3. Західнослов’янські державні утворення
З давніх часів біля Балтійського моря мешкали чисельні слов’янські племена ( м. Шчеця, Колобжег, Любек, Магдебург, Девін...). Найбільші з них – лютичі, бодричі, поморяни.
Спосіб життя і організація були схожі до решти слов’ян світу, зокрема, українських племен. У поморян найбільше проявлялась тенденція до панування племінною знаті.
У бодричів – до встановлення сильної князівської влади за рахунок приниження народного віча.
У лютичів – довгий час домінувало народне віче.
В 1160 р. саксонський герцог Лев завоював ці племена і майже повністю фізично їх знищив.
Польща
Держава виникає у ІХ-Х ст. Першим об’єднав всі польські землі в єдине князівство Мешко І з роду Пястів (960-992). В 966 р. він прийняв християнство по латинському обряду. З 1000 р. – своє архиєпископство. На відміну від інших князівств, тут вже в Х ст. сформувались феодальні відносини. В ХІІ ст. процес закріпачення дідичів (селян) завершився.
Влада:
слабкий король (королівство з 1025 р. – Болеслав І Хоробрий);
сильна знать – рада знаті та її з’їзди (віче відмерло рано).
Феодальна роздробленість ХІ-ХІІІ ст. дозволила герцогству Бранденбург захопити західні Польські землі й Прусію (східні). 1410 р.- Грюнвальд.
Опору в боротьбі проти агресорів король знаходить у середній верстві – шляхті. Одночасно зростає його залежність від неї через те, що не мав підтримки міст, які етнічно вже були німецькими.
Першою серйозною поступкою шляхті був привілей 1374 р., за яким вона урівнювалась з магнатами у праві на землю. Шляхту, як і магнатів, звільнили від податків. Це швидко спорожнило казну. Король просить грошей у сенату. Той вимагає нових поступок.
Нешавські статути 1454 р. – за ними король не міг видавати закони, скликати без згоди шляхти сейми. Без згоди генерального з’їзду шляхтичів король не міг приймати важливі державні рішення. Це правило було закріплене Мельницьким і Радомським привілеями. На місцях утверджувались шляхетські суди. Нешавські статути вилучили з юрисдикції королівського суду розгляд деяких категорій кримінальних злочинів, вчинених дворянами..
1493 р. – запроваджується "Посольська хата" – нижня палата сенату (посли від місцевих соймиків).
1505 р. – шляхта домоглась зрівняння прав "Посольської хати" і сенату. З цього часу шляхта отримала право на призначення на керівні посади.
Судові справи було вилучено з компетенції королівського суду й передано в Земський суд. 1496 р. Пйотрковський статут – надавав право на безмитну зовнішню торгівлю, монопольне право на виробництво спиртних напоїв. Селян прикріпили до землі (остаточно – Торунським Статутом 1519-20 рр.). Ці привілеї не служили інтересам держави, підривали економіку. Як наслідок – Польща починає відставати від сусідів.
Унійні процеси з ВКЛ
1385 – Кревська унія; 1413 р – Городельська; 1569 – Люблінська
Особливості державного устрою
Головою Речі Посполитої вважався король. Але справжня влада належала загально польському вальному сейму, який збирався раз на 2 роки. Він складався з " Посольської хати" і сенату. Кожний депутат отримував наказ (від тих, хто його посилав). В "Посольській хаті" існувало Liberum veto –"не позволям" і рішення не прийнято.
Сенат – верхня палата – орган світської й духовної аристократії.
Річ Посполита припиняє існування внаслідок трьох її поділів – Австрією, Прусією і Росією (1772, 1793, 95).
Чехія
Чеська феодальна держава бере свій початок із князівства Само (623 – 658 рр.) – об’єднання чесько-моравських племен. Після його розпаду на початку ІХ ст. виникла Велика Моравська держава, яка за дуже короткий строк досягла значної внутрішньої консолідації і великого зовнішньополітичного значення.
Але ця держава існувала недовго. У 906 р. Велика Моравія загинула під ударами угорських феодалів. За десять років до її загибелі з неї виділилось Чеське князівство із столицею в Празі. У середині Х ст. в князівстві формується ранньофеодальна держава. Її князям з династії Пржемислів вдалося відстояти свою незалежність, дещо обмежити сепаратизм великих феодалів, встановити дружні відносини з Київською Руссю.
Через століття, в 1055 р. Чеське князівство розпадається на окремі феодальні володіння. У кінці ХІІ ст. князю Пржемислу І вдається відновити державну єдність Чехії, але це тривало недовго. Під тиском німецьких феодалів чеські князі змушені були визнати себе васалами Німеччини і тільки в 1419 р. одержали від імператора королівський титул.
Величезну роль в історії Чехії відіграв Ян Гус – чеський релігійний мислитель, філософ, реформатор, ректор Празького університету, послідовники якого стали відомими як гусити.
У 1409 році Ян Гус перетворив Празький університет у національний, передавши всю владу у ньому чехам, при цьому всі німецькі викладачі (яких була більшість) покинули університет.
У 1413 році папа римський видав буллу з відлученням Яна Гуса від церкви й інтердиктом на Прагу та інші міста, які не нададуть йому притулку. Гус перекладає Біблію на чеську мову й пише свою головну працю «Про церкву» (1413).
Виступав проти вищого духовенства, що наживалось за рахунок спекуляцій, продажу індульгенцій і церковних посад. Після відмови зректися своїх поглядів його заарештували під час церковного собору в Констанці за звинуваченням у єресі, хоч імператор Священної Римської імперії Сигізмунд I надав Гусу охоронну грамоту, віддали під суд і спалили на вогнищі 6 липня 1415 року.
У відповідь на розправу над Яном Гусом по всій Чехії прокотилися хвилювання. Дворянство в різкій формі направило протест Костанцському собору. Народні проповідники в Чехії почали по-своєму інтерпретувати вчення Гуса, надаючи йому більш радикальну спрямованість, у своїх проповідях зближуючи Гуса з радикально налаштованим Ієронімом Празьким.
Вже після смерті Яна Гуса, на горі Табор зібралося кілька десятків тисяч селян, і влітку 1419 починається збройна боротьба гуситів і католиків. У столиці Чехії, Празі, піднімається міський плебс. Кожного місяця в повстання втягувалися нові й нові міста і села Чехії. В одних містах гусити здобували перемогу, в інших терпіли поразку від католиків, в третіх перемагав пронімецький патриціат. У цей час відбувається подія, яка змінила хід гуситського повстання — помирає король Чехії Вацлав IV (1361—1419), і королем Чехії був оголошений його брат — імператор Священної Римської імперії Сигізмунд I (1419—1421). Але Чехія не прийняла Сигізмунда, і в кінці 1419 по країні прокочується нова хвиля повстань. У 1420 р. папа оголошує Хрестовий похід проти гуситів, на чолі якого став імператор Сигізмунд I. До Чехії вторгаються німецькі хрестоносці. Тоді в околицях Праги гусити під керівництвом видатного полководця Яна Жижки (1360—1424) вступають в бій з німецькими хрестоносцями і здобувають перемогу.
Із самого початку в гуситському русі виділилися два крила — помірні чашники й радикальні таборити (по імені гори й міста Табір у Південній Чехії). Чашників підтримувало дворянство й бюргерство північної Чехії. Більш бідне південночеське бюргерство й дворянство становило основу таборитів, яким симпатизували селяни. Таборити створили громади, за прикладом ранніх християн. Вони мали спільне майно й проповідували християнський аскетизм.
Перший хрестовий похід проти єретиків-гуситів 1420 1421 рр. німецьких, польських і угорських лицарів, а також з піхоти, що становило ополчення силезских міст і італійських найманців закінчився перемогою таборитів.
Восени 1421 роки загострилися протиріччя між таборитами й чашниками. Єдине гуситське військо фактично розпалося. Скориставшись цим, Сигізмунд почав другий хрестовий похід у Чехію у вересні 1421 року
На допомогу гуситам прибув загін із числа православних підданих Великого Князівства Литовського. Вісім років разом з таборитами вони боролися проти польських, німецьких і угорських військ
В 1423 році велике військо таборитів вторглось у Моравію й Угорщину. У середині жовтня воно вийшло до Дунаю між Комарно й Естергомом. Тут гуситів зустріла численна угорська армія. Жижка не зважився вступити з нею в бій і наказав відступити. Угорці переслідували чехів, обстрілюючи супротивника з бомбард.
Невдача угорського походу сприяла загостренню протиріч між таборитами й чашниками які вилились у запеклий бій 7 червня 1424 року дві в місті Малешов. Чашники зазнали поразки. Жижка знову об'єднав під своїм командуванням усе гуситське військо. Однак 11 жовтня 1424 року він помер від чуми. Епідемія послабила чеське військо, і воно змушене було відмовитися на час від нових походів у сусідні землі
В 1425 році почався третій хрестовий похід у Чехію. Головну роль відігравало австрійське військо на чолі з ерцгерцогом Альбрехтом. У Моравії воно зазнало поразки від спадкоємця Жижки Прокопа Великого.
Четвертий хрестовий похід проти гуситів в 1427 році очолив курфюрст Бранденбургу Фрідріх. Прокоп Великий та другий гуситський гетьман Прокіп Малий, у свою чергу, вторглись в Австрію, завдавши біля Тахова поразки армії австрійського ерцгерцога. Потім, в 1428—1430 роках, вони неодноразово вторгалися в Саксонію й Сілезію та навіть піддали облозі Відень, щоправда, без успіху.
В 1431 році імперський сейм у Нюрнбергзі ухвалив організувати п'ятий хрестовий похід у Чехію. Німецькі князівства виставили 8200 кінних лицарів і значне число піхоти, підкріпленої 150 бомбардами. У серпні біля чеського кордону армія хрестоносців під командуванням Фрідріха Бранденбурзького була раптово атакована в таборі біля Домажлице гуситами й втекла, кинувши обоз і артилерію
В 1432—1433 роках чеське військо почало великий похід проти Бранденбургу й дійшло до балтійського порту Кюстрін. Але тим часом Сигізмундові вдалося домовитися із чашниками. В обмін на підтвердження колишніх прав і привілеїв та обіцянку віротерпимості вони готові були визнати владу імператора. В 1434 році чашники розгромили в битві під Липанами основні сили таборитів. У цьому бої загинули гетьмани Прокіп Великий та Прокіп Малий.
В ході майже безперервних воєн. які тривали чверть століття Чехія втратила майже всю свою еліту. Чинити збройний опір не було кому. Тому вона змушена була в 1436 році прийняти католицького короля Владислава Люксембуржця. Ця трагедія наклала відбиток на менталітет чехів – рідко коли вдаватись до активного протесту але й ніколи не коритись.
У 1627 р. Чехія взагалі припинила своє самостійне державне існування, ввійшовши до складу Австрії.
Державний лад
У ХІІ ст. в чеському князівстві існувала двірцево-вотчинна система управління. На чолі князівських міст і маєтків стояв каштелян (градський жупан). До його обов’язків належало збирання ополчення і командування ним, стягування податків, встановлення правосуддя. Його помічником був владир – управитель князівських маєтків. Разом з членами градської він розглядав судові справи. Контроль за виконанням судових рішень і збір мита покладались на помічника. Чиновниками нижчого рангу були старші й молодші урядники ( підкоморії, підсудки, секретарі ).
Наприкінці XІV ст. центральна влада стала обтяжливою для великих феодалів і вони неодноразово виступали проти неї. У боротьбі проти магнатів король опирався на земанів (дрібних феодалів), проте цієї сили при слабкості міщан було недостатньо.
У період станово-представницької монархії (XV – початок XVІ ст.) у Чехії скликався сейм, на якому засідали пани, володарі й міщани. Останні були представлені депутатами. При королі діяла Земська рада, де за участю панів розглядались найважливіші справи, у тому числі й судові. Місцеве управління залежало від знаті.
Суспільний лад
У ХІІ ст. у Чехії остаточно утвердився феодальний лад. Зростання великого землеволодіння супроводжувалось захопленням общинних земель. Феодальна знать в особі панів і земанів вимагали для себе імунітетних грамот, які і підтверджували їхнє право на адміністративне управління у своїх вотчинах, право вершити суд і розправу над селянами, збирати податі на свою користь тощо. Раніше вільні общинники (дідичі) потрапили в кріпацьку кабалу. Крім грошових платежів (чинша) на селян покладалась панщина, тривалість якої встановлював поміщик. Із селян стягували податки для держави, побори на користь духовенства та ін. Тут державотворчий процес в значній мірі був схожим з Польським.
.