4. Класифікація суб’єктів аграрних правовідносин

Суб’єктів аграрних правовідносин можна класифікувати за різними критеріями. Зокрема, за особливостями виконуваних ними функцій суб’єкти аграрних правовідносин поділяються на такі види:

1. Суб’єкти державно-владних повноважень в сфері сільського господарства (наприклад, Міністерство аграрної політики України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості та комплексного розвитку сільських територій);

2. Сільськогосподарські товаровиробники, які об’єднують різні організаційно-правові форми господарювання та громадян – підприємців в сфері сільськогосподарського виробництва;

3. Суб’єкти господарювання, які обслуговують сільськогосподарських товаровиробників, сільськогосподарське виробництво загалом (сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи різних видів, які створюються і діють згідно із Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію».

Складність сільськогосподарського виробництва, залежність його від природно-кліматичних умов, необхідність значних капіталовкладень, необхідність обробітку значних земельних площ і т.ін. об’єктивно зумовлюють необхідність об’єднання зусиль багатьох суб’єктів. Тому в організаційній структурі сільського господарства переважають суб’єкти господарювання зі статусом юридичної особи.

Реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств в інші «приватні формування» ринкового типу – товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо у процесі проведення в Україні аграрної реформи також зумовили значну роль поширення у сільському господарстві України юридичних осіб різних організаційно-правових форм.

В аграрній сфері економіки України діють такі суб’єкти господарювання (юридичні особи), як фермерські господарства та сільськогосподарські кооперативи.

Діяльність фермерських господарств визначається спеціальним Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р.⁴⁶ Згідно із цим Законом фермерське господарство – це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Кваліфікаційною ознакою фермерського господарства є його сімейно-родинний склад.

Сільськогосподарські кооперативи, діяльність яких регламентується спеціальним Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. бувають двох типів – сільськогосподарські виробничі кооперативи (сільськогосподарські виробничі кооперативи – це юридичні особи, утворені шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва) та сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи (сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи – кооперативи, створені для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності).

Самостійну нішу в системі суб’єктів аграрних правовідносин займають особисті селянські господарства. По суті вони є дрібними товаровиробниками. Особисті селянські господарства – нові та особливі суб’єкти земельних та аграрних відносин в Україні⁴⁷. Земельний кодекс України 2001 р. вперше передбачив існування такого суб’єкта земельних відносин, як особисте селянське господарство (ст.33). Спеціальний Закон України «Про особисте селянське господарство» був прийнятий 15 травня 2003 р.⁴⁸.

Особисті селянські господарства передбачають провадження господарської діяльності без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно живуть з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, перероблення і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використання майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Наслідком паювання земель, відведення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі, приватизації та видачі державних актів на право приватної власності на землю став стрімкий розвиток використання земель для ведення садівництва і городництва. Таким чином, серед суб’єктів аграрних правовідносин є досить чисельна група суб’єктів – громадян України, які самостійно господарюють на земельних ділянках, належних їм на праві власності та користування. Їх можна класифікувати на: громадян-підприємців, які здійснюють свою діяльність згідно із вимогами Господарського кодексу України та ін. законодавства, наприклад, на земельних ділянках, наданих для городництва або ж на громадян, які займаються певними сільськогосподарськими промислами, наприклад, бджільництвом, яке може провадитися, зокрема, на земельних ділянках, наданих для садівництва, у порядку, визначеному Законом України «Про бджільництво» від 22 лютого 2000 р.⁴⁹.