4. Підстави виникнення та припинення прав на земельні ділянки у сфері сільськогосподарського виробництва

Громадяни набувають права на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами (ст.81, 127, 131, 134 ЗК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов’язується передати іншій стороні (покупцю) земельну ділянку у власність, а покупець зобов’язується прийняти цю земельну ділянку і сплатити за неї визначену грошову суму (ціну).

Законодавець звертає увагу на визначення кола суб’єктів, які можуть бути покупцями земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Ст.130 ЗК визначає коло покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із зазначенням обов’язкових вимог до них. Зокрема:

• громадяни повинні мати сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займатися веденням товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначені права встановлюються на підставі відповідних установчих документів, дипломів і посвідчень;

• установчими документами юридичної особи України має бути передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть надаватися і для інших потреб, але із Закону випливає, що спеціальні вимоги до суб’єктів встановлені лише у тому випадку, якщо земельна ділянка надається для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Враховуючи ці обмеження, доречно говорити про необхідність володіння суб’єктом права землевикористання спеціальною аграрною правосуб’єктністю. С.С.Алєксєєв говорячи про спеціальну правоздатність, зазначає, що «це здатність особи бути учасником лише певного кола правовідносин у межах даної галузі права»⁵⁰. У нашому випадку йдеться про відносини у галузі виробництва товарної продукції сільського господарства, тобто про земельні аграрні правовідносини.

Право власності на земельні ділянки та права користування земельною ділянкою (право оренди, емфітевзис, суперфіцій) державної або комунальної власності набуваються за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування або підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні торги), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі тощо. Земельні торги проводяться у формі аукціону.

Чинним законодавством передбачено заборону на вчинення правочинів із земельними ділянками. Зокрема, п.15 Перехідних положень ЗК України не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (ст.25, 29, 30, 118, 119, 121 ЗК України).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: 1) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; 2) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; 3) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ст. 121 ЗК України; 4) одержання земельних ділянок внаслідок розпаювання земель колективних сільськогосподарських підприємств.