Тема: СОЦІАЛЬНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ У ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ

1. Життєвий рівень

Економічна криза, у якій опинилася Україна на початку незалежності, спричинила різке падіння життєвого рівня. Існувала закономірність, яка чітко виявилася в посткомуністичній Європі: чим швидше країна перехо­дить до ринкової економіки, тим скоріше долає кризу і забезпечує підви­щення життєвих стандартів основної маси населення. В Україні перехід до ринкових відносин відбувався дуже повільно і болісно, негативні наслідки цього відчули насамперед пересічні громадяни, і Протягом 90-х років заробітна плата ледь забезпечувала необхідні витрати на харчування. Продовжувала зростати заборгованість за виплатами І заробітної плати: люди працювали, а зароблене їм обіцяли виплатити в майбутньому. Врешті, виплачували, але на цей час ціни на товари повсякденно­го попиту підвищувалися, а інфляція «з'їдала» частину заробленого.

Скорочення прибутків призвело до суттєвого падіння рівня споживання. У першій половині 90-х років незалежна Україна за цим показником посідала 83 місце. Це нижче, ніж у середині 80-х років, коли вона перебувала на 77 місці.

У результаті падіння життєвого рівня для переважної більшості насе­лення товари довгострокового вжитку стали недоступними.

Боляче вдарила по доходах громадян України фінансова криза 1998 p., унаслідок якої заробітна плата громадян України в доларовому еквіваленті зменшилась майже вдвічі. За різними підрахунками, за межею бідності в Україні на кінець 90-х років перебувало від 50 до 80 % населення.

У 1999 р. від відкритого або прихованого безробіття в Україні потерпало до третини працездатного населення. У 2001 р. Всесвітній банк включив Україну до списку бідних країн світу, де річний дохід на душу населення складав менше 750 доларів США поряд з Руандою, Пакистаном та Нікара­гуа. Щоб вижити, населення використовувало запаси, вдавалося до неконтрольованих владою форм економічної діяльності («тіньовий сектор»). Великою підмогою в цих умовах стало присадибне господарство, а для жи­телів міст - земельні ділянки, які масово роздавалися владою наприкінці 80-х - на початку 90-х років.

На початку 2000-х років, у зв'язку з економічним оздоровленням, життє­вий рівень населення почав зростати, істотно скоротилася заборгованість із заробітної плати. Усі пенсії було повністю виплачено. Доходи населення за даними офіційної статистики в 2001-2005 pp. збільшилися з 158 млрд до 323 млрд грн. Почався споживчий бум: населення почало купувати речі

довготривалого користування, брати кредити, щоб придбати житло, купити легкові автомобілі чи розширити бізнес.

Криза 2008 р. виявилася для українського суспільства черговим випро­буванням. Її наслідком стало істотне зменшення реальних доходів основної маси населення. Частина жителів України, яким вдалося вирватися з нестатків, знову була відкинута за межу бідності. Саме вони, а не банкіри і олігархи, найбільше зазнали згубної дії кризи.

2. Соціальна диференціація суспільства

Природним наслідком впровадження ринкових відносин, процесу «почат­кового накопичення капіталу» є соціальна диференціація, тобто розшару­вання населення, його поділ на заможних, середньозабезпечених і бідних. Диференціація - це неминуча ціна, яку суспільство повинне платити за соціально-економічний прогрес. Але суспільство зацікавлене в тому, щоб розшарування відбувалося цивілізованими методами, щоб його наслідком було утворення потужного «середнього» класу, а між соціальними полюсами не виникали глибокі суперечності.

Та в Україні події розгортаються за іншим сценарієм. Унаслідок непро­думаних методів впровадження ринкової економіки відбувалося стрімке, «вибухове» розшарування суспільства. Процес первісного нагромадження капіталу, що в західних країнах відбувався за кілька поколінь чи століть, у нас проходив прискореними темпами. Бідними в Україні часто стають не зі своєї вини, а джерелом багатства часто стає не праця, спадщина, підприєм­ливість та заощадливість, а спритна економічна діяльність в умовах недо­сконалого законодавства і нерідко - спекуляція, крадіжки, маніпулювання державною власністю, ресурсами та робочою силою.

За таких умов значна частина людей, аби вижити, змушена змінювати професію, що викликає у них апатію, невдоволення, втрату соціальних, мо­ральних, ідеологічних орієнтирів. Серед незадоволених опинилися мільйони пенсіонерів, біженці, безробітні, інші незахищені групи населення.

Зубожіння основної маси населення України супроводжувалося казковим збагаченням незначної меншості. 1999 р. в Україні було куплено 5 тис. машин класу «Люкс» марки «Мерседес-600» вартістю від 100 до 300 тис. доларів. Через десять років продаж машин такого класу збільшився у 8 разів. Молода держава стала країною соціальних контрастів. У жодній європейській країні не було такої величезної різниці в доходах бідних і багатих. Цього не допускає держава, адже глибокі соціальні протиріччя загострюють соціальні суперечності і призводять до криз, а то й масових соціальних виступів.

Проте поряд із цими негараздами в Україні на початку 90-х років почалося формування «середнього класу», який в ycіx розвинених країнах є запору­кою політичної та соціальної стабільності. Його основу становить нова соці­альна група - індивідуальні та дрібні підприємці. Подальше збільшення середнього класу - основа формування в Україні громадянського суспільства і стабілізації соціальних відносин.