2. Англія

Кінець XIV ст. виявився для Англії насиченим усілякими соціальними рухами і виступами, які суттєво позначилися на її розвитку. Поштовхом до них стали поразки у Столітній війні та політика династії Плантагенетів. У 1377 р. парламент утвердив додатковий податок, що його мали сплачувати всі піддані, незалежно від статі, які досягай 14-річного віку. Цей податок став важким тягарем для населення, до того ж він зруйнував традиційні відносини між селянами, феодалами і державою.

Крім того, у 60-70-х pp. Англію охопив рух за реформування церкви. Його ідеологом був Джон Вікліф (1320— 1384), священик і професор Оксфордського університету. У своїх проповідях він заперечував владу пап, доводячи, що папи не повинні отримувати від Англії ніякої данини. Вікліф закликав до конфіскації володінь церкви, здешевлення церковних обрядів і рекомендував посилити в богослужінні момент проповіді. Він переклав Біблію англійською мовою. Заклики Вікліфа знайшли відгук у різних прошарках суспільства. Його послідовників називали лолардами.( Згадайте, що його послідовником був Ян Гус). Під впливом ідей Вікліфа парламент прийняв спеціальний статут, який забороняв звертатися до папи як до вищої інстанції в судово-церковних справах, англійський король відмовлявся від сплати данини папі тощо. Селянство сприйняло ідеї Вікліфа як заклик до виступу проти феодалів. Крилатим став вислів: «Коли Адам орав, а Єва пряла, хто був тоді дворянином?». Згадайте, що в 1353 р. Едуард III видав закон, яким заборонялось перенесення в папську курію справ, які розглядались в церковних судах і відмовився сплачувати папі данину в 1000 срібних марок, введену Іоанном Безземельним. Король ставав главою церкви.

Збурене англійське суспільство вибухнуло в 1381 р. повстанням під керівництвом Вота Тайлера. У 1381 р. повсталі вступили до Лондона. Вони, вірячи в «доброго короля», прагнули розказати йому про утиски з боку сеньйорів і передати свої вимоги. Молодий король Ричард II виграв час, майстерно вдавши роль захисника простого люду. Під час чергових переговорів Вота Тайлера вбили. Селяни, втративши ватажка, були в розпачі, а королівські загони роз'їхалися країною, караючи учасників повстання.

Програш у Столітній війні з Францією доповнювався роздратуванням англійських феодалів тим, що замість психічно хворого короля Генріха VI Ланкастера фактично правила групка фаворитів його дружини. Опозиціонери зробили ставку на герцога Йоркського Ричарда, який по жіночій лінії також належав до королівської фамілії.

1455 року протистояння Ланкастерів (мали в гербі червону троянду) і Йорків (в гербі – біла троянда) перейшло у війну Червоної та Білої троянд (1455 – 1485 рр.). У першій же битві Ричард Йорк одержав перемогу і захопив владу в державі. Щоправда, незабаром його відсторонили, а потім в одній із битв у 1460 році – вбили. Вороги відрубали йому голову і, надягши на неї паперову корону, виставили на загальний огляд на стіні міста Йорк. Незабаром партію Білої Троянди очолив син Ричарда Едуард Йорк, якого 1461 року коронували як Едуарда IV.

Але можновладці з Білої Троянди, які привели до влади Едуарда IV, розраховували на те, що тепер вони зможуть керувати королем, а через нього – і країною. Тут вони прорахувалися – Едуард не погоджувався, щоб ним керували. Тоді його колишні союзники перейшли на бік Генріха VI і 1470 року відновили його на престолі. Але вже через рік Едуард IV за підтримки Франції повернувся до влади, а Генріха VI було заарештовано, після чого він загадково помер у тюрмі.

Повернення Едуарда IV супроводжувалося репресіями і проти прихильників Червоної Троянди, і проти зрадників із Білої Троянди. Після смерті Едуарда у 1483 році королем став його брат Ричард ІІІ, який продовжив розправи над неугодними.

Побоюючись за своє життя, представники обох партій об’єдналися навколо компромісної постаті – Генріха Тюдора, далекого родича Ланкастерів. За словами сучасників, він "не мав ані гроша за душею, ані жодних прав на престол – загалом, нічого гідного, крім честі". Але, як не дивно, цьому вихідцю з Вельсу (навіть своє ім’я він писав не на англійський манер – Генрі, а на валлійський – Гаррі) вдалося захопити корону майже одразу – 1485 року в битві при Босворті армію Ричарда ІІІ було розбито, король загинув, а Генріх Тюдор став новим монархом – за правом переможця, без усяких династичних прав. Згодом, щоб одержати хоч якісь законні права на трон, він одружився з дочкою Едуарда IV Єлизаветою.

Генріх VІІ правив майже чверть століття. Його правління було мирним, обійшлося майже без репресій і зовнішніх конфліктів. Англія нарешті відпочила...

Воцаріння Тюдорів у Англії вважається завершенням епохи Середньовіччя і початком Нового часу.

Війна Червоної та Білої Троянд призвела до ослаблення ролі парламенту в Англії. В парламенті, скликаному Генріхом VII після перемоги, було лише 20 лордів із 50, до того ж частина з тих, що залишилися, стали лордами під час війни. Це свідчило про те, що майже вся родова аристократія Англії полягла на полях битв, а її заступила нова, яка сповідувала нові моральні принципи, була залежною від короля і не обстоювала феодальної незалежності. Майже зникла система васалітету; замість неї почала діяти система ліврейних почтів. (Ліврея—це особливий одяг слуг із гербом господаря. Лівреєю також називали плату сюзерена своєму васалові.) Ліврейні почти — по суті загони найманців, що отримували плату від свого лорда і мали з ним письмовий договір про службу. Старі традиції та чесне слово, на чому трималася система васалітету, вже сприймалися як недостатні.

Крім того, кожна з партій, отримавши перемогу, скликала парламент для покарання переможених, тому парламент вже не міг відновити колишньої незалежності. Становленню абсолютизму сприяла буржуазія, яка народжувалась і капіталізовані дворяни ("нове дворянство").

Особливості англійського абсолютизму:

• король не мав могутнього центрального бюрократичного апарату;

• не мав постійної армії;

• зберігався парламент і навіть використовувався для посилення королівської влади.

Тобто, абсолютизм в Англії не отримав свого повного розвитку, мав незавершений характер.

Державний лад: - король, - таємна рада – вищий орган управління (старе + нове дворянство + буржуа). Вона мала широкі повноваження: керувала колоніями, регулювала зовнішню торгівлю, брала участь у створенні ордонансів. Мала судові функції – деякі справи – в 1-й інстанції та в апеляційному порядку.

Зоряна палата створена при Таємній раді для боротьби з противниками королівської влади і була до певної міри політичним трибуналом. Також розглядала кримінальні і цивільні справи. Цензура преси.

Висока комісія – управління церквою і цензура.

Парламент.

Королівський секретар.

Суд.

Важливу роль в цей період відіграють "суди справедливості", які мали значний вплив на формування законодавства.