7. Допомога при ураженні електричним струмом та блискавкою

Електричні травми умовно поділяються на два види: місцеві, коли виникає обмежене ушкодження організму, і загальні, так звані електричні удари, коли уражається центральна нервова система або існує загроза ураження всього організму через порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем – головний мозок, серце, легені.

Ë Місцеві електротравми – чітко окреслені місцеві порушення цілісності окремих ділянок та тканин тіла під впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше – це поверхневі пошкодження, тобто ушкодження шкіри, іноді інших м’яких тканин, а також зв’язок та кісток. Такими є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження та електрофтальмія.

Ë Загальні електричні травми (електричні удари) залежно від наслідків поділяють на чотири ступені:

І – судомне скорочення м’язів, що супроводжується болями, але без втрати свідомості; ІІ – судомне скорочення м’язів з втратою свідомості, зупинкою дихання; ІІІ – втрата свідомості і порушення серцевої діяльності; ІV – клінічна смерть.

Електричний удар, навіть якщо він не закінчився смертю, може призвести до значного розладу організму, який виявиться одразу ж після удару чи через кілька годин, днів, навіть місяців.

Допомога. Негайно звільнити потерпілого від дії електричного струму: вимкнути ділянку електричної мережі чи електрообладнання, до якого торкається людина. Якщо вимкнути неможливо – відтягти людину від електроустановки чи зняти з нього провідник, дотримуючись правил безпеки (особисті засоби захисту, ізолюючі інструменти, прокладки). При високій напрузі (більше за 1000В) можна користуватися тільки штатною ізолюючою штангою, ізолюючими кліщами, одягнувши захисні рукавиці та, взувши діелектричні боти.

Звільнивши потерпілого від електричного струму, негайно визначити ступінь ураження і надати відповідну першу допомогу, викликати медичну допомогу або доставити потерпілого до медичного закладу.

 Людину, що отримала електричну травму, не можна залишати без нагляду, доки її не огляне лікар!

8. Надання першої допомоги при утопленні.

Людину, що тоне, передусім треба витягнути на берег чи на палубу судна. При цьому треба бути обережним, оскільки потерпілий не контролює свої дії і

18

здатен, вчепившись за рятівника, втопити його. Підпливти до утопаючого ззаду, захопити його за голову і буксирувати до берега, пливучи на спині. Якщо утопаючий чинить опір та намагається вчепитись за рятівника, треба пірнути під нього, захопити однією рукою під коліно, а долонею другої руки сильно штовхнути інше коліно спереду, повернути утопаючого до себе спиною.

Залежно від того, чи наповнилися легені потерпілого водою чи ні, розрізняють два види утоплення – мокре та сухе. При справжньому (мокрому) утопленні рідина обов’язково потрапляє в легені (75...95% усіх утоплень). При рефлекторному звуженні голосової щілини вода не потрапляє в легені й людина гине від механічної асфіксії (5...20% усіх утоплень).

Ознаки. У випадку мокрого утоплення, коли потерпілого рятують одразу після занурення під воду, в початковий період після його підняття на поверхню спостерігається загальмований або збуджений стан, шкірні покриви бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс прискорений, потерпілого морозить. Верхній відділ живота здутий, нерідко буває блювання. Ці ознаки можуть із часом зникнути, але хворобливий стан зберігається до кількох днів.

Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду становила не більше кількох хвилин, після витягнення з води людина непритомна, шкірні покриви синюваті, з рота й носа витікає піниста рідина рожевого забарвлення, зіниці слабо реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або зовсім відсутнє, пульс слабкий, неритмічний, стан організму характеризується як агональний.

Коли ж потерпілий пробув під водою більше 2...3 хвилин, самостійне дихання і серцева діяльність, як правило, відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

При сухому утопленні посиніння шкіри виражене менше, ніж при мокрому, в агональному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота й носа. Клінічна смерть триває 4...6 хвилин.

Допомога. Негайно очистити порожнину рота, ніс, горло від слизу, посторонніх предметів. Якщо в дихальних органах потерпілого є вода – потерпілого повертають на живіт, перегинають через коліно щоб голова звисала вниз і кілька раз натискають на спину, вода витече. Потерпілого кладуть на спину і починають робити оживлення звичайним порядком.

Якщо утопленика вдалося врятувати на початковому етапі утоплення, треба насамперед ужити заходів до усунення емоційного стресу, зняти мокрий одяг, витерти тіло насухо, заспокоїти. Якщо потерпілий непритомний при досить спонтанному диханні, покласти його горизонтально, дати під ніс нашатирного спирту, піднімають ноги вище голови, зігрівають, розтирають.