Висновок до розділу 2

     Таким чином, на підставі вищевикладеного можна виділити наступні характерні риси притягнення до кримінальної відповідальності як стадії кримінального провадження:

1.        Перш за все, кримінальна процесуальна діяльність органів досудового розслідування та прокурора – сторони обвинувачення та суду, який здійснює функцію правосуддя;

2.        також кримінальна процесуальна діяльність може бути здійснена тільки в межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

3.        діє в межах стадій кримінального провадження – досудового розслідування та судового провадження;

4.        притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру в скоєнні кримінального правопорушення та появи такого суб’єкту кримінального провадження – підозрюваного – сторони захисту;

5.        не співпадає з початком кримінально-процесуальної діяльності сторони обвинувачення, а саме початком стадії досудового, яка починається з моменту внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань;

6.        продовжується у випадку складання обвинувального акту та появи обвинуваченого – сторони захисту та підтримання в суді прокурором державного обвинуваченого або потерпілим – приватного обвинувачення, у випадках передбачених законом;

    Тому закінчення  реалізації кримінальної відповідальності щодо конкретної особи можливе тільки  тоді, коли вступає до законної сили обвинувальний вирок, яким особа визнана винною та їй призначено покарання в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

     Також   відсутність чіткого розуміння змісту і меж депутатського імунітету в законодавстві України призодить до того, що це право та привілей  народного депутата почало тлумачитися занадто широко, як повна непідвладність народних депутатів силі законів. Так, у випадках, коли кримінальні проступки вчиняються народними депутатами, справи кримінального провадження не відкриваються.  Як результат — залишаються непокараними депутати — винні у дорожньо-транспортних пригодах, навіть у випадках, коли є загиблі, так і у серйозних економічних злочинах, розслідування яких закривається відразу з набуттям підозрілою особою статусу народного депутата.

      Такий стан справ у правовому полі України є недопустимим і потребує негайного усунення такого протиріччя. В зв’язку з цим актуальною є висловлена в юридичній літературі думка: “Загальною світовою тенденцією у розвитку інституту депутатського імунітету є його поступове обмеження.

Ця тенденція об’єктивно має знайти відображення і в Конституції та законодавстві України” .Оскільки не притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності у випадку вчинення ним злочину призводить до порушення прав і свобод громадян, що є недопустимим у демократичній державі, якою є Україна. Тому перед законодавцями стоїть завдання більш чіткого окреслення форм кримінальної відповідальності народного депутата України у бік її посилення та обсягу депутатського імунітету.

     Також не можна відзначити що чинне законодавство встановлює додаткові заходи по охороні особистості судді, що цілком узгоджується із вітчизняними реаліями і світовою практикою забезпечення недоторканності суддів. Механізм притягнення судді до кримінальної відповідальності є однією з форм контролю за діяльністю носіїв судової влади. Його завданням має бути досягнення розумного балансу між такими важливими засадами, як незалежність та недоторканність суддів і відповідальністю суддів за власні рішення, дії або бездіяльність як у службовій, так і в позаслужбовій діяльності.