- •Частина перша
- •Передмова наукового редактора
- •Частина перша парадигма та методологія
- •1.1. Базові поняття
- •1.1.1. Пластика і морфологічний код рельєфу
- •1.1.2. Структурна організація земної поверхні
- •1.1.3. Структура рельєфу: внутрішній і зовнішній концентри існування
- •1.2. Флювіальна геоморфосистема
- •1.2.1. Геоморфосистема
- •1.2.2. Просторово-часові відносини у фгмс
- •1.2.3. Простори фгмс
- •1.2.4. Час фгмс
- •Еволюція складним образом співвідноситься із самоорганізацією. На думку автора, еволюція полягає в наступному:
- •1.3. Структури фгмс
- •1.3.1. Топологічна структура
- •1.3.2. Симетрія
- •1.3.3. Асиметрія
- •1.3.4. Топологічна симетрія / асиметрія фгмс
- •1.3.5. Анізотропія фгмс
- •1.3.6. Інваріант
- •1.4. Структурна організація фгмс
- •1.4.1. Первинні структурні елементи
- •1.4.2. Вторинні структурні елементи
- •1.4.3. Третинні структурні елементи
- •1.4.5. Геоморфологічне значення топологічної структури фгмс
- •1.5. Ієрархія флювіальної мережі
- •1.5.1. Мережа тальвегів
- •1.5.2. Ієрархії мережі тальвегів
- •1.5.3. Ієрархія вододілів
- •1.5.4. Лінії перегину схилів
- •1.5.5. Формалізація двовимірних структурних мереж тальвегів
- •1.5.6. Тривимірні мережі фгмс
- •1.5.7. Структурні побудови на тривимірних мережах фгмс
- •1.6. Концепція самоорганізації фгмс
- •1.6.1. Поняття самоорганізації
- •1.6.2. Просторово-структурні відносини
- •1.6.3. Часові відносини
- •1.6.4. Елементи самоорганізації
- •1.6.5. Відносини в елементарних системах
- •1.6.6. Вторинні відносини у фгмс
- •Висновки 1 висновки
1.2.4. Час фгмс
Фундаментальні уявлення про час узагальнені ще В.І.Вернадським 6, у наш час С.Морозом 20, а стосовно геосистем – у роботах 2,48.
Парадигма часу ГМС включає, на нашу думку, три визначальні парадигмальні позиції :
1. У рельєфі кожного типу і рангу ГМС мають власний характерний час.
2. ГМС прагне до деякого еквіфінального стану.
3. Це прагнення (певна еволюційна програма) закладене в первинній структурі кожного типу ГМС.
Час ГМС є вельми складним і неоднозначним поняттям, що неодноразово визначалося у геоморфологічних дослідженнях. Найчастіше для датування геоморфологічних подій використовуються шкали геологічного (відносного) часу. Досить часто користуються шкалами абсолютного (фізичного) часу. Давно існують, але досі не визначені конкретно шкали відносного топологічного часу (зародження, молодість, зрілість, старість), тому відповідні оцінки мають суто евристичний характер. Досить рідко вживається поняття функціонального часу, що має бути найбільш виразною ознакою ГМС. Нижче ми зосередимося переважно на його встановленні.
Знову таки звернімося до того, що при вивченні ГМС досліджуються різні часи і використовуються відповідні шкали. Насамперед, завдяки тривалому співробітництву геоморфології з геологією при описі рельєфу беруться за еталон відносні геохронологічні шкали. На жаль, досить часто це виявляється неефективним, тому що геологія характеризує об‘єкти в більш «грубій» шкалі часу, бо змушена охоплювати великі (в абсолютному вираженні) проміжки часу в мільйони, десятки і сотні млн. років. Тим більше, що через різні причини геологія користується відносним часом, еталоном котрого вважається еволюція видів (або навіть родів) морських молюсків, що жодного значення не має для геоморфології.
Отже, в принципі геологічна шкала часу не може бути основою для датування подій розвитку рельєфу, бо геоморфолог розглядає переважно рельєф суходолу і за відрізки часу значно коротші, аніж етапи еволюції будь-яких живих істот. У порівнянні зі шкалою геологічних подій геоморфологія розглядає, як правило, певну кількість зафіксованих у морфології етапів саморозвитку, свого роду «моментальних знімків» картини земної поверхні.
Через нерозуміння цієї фундаментальної відміни поміж геологією та геоморфологією, зайшли в глухий кут, на наш погляд, класичні теорії морфо-історичного й історико-генетичного описів рельєфу, тому що на рівні розуміння часу, властивому геологічній шкалі і сліпо скопійованому для датування рельєфу, досить швидко було вичерпано можливості деталізації його пізнання. Натомість геоморфологія досі не має власної більш тонкої й незалежної геоморфохронологічної шкали (ця наукова позиція була предметом докторської дисертації С.І. Проходського).
У концепції ГМС час останнім істотно змінив свою природу, бо саме він вийшов на передній план: при вивченні ГМС важливими є не походження, вік рельєфу (як вік скульптурованих або вміщуючих гірських порід зокрема), а наявні, активні просторово-функціональні відносини.
Реально складні процеси саморозвитку можуть бути розкладені на такі часові складові:
- власний необоротний час (час саморозвитку)
- оборотний час (час функціонування, саморегуляції, релаксації і т.п.);
- циклічний час: характерний час, що задається числом власних циклів;
- час як порядок подій;
- порівняльний час однотипних явищ в аспекті «раніше-пізніше»;
- час, що задається положенням системи на осі її еволюції від народження до старості і руйнування;
- час життя чи організації;
- еквіфінальний час.
Відносний час еволюції й функціонування ГМС ще спеціально не розглядався, і відповідні уявлення щодо ГМС просто запозичені з прикладної теорії систем, нерідко поки що без якого-небудь послідовного аналізу права на такі аналогії.