Тема VII. Історія Стародавнього Риму
ПЛАН
Найдавніший період історії Риму
Римська республіка.
Римська імперія. Принципат. Домінат. Колонат.
Культура Стародавнього Риму.
Періодизація.
Від заснування (753 р. до р. х.) до вигнання царя Тарквінія у 509 р. до р. х - царський період;
-з 509 до 27 р р. - період республіки. Розквіт;
з 27 р. до р.х. по 476 р. р.х- період кризи і занепаду римської держави (монархія) - домінат (284 - 476), принципат (27 р. - 248 р.).
Апенінський півострів здавна населяло багато народів: На півночі (сучасна Тоскана), жили кельти (галли), трохи південніше - етруски, в центральній частині - італіки (до них належали і племена латинян), на півдні - домінували греки.
Найбільш загадковими племенами були етруски які створили розвинену цивілізацію, що передувала римській. Розмовляли етруською мовою (не розшифрована до сьогодні).
Основу господарства етрусків становило землеробство (славилися етруські пшениця, виноград, льон), що через заболочені грунти вимагало значних меліоративних робіт. Важливу роль відігравало тваринництво. В Етрурії добували мідь і залізо, в обробці яких етруски досягли досконалості. Торгівля велася з грецькими колоніями в Південній Італії (особливо з Сібарісом), Атенами, Коринтом, Карфагеном та іншими, на суші — з північними заальпійськими країнами. З V сторіччя до р. х. в містах етрусків почалося карбування монет.
Політичний устрій
В VII сторіччі до р. х у етрусків уже були численні міста-фортеці, які були економічними й політичними центрами, що утворювали разом із прилягаючими територіями міста-держави, що нагадували грецькі поліси. На чолі їх стояли спочатку царі, а з кінця VI — початку V сторіччя до р. х., з піднесенням військово-жрецької знаті, вищі посадові особи, що обиралися з аристократії. Збіднілі члени громад разом із залишками корінного населення й вільновідпущениками становили залежні соціальні шари суспільства. їхня праця, очевидно, переважала як у сільському господарстві, так і в ремеслі, хоча число рабів було значним і постійно поповнювалося за рахунок воєн, піратства й работоргівлі. Імовірно, вже наприкінці VII ст. виникла конфедерація дванадцяти міст-держав (Вейї, Тарквінії, Цере, Вольсинії й ін.). Опанувавши біля середини VI століття родючими землями в Кампанії, а потім і великими територіями в долині річки По етруски створили там колонії, також об'єднані у дванадцятимістя. Відповідно до легенд, етруська династія Тарквініїв правила з 616 по 509 роки до р.х. у Римі.
Вплив етрусків поширився майже на всю Італію. Однак конфедерація виявилася політично слабкою через своєкорисливу політику й суперництво окремих міст. Становище ускладнювалося соціальними протиріччями й опором населення залежних областей. Підсилювалася також активність зовнішніх ворогів. Греки в 524 і 474 роках нанесли етрускам поразки під Кумами, поклавши кінець їхньому морському пануванню; римляни близько 509 року вигнали Тарквініїв. Самніти витиснули етрусків з Кампанії, опанувавши в 423 році Капую, паданські володіння етрусків піддалися близько 400 року до р.х. навалі галів. Відсутність у етрусків політичної й військової єдності позначилося й у війнах з Римом, у ході яких римляни по черзі підкорили собі найважливіші етруські міста.
В 396 році до р. х. були завойовані Вейї, в 358 році до р. х. під римське панування підпав Цере, в 308 році — Тарквіній. З 310 року до р. х. почалося підпорядкування середньої й східної Етрурії, після 283 року в залежному від Риму становищі виявилася вся Етрурія.
Протягом двох сторіч етруски зберігали в більшості своїх міст, що перебували на становищі союзних Риму громад, колишній політичний устрій, культові установи й культурну самобутність.
Становлення Риму.
"Вічне" місто було засновано, за підрахунками давньоримських істориків, близько 753 р. до р. х. Найдревніший період в історії Риму називають царським. Крім Ромула було ще шість царів (рексів), три з них походили з етруської династії Тарквініїв.
Царський період.
Все населення складалось з 300 родів. 10 родів об'єднувались в курію, а 10 курій - в трибу. Всі разом - римський народ. Ради обирали старійшин. Справи общини вирішувала рада старійшин - сенат. Поступово старійшин почали обирати з одних і тих же сімей, що призвело до формування родової знаті - патриціанських сімей.
Існував інститут клієнтели - тобто, прийшли в Рим "чужаки", які не були членами родів, шукали опіки й захисту в знатних людей, які ставали їх патронами.
Поряд з сенатом існували народні збори по куріях (куріатні коміції), які, як правило, готували йому питання. На чолі племені стояли виборні "царі" з функціями воєначальника, судді та верховного греця".
Досить туманним є походження плебеїв. Мабуть це члени завойованих племен, особисто вільні люди з правом володіння землею і зобов'язанні нести військову службу. З часом вони перемішались з низами "римського народу", прийняли на себе коієтські обов'язки і згодом, з урізаними правами, увійшли до родів.
Рабство цього періоду - патріархальне.
Реформи Сервія Тулія.
Під впливом боротьби народу проти родової знаті (578-533) передостанній цар Сервій Тулій провів реформи:
замість трьох родових триб, поділив Рим на 4 територіальних триби. До них входили всі, хто володів землею (включаючи плебеїв);
всіх чоловіків ( і патриціїв, і плебеїв) поділив на 5 майнових класів :
І клас - майно в 100 тис асів - мідна монета в 327.5 г
П клас - 750 тис.;
ПІ клас - 50 тис.;
IV клас - 25 тис.;
V-12.5 тис.
Найбільші верстви, які не входили в класи отримали назву пролетарії (ті, що мають лише потомство);
Військова реформа. Народне ополчення будувалось тепер з представників класів. 1 клас виставляв 80 центурій (сотень) піхоти і 18 - вершників; ПДІІ, IV - класи по 20 центурій піхоти, V клас - 30 центурій легкої піхоти + 5 нестроєвих центурій, з яких одна - пролетарі;
центурія ставала не лише військовою, а й політичною організацією. Народні збори по центуріях витіснили куріатні коміції. Голосування йшло за принципом 1 центурія - 1 голос. Тому перший клас мав 98 голосів з 193-х.
В 509 р. до р.х. вигнали останнього царя Тарквінія Гордого.