- •Частина перша
- •Передмова наукового редактора
- •Частина перша парадигма та методологія
- •1.1. Базові поняття
- •1.1.1. Пластика і морфологічний код рельєфу
- •1.1.2. Структурна організація земної поверхні
- •1.1.3. Структура рельєфу: внутрішній і зовнішній концентри існування
- •1.2. Флювіальна геоморфосистема
- •1.2.1. Геоморфосистема
- •1.2.2. Просторово-часові відносини у фгмс
- •1.2.3. Простори фгмс
- •1.2.4. Час фгмс
- •Еволюція складним образом співвідноситься із самоорганізацією. На думку автора, еволюція полягає в наступному:
- •1.3. Структури фгмс
- •1.3.1. Топологічна структура
- •1.3.2. Симетрія
- •1.3.3. Асиметрія
- •1.3.4. Топологічна симетрія / асиметрія фгмс
- •1.3.5. Анізотропія фгмс
- •1.3.6. Інваріант
- •1.4. Структурна організація фгмс
- •1.4.1. Первинні структурні елементи
- •1.4.2. Вторинні структурні елементи
- •1.4.3. Третинні структурні елементи
- •1.4.5. Геоморфологічне значення топологічної структури фгмс
- •1.5. Ієрархія флювіальної мережі
- •1.5.1. Мережа тальвегів
- •1.5.2. Ієрархії мережі тальвегів
- •1.5.3. Ієрархія вододілів
- •1.5.4. Лінії перегину схилів
- •1.5.5. Формалізація двовимірних структурних мереж тальвегів
- •1.5.6. Тривимірні мережі фгмс
- •1.5.7. Структурні побудови на тривимірних мережах фгмс
- •1.6. Концепція самоорганізації фгмс
- •1.6.1. Поняття самоорганізації
- •1.6.2. Просторово-структурні відносини
- •1.6.3. Часові відносини
- •1.6.4. Елементи самоорганізації
- •1.6.5. Відносини в елементарних системах
- •1.6.6. Вторинні відносини у фгмс
- •Висновки 1 висновки
1.3.3. Асиметрія
Асиметрія флювіального рельєфу - сукупність відхилень від білатеральної симетрії, що виявляються у відмінах морфології і морфометрії протилежних схилів ерозійних форм і вододілів. Характерним прикладом асиметрії флювіального рельєфу може служити типова для річкових долин позальодовикової зони правобічність: круті корінні праві борти долин і терасовані ліві положисті схили. У долинах великих рік співвідношення ширини правого і лівого схилів сягає 1:10 і більше. Найчастіше, асиметрію розглядають як наслідок планетарного вихору (закон Коріоліса), а в генетичному відношенні - як деяку діагностичну ознаку, що характеризує тектонічні, структурно-літологічні й інші такого роду відміни. Але дослідження показують, що асиметрія виникає також через динамічні причини саморегуляції, зокрема, велику інерційність водних потоків, а також унаслідок різних умов експозиції протилежних схилів, через що на них виникають різні геоморфологічні процеси й формуються відповідні відмінні екологічні умови існування рослинності – одного з дієвих факторів закріплення поверхні і саморегулювання флювіального процесу.
В асиметрії, безумовно, виявляються умови походження, розвитку і функціонування рельєфу в асиметричному середовищі, що передбачене відомими принципами Кюрі: симетрія (асиметрія) явища відображує симетрію (асиметрію) умов його розвитку. Асиметрія - це внутрішня властивість морфологічної структури, що відображає собою асиметрію (і анізотропію) зовнішнього середовища. Остання задається трьома факторами:
силою ваги, що створює фундаментальну анізотропію географічного простору,
силою Коріоліса (планетарним вихором), що формує латеральну асиметрію геоморфосистем,
асиметричністю сонячного сяйва щодо сторін світу, у результаті якої мають прояв різні за інтенсивністю й тривалістю процеси енерго-масопереносу. У сполученні з останніми, асиметрія рельєфу відбиває асиметрію середовища: інсоляції, циркуляції повітря, мікрокліматичних відмін схилів і їхню екологічну неоднорідність, обумовлену сполученням факторів середовища, що проявляється у відмінах ґрунтово-рослинного покриву.
Ф. Мільков [19 надав аналізові ландшафтної асиметрії, в основі якої лежать перелічені вище загальні принципи, емпіричної визначеності. Проаналізувавши структуру природних комплексів, він вперше встановив класи, генетичні типи і географічні види асиметрії, в основі яких багато в чому лежить асиметрія рельєфу. Перш за все, він виділив два класи асиметрії ландшафтних комплексів: повної, чи морфологічної, і неповної, або структурної.
Остання може виявлятися в умовах симетричного рельєфу за рахунок неповного повторення на симетричних формах різних композицій фацій і урочищ через кліматичну й екологічну асиметрію середовища.
Генетичними типами ландшафтної асиметрії Ф. М. Мільков називав наступні: загальнопланетарну, викликану добовим обертанням Землі; тектогенну; структурно-геологічну (напр., куести) і топогенну (за рахунок моноклінального падіння шарів гірських порід); інсоляційну і циркуляційну, обумовлені надходженням сонячної радіації і переважанням певного напряму пануючих вітрів. Гідродинамогенна асиметрія являє собою прояв динаміки природних водотоків (наприклад, меандри), а еоловогенна - діяльності вітру (залежно від рози вітрів). У зоні діяльності льодовиків відома гляціогенна асиметрія. Окремим випадком асиметрії, що залежить від інших проявів (наприклад, структурно-геологічної асиметрії), є асиметрія зсувного походження (зсувогенна).
Як географічні види асиметрії Ф.Мільков виділяв її конкретні прояви на визначеному типі ландшафтного комплексу, в основі якого завжди лежить рельєф. Це асиметрія річкової долини, балки, межирічного плато, різних екзотичних форм і комплексів форм рельєфу.
Так, загальновідоме поняття «асиметрія річкових долин Півдня Росії» означає, що правий і лівий борти кожної долини так істотно розрізняються за комплексом властивостей (геологічна будова, форма схилів, розбіжності ухилів і т.д.), що не можуть морфологічно порівнюватися. Ще ширше поняття «асиметрія ландшафтних комплексів», у якому до морфологічного додаються й інші, у тому числі мікрокліматичні, режимні й ін. відміни протилежних схилів.