1. Батьки, опікуни, піклувальники –

Відповідно до ст. 1178 ЦК України шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Відповідно до ст. 1179 ЦК України відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою - неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

Відповідно до ст. 1184 відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною особою шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

2. Підприємтва, установи, організації

Як цивільні відповідачі в кримінальному процесі повинні бути залучені підприємства, установи, організації, якщо шкоду було заподіяно обвинуваченим (їх працівником) при виконанні своїх трудових (службових) обов'язків, що випливають із трудових, адміністративних відносин тощо. При цьому не має значення, ким заподіюється шкода (службовою особою або рядовим працівником), а також який характер мали шкідливі дії (адміністративно-управлінські тощо). Виходячи з тези, що діяльність юридичної особи — це діяльність його робітників і службовців, законодавець вважає, що шкода, заподіяна робітниками або службовцями при виконанні своїх службових обов'язків і в зв'язку з ними, це — шкода, заподіяна самою організацією, яка й повинна нести за неї відповідальність (статті 441 і 442 ЦК України).

3.Джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на

загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Стаття 1188. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки

1. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

2. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 КПК України цивільний відповідач або його представник має право :

• заперечувати проти пред'явленого позову;

• давати пояснення по суті пред'явленого позову;

• подавати докази;

• заявляти клопотання;

• ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, — після призначення справи до судового розгляду;

• брати участь у судовому розгляді;

• заявляти відводи;

• подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

Заперечуючи проти пред”явленого цивільного позову, цивільний відповідач може:

- заперечувати наявність обставин, які дозволяють вважати його матеріально відповідальним за шкоду, завдану злочином;

- оспорювати існування причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням і наслідками, що настали;

- обґрунтовувати менший розмір шкоди, яку він повинен відшкодувати;

- доводити до відома посадових осіб інші дані, які не узгоджуються зі змістом пред’явленого цивільного позову (спростовувати позовні вимоги та обставини, на яких вони ґрунтуються)

Право подавати докази - формулюючи ч. 2 ст. 66 КПК України щодо можливості подання доказів підозрюваним, обвинуваченим, захисником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, законодавець є дещо непослідовним, оскільки усі джерела доказів (а їх перелік, як відомо, є вичерпним) зазначені у ч. 2 ст. 65 КПК України. Взяти участь у їх формуванні, точніше сформувати їх, не може жодна з вищезазначених осіб. Навіть таке джерело доказів, як інші документи (а саме вони найчастіше подаються учасниками кримінального процесу) набуває свого доказового значення тільки після приєднання до матеріалів кримінальної справи, а це, знову ж таки, повноваження і рішення посадової особи, яка веде процес.

Давати пояснення по суті пред'явленого позову - Право давати пояснення по суті пред’явленого позову надає можливість цивільному відповідачу повідомити факти стосовно обставин, що стали підставою для притягнення його до участі в кримінальному процесі як цивільного відповідача. Термін “пояснення”, що використаний законодавцем у цьому випадку, наводить на думку, що цивільний відповідач (як до речі, і цивільний позивач) у кримінальній справі не допитується, від нього лише відбирають пояснення, що, як відомо, відбувається, як правило, на стадії порушення кримінальної справи, і документується у довільній формі. Однак, крім пояснень, цивільний відповідач може давати і показання на стадіях досудового розслідування та судового розгляду справи. Мало логіки буде у тому, що потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого слідчий буде допитувати у передбаченій законом процесуальній формі, а у цивільного відповідача відбирати пояснення у довільній формі.

Доцільніше буде замінити термін „поснення” на термін показання.

Представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача Відповідно до ст. 52 КПК України - представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду.