40.Рентабельність,як показникефектівності діяльності підприемства

Рентабельність — це відносний показник, що характеризує рівень ефективності роботи підприємства. Розрізняють:

1.Рентабельність окремих видів продукції (P_i):

де Ц_і, С_і - відповідно ціна й повна собівартість і-го виробу, грн. Цей показник яскраво показує ступінь привабливості певної про­дукції у порівнянні з іншою.

2.Рентабельність продукції(Р_п) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут і обчислюється:

де С_реал- повна собівартість реалізованої продукції, грн.

П_{реал -} Прибуток від реалізації продукції

3.Рентабельність виробництва,яка може бути загальною (Р_в.заг) і розрахунковою (Р_в.розр).Ці величини обчислюються за формулами:

де П_чист - чистий прибуток підприємства, грн;

S_HMA - середньорічна вартість нематеріальних активів, грн.

Цей показник свідчить про ефективність господарювання на під­приємстві та є цікавим для інвестора.

4. Виділяють також рентабельність окремих економічних ресурсів, яка може бути розрахована як

%

Актив показує економічні ресурси підприємства, які повинні принести прибуток у результаті господарської діяльності підприємства. Активи відображені в балансі підприємства. Активи являють собою суму основних та оборотних засобів підприємства.У якості актива використовують наступні показники: вартість активів по балансу, вартість активів по балансу плюс суми амортизації по активах, що амортизуються, діючі активи, оборотний капітал плюс позаоборотні активи.

5. Рентабельність операційної діяльності

%

де П_{оп.діяльн.}-прибуток від операційної діяльності.

Межі рентабельності не встановлюються, а основними факторами підвищення рентабельності можуть бути:

- активна маркетингова політика, що сприяє росту прибутку;

- зменшення вартості основних виробничих фондів та залишків нормованих оборотних засобів;

- проведення винахідницької діяльності та ефективний продаж не­матеріальних активів;

- зниження собівартості виробів.

Прибуток - це та частина виручки, що залишається підприємству після відшкодування всіх витрат, пов'язаних з виробництвом, реаліза­цією продукції та іншими видами діяльності.

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» розподіл прибутку відбувається у наступній послідовності.

На першому етапі відбувається розподіл прибутку підприємства між підприємством та державою.

Податковий прибуток - це прибуток за певний період, визначений відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», шляхом зменшення ін­дичини скоригованого валового доходу підприємства на суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань, обчисле­них за даними податкового обліку.

Другий етап визначає розподіл чистого прибутку підприємства. Отже, загальна величина прибутку складається із наступних видів прибутку:

Прибуток від реалізації продукції (П_реал),який визначається як різ­ниця між виручкою від реалізації продукції та повною собівартістю продукції.

Прибуток від іншої реалізації (П_інш) включає в себе прибуток від реалізації продукції або послуг непромислових господарств, що перебувають на балансі підприємства, доходи від продажу товарно-матеріальних цінностей, які не брали участі у виробництві.

Позареалізаційний прибуток(П_{позареал})включає прибу­ток від спільної діяльності підприємств, проценти по реалізації акцій, облігацій та інших цінних паперів, штрафи, що сплачуються іншими підприємствами за порушення договірних зобов'язань.

Загальний (балансовий) прибуток (П_бал) розраховується за формулою

П_{бал =} П_реал + П_інш + П_{позареал}

Чистий прибуток - це та частина прибутку, яка залишається у роз­порядженні підприємства після сплати податку.

З чистого прибутку підприємства сплачуються борги та процен­ти за кредити, а решта розподіляється на фонд споживання фонд на­громадження

Основними методами планування прибутку є:

- метод прямого рахунку;

- аналітичний метод;

- метод суміщеного розрахунку.

Основними функціями прибутку в сучасних умовах є:,

- мірило ефективності й успіху діяльності підприємства;

- основа інноваційних та інвестиційних рішень;

- джерело самофінансування й розвитку;

- винагорода власникам, працівникам.

Можливими шляхами збільшення величини прибутку є ріст ви­ручки і зменшення витрат, тобто зниження собівартості продукції. Для цього слід досконало володіти ринковою ситуацією, своєчасно реагувати на зміни кон'юнктури ринку, проводити організаційно управлінські реорганізації тощо.

36(Большой на 2 стр.)Джерела зниження собівартості продукції ті її розрахунок

Собівартість продукції- це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції харак­теризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого про­цесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше. промисловості розрізняють собівартість: індивідуальну і галу­зеву.Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого під­приємства на виробництво і реалізацію продукції, а галузева (С.) показує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продук­ції, вона визначається за формулою:

де C_i- собівартість певного виду продукції на і-му підприємстві, грн;

N_i - кількість виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві, натур, один.;

n- кількість підприємств у галузі, що виготовляють даний вид продукції.

Показниками собівартості продукції, що використовуються в господарській практиці, є:

1. Витрати на 1 грн товарної продукції (b1грн.Mn) ,

де С_ТП - собівартість усієї товарної продукції підприємства, грн;

Q_ТП - обсяг товарної продукції підприємства, грн.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті витрати, за раху­нок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

витрати уречевленої праці - які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці;

витрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

адміністративно-управлінські витрати.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочен­ня тих витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі.

До внутрішньовиробничих факторів зниження собівартості відно­сяться техніко-економічні чинники, на які підприємство може впли­вати в процесі управління. Це, головним чином, наступні групи фак­торів:

- підвищення технічного рівня виробництва;

- вдосконалення організації виробництва і праці;

- зміна обсягу виробництва.

До позавиробничих факторів зниження собівартості відносяться фактори, на які підприємство не може зробити безпосередній вплив. Це наступні групи чинників:

- ринкові ціни на сировину, матеріали та устаткування;

- ставки податків і відрахувань до бюджету і позабюджетні фонди;

курси валюти;

- природно-кліматичні чинники тощо.

У процесі аналізу і планування собівартості продукції вищеназвані техніко-економічні чинники і джерела зниження собівартості повинні братися до уваги для виявлення резервів зниження витрат вироб­ництва.

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі еле­менти:

- планування зниженая собівартості товарної продукції;

- складання кошторису витрат на виробництво;

- складання планових калькуляцій окремих видів продукції;

- собівартості товарної продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійсню­ють шляхом планування зниження витрат на 1 грн товарної продук­ції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами викону­ють у такій послідовності:

Визначають витрати на 1 грн ТП у базовому році:

Визначають вихідну собівартість ТП у плановому році (С_вих.пл )

С_вих.пл = В_грн.mn.б ∙ Q_mn.пл

де Q_mn.nл - плановий обсяг товарної продукції підприємства, грн.