Еволюція складним образом співвідноситься із самоорганізацією. На думку автора, еволюція полягає в наступному:

- зменшенні контрастності по вертикалі і збільшення контрастності по горизонталі;

- збільшенні різноманіття процесів: воно, у свою чергу, є однією з причин збільшення різноманіття форм;

- збільшенні різноманіття форм, у тому числі (і переважно) за рахунок детермінації їхніх просторових сполучень і відносин.

Детермінація просторових сполучень і відносин виникає в умовах тривалої еволюції процесів, компонентів ландшафту і біосфери в цілому. З часом контрастність взаємодіючих тіл зменшується, але зростає розмаїтість явищ, у тому числі форм рельєфу.

Первинний рельєф земної поверхні був іншим, оскільки були інші більш контрастні тіла контакту. В даний час контакт твердої частини Землі і Космосу опосередкований корою вивітрювання, ґрунтом, рослинністю, гідросферою, атмосферою, що уповільнює й ускладнює процес морфогенезу.

1.3. Структури фгмс

1.3.1. Топологічна структура

Під топологією рельєфу ми раніше (див. ²⁶,⁴⁶,⁴⁴,⁵⁰ запропонували розуміти сукупність його неметризуємих властивостей, обумовлених:

• взаємним положенням і конфігурацією форм і елементів;

• типом, характером і специфічними проявами симетрії чи антисиметрії, а також асиметрією;

• типом ерозійного розчленовування;

• позицією і сусідством форм і елементів відносно інших;

• їхньою структурною ієрархічною підпорядкованістю.

Ці властивості найбільш строго проявляються в будові ФГМС.

В ФГМС найбільш загальні топологічні просторові відносини ми описуємо наступними твердженнями:

• немає інших елементів рельєфу, крім точок, ліній і граней, комбінаціями яких визначається вся його розмаїтість;

- каркас ФГМС створюють характерні структурні лінії - тальвеги і вододіли, що складають характерні деревоподібні топологічні структури;

- між двома суміжними тальвегами неодмінно є вододіл, а між двома суміжними вододілами - тальвег;

• тальвеги і вододіли упорядковані за топологічним положенням у відповідній деревоподібній структурі і по взаємному відношенню суміжних елементів структур тальвегів і вододілів поміж ними;

• між двома суміжними елементами каркасу завжди є грань;

- характерна точка рельєфу завжди належить вузлу однотипних структурних ліній;

• сполучення структурних ліній і характерних точок становить інваріант даного рельєфу.

До останнього часу у роботах інших дослідників термін топологія вживається переважно до мережі тальвегів, спроектованої на площину.

Перше використання поняття топології щодо мережі стоку належить Р. Шріву ⁵⁹. Адекватне (щодо змісту топології як математичної дисципліни) запровадження поняття топології здійснено одночасно Н. Гарцманом й І.Токанага. Н.Гарцман першим використав математичні поняття топології, топологічного простору, топологічної потужності річкової мережі й інші топологічні абстракції (логічні конструкти) для опису структури річкової мережі з гідрографічною метою на регіональному рівні[⁷]. Паралельно із ним, японський геоморфолог І.Токанага (I.Tokunaga) ⁶³,⁶⁴ віддав топології аналіз плоскої мережі флювіальних форм, залишаючи за геоморфологією та гідрологією дослідження цієї мережі у складі тривимірного рельєфу.

Значно раніше структуру мереж тальвегів та вододілів (не називаючи їх топологічними) використовував В.П.Філософов ³⁷,³⁸ для прикладного морфометричного аналізу рельєфу. Потім автор досліджував топологічну структуру ФГМС: мереж тальвегів, вододілів і перегинів схилу, вивів формули, що характеризують топологічну структуру мережі тальвегів, уперше запровадив строге визначення топологічного поняття "порядку рельєфу" і показав залежність від нього функціонування ФГМС ⁴³,⁵⁰. Очевидно, значення поняття “порядок рельєфу” для аналітичної геоморфології залишилося невідомим науковій громадськості, судячи з відсутності посилань на згадані роботи автора.

Починаючи з 90-х років ХХ ст. поняття топології набуло широкого вжитку у світовій геоморфологічній та особливо геофізичній літературі саме стосовно до плоскої (двовимірної) структури флювіальної мережі (крім згаданих, також ⁵¹,⁵²,⁵⁴,⁵⁵ та ін). До того ж, воно є типовим у ГІС (див. нижче).