Тема 2: Джерела аграрного права

1. Поняття та особливості джерел аграрного права.

2. Класифікація джерел аграрного права.

3. Конституція України як джерело аграрного права.

4. Закони як джерела аграрного права.

5. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела аграрного права.

6. Локальні акти як джерела аграрного права

7. Поняття та особливості джерел аграрного права.

В теорії права джерела права позначаються іноді терміном «форма права». Форма права – це зовнішній вираз, об’єктивація назовні правових норм, що засвідчує їхню державну загальнообов’язковість.

Категорія джерел аграрного права характеризується в першу чергу через нормативно-правовий акт, враховуючи приналежність права України до романо-германської правової системи.

Нормативно-правовий акт – це офіційний акт компетентних органів, який виражає волю держави. Звідси його обов’язковість, офіційність, авторитарність. Джерелом аграрного права є лише такий нормативно-правовий акт держави, який містить всезагальні абстрактні правила поведінки, адресовані невизначеному колу осіб і розраховані на неодноразове застосування, і є засобом встановлення нових, змін чи відміни раніше прийнятих норм аграрного права¹².

Аграрне право України характеризується множинністю джерел. Серед них основне місце належить законам як нормативно – правовим актам вищої юридичної сили. Значне місце у регулюванні аграрних відносин належить також підзаконним нормативно – правовим актам.

Особливістю джерел аграрного права як комплексної галузі права є наявність у них норм з т.зв. «подвійною пропискою». Тобто, норми, які регулюють аграрні відносини одночасно належать і до основної, і до комплексної галузі права. Проте, акти основних галузей законодавства, які регулюють аграрні відносини, не входять до складу аграрного законодавства. Аграрне право, до складу якого входять норми інших галузей права є ширшим, ніж аграрне законодавство, яке складається із нормативно-правових актів, які мають одну галузеву прописку.

Наявність власних джерел є свідченням існування відповідної галузі права. Особливості сільськогосподарського виробництва є тим важливим об’єктивним фактором, що зумовлює відокремлення, спеціальне правове регулювання аграрних суспільних відносин окремою галуззю національної системи законодавства – аграрним законодавством, яке є формою виразу аграрного права¹³.

При цьому, не викликає сумніву те, що аграрне право має власні джерела. Особливість тут полягає у механізмі закріплення правових норм у актах аграрного законодавства, які мають комплексний характер й не входять до жодної із основних галузей законодавства. Для прикладу, Закон України «Про фермерське господарство»¹⁴ від 19 червня 2003 р. регламентує земельні, майнові, трудові тощо відносини у фермерському господарстві. Звідси, норми, які регулюють земельні, майнові та ін. відносини генетично походять від норм земельного, цивільного, ін. галузей права, проте, закріплені, поміщені у нормативно-правовий акт, який належить до аграрного законодавства, оскільки покликаний регулювати становище найбільш типового у сфері сільськогосподарської діяльності суб’єкта господарювання.

Таким чином, основною особливістю аграрного права є наявність власних джерел, які містять генетично пов’язані з основними галузями права норми, проте закріплені в актах аграрного законодавства, які мають комплексний характер і відображають специфіку сільськогосподарської діяльності.

Комплексні нормативно-правові акти можуть бути спрямовані на уніфікацію правового регулювання в сфері сільського господарства (Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України»¹⁵) або ж на диференціацію правового регулювання в сфері сільського господарства, яка в аграрному праві здійснюється за суб’єктним складом (Закон України «Про фермерське господарство»).

Таким чином, джерела аграрного права – це вираження державної волі в уніфікованих та диференційованих нормативно-правових актах, які приймаються компетентними органами та регулюють аграрні відносини в сфері сільськогосподарської діяльності.