2. Надання першої допомоги при порушенні діяльності мозку, зупинці дихання та серцевої діяльності

Унаслідок різного виду травм, сильної болі, втрати крові, нестачі кисню в організмі, при замерзанні та перегріванні тіла можливе ураження центра свідомості – мозку. Таке ураження може призвести до різного виду станів організму, починаючи від шоку, памороків, непритомності і закінчуючи зупинкою серця й смертю, а ознаки такого стану проявляються широким спектром симптомів. Також багато різного роду причин приводить до припинення проходження в легені повітря – асфіксії, в результаті якої дихання припиняється, людина непритомніє, може зупинитися серце і наступити смерть. Оскільки для визначення характеру допомоги, як правило, необхідно спочатку уяснити стан потерпілого, слід знати елементарні ознаки життя й смерті потерпілого.

Таблиця 1

Ознаки життя або смерті

Ознака	Якщо людина жива	В разі смерті
Пульс	Намацується на шиї двома пальцями збоку і вище адамового яблука	Не намацується
Серцебиття	Прослуховується прикладанням вуха до грудини потерпілого	Не прослуховується
Дихання	Визначається візуально за рухом грудної клітини, крил носа, губ. Холодне дзеркало, піднесене до рота – пітніє. Можна прикласти до губ, носа пушинку чи тоненьку нитку – вона повинна коливатися.	Всі ознаки, відсутні
Реакція зіниць на світло	Посвітити ліхтариком чи дзеркалом в очі. Зіниці вузькі, на світло ще звужуються	Зіниці широкі, на світло не реагують
Рефлекс рогівки ока	При доторканні серветкою до рогівки ока повіки здригаються	Рефлекс відсутній
Помірне перетягування руки вище ліктя	Вени нижче джгута набрякають	Вени без змін

4

Шок. Причина шокового стану – надзвичайний емоційний вплив, сильний біль, втрата крові, утворення в пошкоджених органах шкідливих продуктів, що призводять до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого можуть виникнути порушення кровообігу, дихання, обміну речовин. Сприяти розвитку шоку можуть голод, спрага, переохолодження, перевтома, тряска під час транспортування травмованого.

Ознаки шоку: блідість, холодний піт, розширені зіниці, часте дихання і прискорений пульс, зниження артеріального тиску. В тяжких випадках можуть наступити блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців. Можливе несвідоме сечовиділення. Потерпілий байдужий до оточення, хоч свідомість майже не втрачає. На подразники не реагує.

Допомога. Перш за все надати допомогу, що відповідає пораненню, яке спричинило шок (зупинити кровотечу, накласти пов’язку, шину). Покласти потерпілого горизонтально з трохи опущеною головою, зігріти. Вжити заходів до зменшення болю, зайве не турбувати. Якщо є підозра на пошкодження в області живота – не давати пити, можна змочувати губи серветкою. Мати на увазі, що під час шоку потерпілий повністю безпорадний, тому не залишати його без уваги.

Памороки. Причини – раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом емоційного збудження, страху, падіння з висоти, нестачі повітря. Ці фактори спричиняють рефлекторне розширення м’язових судин, внаслідок чого знекровлюється мозок. Далі може наступити непритомність.

Ознаки памороків. Блідість, дзвін у вухах, потемніння в очах, холодний піт, запаморочення, слабке наповнення пульсу, поверхневе дихання. Як правило, памороки швидко проходять.

Допомога. Покласти горизонтально, розстебнути комір та пояс, забезпечити доступ свіжого повітря. Піднести до носа вату з розчином аміаку. Дати полежати. Якщо потерпілий при свідомості дати гаряче пиття, непритомного не поїти.

Непритомність. Причини ті ж, що й при памороках.

Ознаки. Настає раптово, але інколи перед нею бувають памороки, блювання, позиви до блювання, слабкість, позіхання, потовиділення. Пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 50...40 ударів за хвилину. Велику небезпеку під час непритомності для життя потерпілого становить западання язика й попадання блювотних мас у дихальні шляхи, людина може задихнутися.

Допомога. При непритомності потерпілого треба покласти на спину, на 15...20см підняти нижні кінцівки для поліпшення кровообігу мозку. Вивільнити шию й груди від одягу для вільного дихання, поплескати по щоках, бризнути водою в обличчя

5

і на груди, дати нюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання немає, перевірити, чи не запав язик. Якщо дихання не відновилося, приступити до оживлення.

Струс мозку. Причина – травматичне пошкодження тканин і діяльності мозку внаслідок падіння на голову, при ударах і стисненні голови. При цьому можуть виникати кровотечі, кров оливи і набряк мозкової тканини. Інколи такі пошкодження поєднуються з переломами кісток черепа.

Ознаки. Миттєва втрата свідомості, яка може бути короткочасною або тривати кілька годин, а, то і кілька днів. Можуть спостерігатися порушення дихання, пульсу, нудота, блювання. Удар та стиснення мозку можуть призвести також до порушення чутливості, втрати мови, до судом, паралічу та інших тяжких наслідків.

Допомога. Повинна надаватися дуже обережно, щоб не погіршити стан потерпілого. Піднімати його необхідно в горизонтальному положенні, підтримуючи голову. Потерпілий потребує повного спокою, а тому не потрібно турбувати його, намагаючись вивести з непритомного стану. Для запобігання задушення від западання язика чи від блювотних мас потерпілого кладуть на бік. Якщо це неможливо – обережно повертають вбік голову. Після блювання необхідно прочистити порожнину рота. На голову кладуть холодний компрес. Потерпілого ні в якому разі не можна намагатися напоїти! При першій же можливості його треба відправити до лікувальної установи у супроводі особи, що вміє надавати допомогу з оживлення.

Асфіксія. Задуха, викликана кисневим голодуванням та надлишком вуглекислого газу у крові та тканинах. Настає через припинення надходження повітря в легені протягом 2...3 хвилин. Людина, як правило, непритомніє. Далі може зупинитися серце і наступити смерть.

Причини асфіксії – стискання гортані і трахеї (задушення); затоплення гортані і трахеї водою (утоплення); заповнення гортані й трахеї слизовими масами, блювотинням, землею; закриванням входу в гортань стороннім тілом чи язиком; параліч дихального центру від отрути, вуглекислого газу, снодійних засобів; травми головного мозку; захворювання на дифтерію, грип, ангіну.

Ознаки. Відсутність дихання (установлюється кількома відомими способами).

Допомога. Потерпілому необхідно витягти язик, терміново вичистити порожнину рота від слизу, крові, по сторонніх предметів, розстебнути одяг, пояс – усе, що може заважати диханню, провести штучне дихання. Інколи через набряк гортані виконувати штучне дихання стає неможливим. Щоб зменшити набряк, накладають холодний компрес на кадик, ноги зігрівають. Може виникнути потреба в трахеотомії – уведенні трубки у розсічену трахею.

6

 Штучне дихання. Найефективнішим способом штучного дихання є дихання “із легень у легені”, яке проводиться “із рота в рот” або “із рота в ніс”. Для цього потерпілого кладуть спиною на тверду рівну поверхню, відкинувши голову назад, для чого під плечі кладуть валик одежі. Для запобігання переохолодження організму під спину покласти теплу підстилку. Той, хто надає допомогу пальцями затискає потерпілому ніс, робить глибокий вдих, притискає свої губи до губ потерпілого, швидко робить повний видих йому в рот і відкидається назад. Під час вдування повітря в легені потерпілого повинне спостерігатися розширення його грудної клітки. Вдування повторюють із частотою 8...12 разів на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком чистої тканини (носова хусточка, пелена сорочки, бинт, косинка). Інколи користуються спеціальною трубкою з твердої гуми. При пошкодженнях обличчя потерпілого, коли проводити штучне дихання методом “із легень в легені” неможливо, його проводять давнім способом стискання й розширення грудної клітини потерпілого шляхом притискання складених рук до грудей і розведенням їх у боки. Штучне дихання слід проводити наполегливо і терпляче, інколи протягом кількох годин до появи у потерпілого самостійного стійкого дихання.

 Клінічна смерть. Це такий стан організму, за якого відсутні видимі ознаки життя (серцева діяльність та дихання), згасають функції центральної нервової системи, але ще зберігаються обмінні процеси у тканинах. Клінічна смерть є першим етапом припинення життєдіяльності організму, його загибелі. Подальшим етапом є біологічна, або істинна смерть, – незворотне припинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах.

Тому, хто надає допомогу, необхідно знати ознаки життя й смерті та вміти розрізняти ці два стани організму (дивись попередній параграф).

В перші 5...7 хвилин клінічної смерті незворотні явища в тканинах ще відсутні. Після цього терміну першими починають відмирати клітини головного мозку, клінічна смерть переходить у біологічну.

Ознаки біологічної смерті:  помутніння рогівки ока та її висихання;  деформація зіниці при натисканні на око;  початок трупного задубіння; поява синюватих трупних плям. У період клінічної смерті, поки ще не сталось незворотних уражень мозку, серця та легень, організм можна реанімувати ( оживити).

У процес оживлення входить проведення двох основних процедур – відновлення дихання (штучне дихання) та зовнішній масаж серця.

 Зовнішній масаж серця – здійснюється негайно після його зупинки.

Потерпілого кладуть спиною на рівну тверду поверхню, як для штучного дихання. Особа, що надає допомогу, стає на коліна зліва від потерпілого, кладе обидві долоні (одну поверх другої) на нижню третину грудної клітки трохи зліва і

7

починає ритмічні стискання серця між грудиною та хребтом із частотою приблизно 60 разів за хвилину. Сила поштовху повинна бути такою, щоб грудина вгиналася в глибину на 4...5 см. Після кожного поштовху руки на мить віднімають, а потім знову натискають. При правильному масажі серця під час натискання на грудину можна помітити легкі поштовхи у сонній артерії, звуження зіниць на кілька секунд, починає рожевіти шкіра обличчя та губи, з’являються самостійні вдихи.

При оживленні потерпілого непрямий масаж серця і штучне дихання роблять удвох одночасно. Виведення потерпілого з стану клінічної смерті може виконувати й одна людина – для цього потрібно після 2...3 видихів зробити 12...15 стискань грудної клітини і так далі.

При проведенні реанімації не слід втрачати пильності. Навіть коли з’явилось самостійне дихання й серцебиття, не забувайте про можливість повторної зупинки серця та дихання. Щоб не пропустити це слідкуйте за зіницями, кольором шкіри та диханням, регулярно перевіряйте частоту й ритмічність пульсу. Не слід лякатись, якщо у потерпілого з’явиться блювота. Це свідчить, що відбулося оживлення організму.