відіграють важливу роль для водного сполучення. Численні невеликі канали з'єднують річки й озера країни, іноді в обхід водоспадів. Найбільше значення має Сайменський канал, що зв'язує озеро Сайма з Фінською затокою біля Виборгу (частина каналу проходить по території Ленінградської області).

Клімат

Через географічне розташування на більшій частині країни клімат помірний, з переходом від морського до континентального, на крайній півночі - субарктичний. Але при цьому Фінляндія відчуває зтеплюючу дію Атлантики через теплі течії. Протягом року в країни переважають західні вітри з частими циклонами. Для клімату Фінляндії характерними є холодна зима та тепле літо. На далекій півночі сонце не заходить за обрій протягом близько 73 днів, створюючи ефект літніх білих ночей. У цьому регіоні зимою сонце залишається за обрієм 51 день. Влітку температура досить часто піднімається до +20 градусів за Цельсієм та часом сягає +30 градусів у південних та східних частинах країни. Взимку в багатьох районах температура опускається до -20 градусів за Цельсієм. Фінська Лапландія незмінно демонструє найнижчі зимові температури. Середня температура в Гельсінкі в липні складає +17 градусів, а в лютому -5,7 градусів за Цельсієм. Найнижча температура на території Фінляндії була зафіксована (за даними на 14 лютого 2011 року) спостерігалася в 1999 році в общині Кіттіля (Лапландія): −51,5 °C[19].

Також в Фінляндії має місце феномен «білих ночей», особливо в Лапландії – з середини травня до початку липня.

Рослинний і тваринний світ

Майже 2/3 території Фінляндії вкрито лісами, що поставляють цінну сировину для лісопереробної та целюлозно-паперової промисловості. У країні виростають північно- й південнотайгові ліси, а на крайньому південному заході - змішані хвойно-широколистяні. Клен, в'яз, ясен і ліщина проникають до 62° пн.ш., яблуня зустрічається на 64° пн.ш. Хвойні породи поширюються до 68° пн.ш. Північніше простягаються лісотундра і тундра.

Третину території Фінляндії займають болота (включаючи заболочені ліси). Торф широко використовується як підстилка для худоби і набагато рідше як паливо. У ряді районів проведено меліорацію боліт.

Тваринний світ Фінляндії бідний. Зазвичай в лісах живуть лось, білка, заєць, лисиця, видра, хохуль. Ведмідь, вовк і рись зустрічаються тільки в східних районах країни. Різноманітний світ птахів (до 250 видів, у тому числі тетерук, глухар, рябчик, куріпка). У річках і озерах водяться лосось, форель, сиг, окунь, судак, щука, ряпушка, а в Балтійському морі - салака.

Катаклізми в історії

Оскільки Фінляндія знаходиться на суцільному тектонічному щиті, то тут рідко відбуваються сильні землетруси. Але при цьому багато землетрусів невеликої сили – не рідкість. Н-д, за один лише 2010 рік в Фінляндії відбулося 34 землетруси. Найсильніший землетрус у Фінляндії відбувся в 1979 році(3, 8 бали). Але при цьому їх не прийнято пов'язувати з землетрусами на інших континентах, як відголоски. Зазвичай жителі Фінляндії просто відчувають тремтіння землі. Інколи землетруси спричинюють цунамі, але Фінляндію вони мало зачіпають: хвилі з Балтійського моря насуваються, в основному, на північ Естонії.

Література:

Финляндия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.) — СПб., 1890—1907.

«История Финляндии» Мейнандер Х. , 2008

«Географія в таблицях 6-10 класи»

iltasanomat.fi. – офіційний інформ.портал

3. Етнічна географія

Національний склад Фінляндії вельми однорідний: фіни становлять приблизно 90%, у південних і західних приморських районах проживають шведи (близько 7% жителів країни), а в заполярних районах Фінляндії живуть саамі (лопаріт або Лапландії) - всього близько 2 тис. осіб. В етнічному і мовному відношенні фіни відрізняються від скандинавських народів. Фінська мова належить до уральської макросім'ї мов Євразії. До її складу, за однією з класифікацій, входять фінно-угорських і самодійського сім'ї з прибалтійсько-фінської, фінно-волзької, пермської і угорської гілками. Крім того, особливе становище в фінно-угорської сім'ї займають саамські мови. Таким чином, виявляється, що найближчі родичі фінів знаходяться зовсім в інших частинах Європи і Азії: у Південній Європі, в Поволжі та на Уралі аж до півострова Таймир. Яким же чином вони опинилися на сучасній території?

Незважаючи на суровий клімат, перше населення у Фінляндії з'явилося ще в епоху палеоліту. Але лише в контексті заселення півдня Скандинавії. Заселення безпосередньо території Фінляндії відбувається приблизно у 8500 році до н.е – сюди переселяються мисливці з півдня і південного-сходу. Археологічні знахідки дають науковцям підстави вважати, що мисливці – представники культури Кунда, що існувала в той час на території Естонії, але у Фінляндії вона отримала назву Суомус’ярві. Проіснувала вона приблизно до кінця мезоліту на території Фінляндії(прибл. 5000 р. до н.е.)

З початком неоліту з'являється культура Ертебьолле. А згодом її змінила культура воронко видних кубків(4000-2700 рр до н.е), що з'явилася на території континентальної Європи і поступово розширилася на північ через територію сучасного Уппланда.

На території Фінляндії наоліт розподіляється на етапи та культури за різницями в кераміці. Найважливішою з культур раннього палеоліту вважається культура ямочно-гребінчастої кераміки, середнього – культура бойових топорів, у пізньому – культура Кіукайс(прибережні райони), Кієріккі та Пьолья – внутрішня територія країни.

При цьому неоліт у Фінляндії закінчився пізніше, ніж у сусідній Скандинавії – приблизно у 1500 році до н.е.

На території Фінляндії з самого початку енеоліту помітна різниця між орієнтацією поселень – прибережні – на Захід, які в культурному плані відносяться до скандинавського бронзового віку, та орієнтованими на схід поселеннями всередині країни і на півночі, так звані «культури арктичного бронзового віку».

Питання про походження древнього населення до цих пір остаточно не вирішено. Найбільш визнаним вважається думка, що початок етносу поклали протосаамі.

В середині III - початку II тисячоліття до н.е. відбувалося освоєння внутрішніх районів країни і подальше заселення узбережжя з півдня і південного сходу. Очевидно, в ту пору відбувалася масова міграція протофінно-угорського населення, асимілювали корінних жителів - протосаамів. Пізніше південний захід країни стали заселяти переселенці з Прибалтики і Скандинавії, які принесли свою культуру (так звана культура шнурової кераміки і човноподібної сокир). Носії цієї культури, очевидно, вели напівкочовий спосіб життя, займалися скотарством і в меншій мірі землеробством. На території Фінляндії вони були змушені пристосовуватися до місцевих умов і поступово змішалися з фіно-угорським населенням. В результаті в західних приморських районах склалася культура кіукайс, яка досить тривалий час існувала паралельно з культурою протосаамі на сході і півночі країни.

Подальший розвиток йшов в цілому традиційним шляхом. Багаті хутром і рибою південні райони Фінляндії залучали окремі прибалтійські і північні слов'янські племена. До середини I тисячоліття н.е. вже склалися групи, які об'єднали раніше розрізнені племена: хяме (тавастов) і фінів (суомі) на південно-заході і карелів на південному сході країни. Ці союзи племен, на основі яких в подальшому і відбулося формування нації, то ворогували між собою, то об'єднувалися проти спільного ворога, яким, як правило, ставали шведи. Хрестові походи шведів проти язичників фінів, які розпочалися з середини XI століття, закінчилися в XII столітті поневоленням Фінляндії, яке тривало близько 600 років.

Таким чином, лінгвістичні, археологічні та історичні дані дають нам загальне уявлення про те, як проходив процес формування фінської нації, але вони не відповідають на питання про походження корінних народів - саамі і фінів. Це питання дійсно дуже складне, тому що належить до доісторичної епохи, тобто до епохи, коли були відсутні письмові джерела, що висвітлюють історію етносів та їх взаємин. У зв'язку з цим різноманітні теорії походження етносів носять лише гіпотетичний характер.

Приклад формування фінського етносу, на наш погляд, дуже яскраво показує, що навіть нечисленні і ізольовані етноси, історія яких тоне в імлі століть, прагнуть зберегти свою самобутність і колишні розбіжності у реліктових рисах, свою пам'ять про історичну прабатьківщину.(Лев Гумільов)

Походження фінів як і раніше залишається предметом для дискусій. Класична теорія стверджує, що фіни мігрували з Уралу на територію нинішньої Фінляндії близько 2000 років тому, але сучасні теорії доводять, що фінський народ став таким, яким він є зараз, у результаті численних хвиль імміграції зі сходу, півдня і заходу. Можна припустити, що період становлення фінів, як нації відбувався починаючи з періоду Естерляндії, оскільки тоді Швеція і Данія здійснюють походи на цю територію, відділяючи її від себе. Починаючи з дев'ятого століття нашої ери. Хоча на той час народність існувала фактично у вигляді розсіяних по узбережжю і півдню племен. З цього починається період шведського завоювання. Населення Швеції мало величезний вплив на формування фінської народності.

Через відокремленість та невелику кількість населення, Фінляндія не надто страждала від епідемій, пануючих на території Європи. Але при цьому під час Північної війни, коли територія Фінляндії перетворилася на зону бойових дій між Росією та Швецією, розпочалися епідемії та голод, внаслідок яких загинула величезна кількість населення. При цьому, у різних джерелах наводяться різні цифри.

У цілому, можні поетапно розглянути приріст населення, а також ознайомитися з прогнозами фінських науковців:

Етнічний склад: фіни - 93%, шведи - 6%, саамі - 0,11%, цигани - 0,12%, татари - 0,02%.

Дві мови - фінська і шведська - офіційно визнані державними. До моменту відділення Фінляндії від Росії мовна битва була практично виграна прихильниками фінської мови, але багато представників шведомовної меншини були в той час членами уряду та іншими державними діячами. Незалежна Фінляндія офіційно стала двомовною, а під час Другої світової війни було досягнуто згоди, що фіно- і шведомовні жителі Фінляндії належать до єдиного народу.

Шведомовна меншина у Фінляндії веде свою історію від поселенців, що прибули з християнськими місіонерами і хрестоносцями на початку середньовіччя. Вони говорять на діалекті "finlandssvenska", який дуже відрізняється від шведської мови, якою розмовляють у Швеції. Все інше населення - фіномовне, хоча місцеві діалекти мають значний вплив на мову.

Цигани, що прибули у Фінляндію наприкінці XVI століття, тривалий час зазнавали утиску національною більшістю, але в останні роки ситуація значно покращилася. На відміну від загальної ситуації в Скандинавії, цигани у Фінляндії не зберегли свою мову, а прийняли фінську як рідну. З іншого боку, вони зберегли свій національний одяг.