Характеристика керамічних виробів. Історичний огляд.

До виробів з пористом черепком відносяться: гончарні вироби; антична кераміка, теракота, майоліка; фаянс

Гончарні вироби являють собою найбільш простий вид керамічних виробів, що має пористий, кольоровий, грубий черепок. Поширені повсюди із часів енеоліту. Виконані із червоної або сірої глини шляхом ручного ліплення або на гончарному колі. Для прикрашання використовували тиснення, гравірування, штамп, накатку, нарізний орнамент, лощіння, моріння або томління, обварювання, ангобування, сграфіто.

Розпис виконували мінеральними (земляними) фарбами на лакових або смоляних зв’язуючих речовинах, енкаустичними або темперними фарбами без випалу або розпис за допомогою барвних окислів з наступним випалом.

Антична кераміка характеризується тільки їй властивою технікою виконання розпису. Черепок кольоровий пористий, але тонкий. Кольори черепка різні для різних областей: жовтуватий, сіруватий, маслиновий, червоний, коричневий тощо. У результаті високого технічного рівня вироблення, з одного боку, і художнього такту, з іншого боку, ця єдність знаходить своє вираження в доцільності форми виробів і способу їх декорировки.

Вироби призначалися для найрізноманітніших цілей: репрезентативних, вотивних й побутових, і призначення впливало на якість.

Виконувалася грецька кераміка з добре відмученої глини, по зовнішній поверхні вкривалась досить тонким ангобом. Прикраси писалися люстром - глиноземною фарбою, що під час випалу здобувала блискучі чорні кольори.

За стилем розпису антична кераміка ділиться на ряд періодів: від простих геометричних мотивів до чорно фігурного чи червоно фігурного розпису.

Теракота (італ - палена земля). Під теракотою розуміється неглазурована кераміка. Черепок пористий, кольоровий, грубий або тонкий, але, на відміну від гончарних виробів рівнофарблений у масі.

Теракота застосовується головним чином для скульптурних робіт. Найбільш відомі теракотові статуетка 4 - 3 ст. до н.е., так звані «танагрські статуетки». На терені України найбільш ранніми є теракотові фігурки, які відносяться до трипільської культури.

Види оздоблення і декоративних покриттів: лощіння, полірування, ангобування, розпис земляними, енкаустичними фарбами.

Майолікою називаються керамічні вироби з кольорової грубозернистої глини з пористим, грубим або порівняно тонким кольоровим черепком, але з поверхнею, покритою білою непрозорою емаллю і з розписом по ній керамічними фарбами - підглазурними й надглазурними. Розпис виробляється по сирій (або не зовсім просохлій) олов'яній глазурі.

Зародилася у країнах Близького Сходу в ранньому середньовіччі. З XIV ст. їм стали наслідувати в Італії. Головне, що відрізняє італійську майоліку від майоліки Близького Сходу - це розпис по непросохлій глазурі.

Розквіт виробництва майоліки в Італії припадає на XV - XVI ст. Під впливом італійських майстрів виробництво майоліки пересувається у Францію (Невір, Руан, Їм, Ліон), наприкінці XVI - початку XVІІ ст. - у Голландію й інші країни Західної Європи.

У Росії виробництво майоліки було розроблено самостійно Панасом Гребєнщиковим в 1740 році, а далі розповсюдилося в районі Гжели, де й існувало до початку ХІХ ст.

Українська майоліка досягла високого розвитку в XVIІ - XVІІІ ст. Мальовничі майолікові вставки прикрашали Успенський собор Києво-Печерської лаври. Головні центри із своїм оригінальним стилем були на Київщині. Це Дибинецька кераміка - з характерним чорним або темно-коричневим контурним малюнком, зробленим на білому тлі й зафарбованим зеленим і червоним ангобами; традиційні мотиви: виноград, тюльпановидні квіти, листи, трикутні пальметки - гребінці, зображення птахів, риб. На Чернігівщині існувала Ічнянська; на Подолі – подільська; у західних регіонах України - косовська, закарпатська, буковинська, на Полтавщині - знаменита опішненська кераміка.

Вироби з майоліки мають блискучу поверхню з інтенсивною палітрою фарб.

Для розпису застосовувалася незначна кількість фарб (усього 5-7 кольорів), тому що вони, змішуючись із глазур'ю, повинні були витримувати порівняно високу температуру випалу глазурі.

Техніка розпису по сирій глазурі, що виключає жодні виправлення, сама по собі вимагає широкого, розгонистого, але впевненого розпису. Це характерно для класичної італійської майоліки і для поліхромної російської майоліки Гжелі, яким притаманна велика декоративність розпису.

Фаянс – різновид тонкої кераміки, що має щільний, дрібнопористий, найчастіше білий черепок.

Уперше фаянс з'явився лише в другій половині XVIII ст. в Англії на заводі Веджвуда. На відміну від виробів, що мають кольоровий пористий черепок, фаянс має білий (або злегка жовтуватий чи сіруватий черепок). Залежно від пористості, міцності й товщини черепка, фаянс ділиться на твердий фаянс, напівфаянс й опак (тонкий фаянс).

Твердий фаянс –це пориста кераміка, що має тонкий, дрібнопористий, переважно білий черепок, покритий прозорими глазурями (борні глазурі). Вперше з'явився в Англії у Веджвуде. У Російській імперії перший фаянсовий завод відкрився в Межигірьї (Україна). Потім фаянс розповсюдився на багатьох заводах Росії. З появою фаянсу в Західній Європі припинилося виробництві майоліки.

Види оздоблення і декоративних покриттів: а) підглазурний розпис, б) надглазурний розпис (ручний, друк); в) прикрашання способом накладення рельєфу з покриттям глазур'ю.

Напівфаянс – пориста кераміка, що має грубий або більш пухкий, менш щільний, чим у фаянсу, ясно-сірий, іноді білий черепок. Вироби з напівфаянсу були широко поширені в ХІХ ст. у Росії. Вперше з'явився в 1802 р. у Гжелі (в основному розписувався кобальтовою фарбою).

Опак (тонкий фаянс) – можна вважати перехідними від виробів із пористим черепком до виробів зі спеченим (або суцільним) черепком. У Росії опакові вироби випускалися в ХІХ ст. на заводах Гарднера, Ауербаха, Іконникова й тощо.

Черепок в опакових виробів зовсім білий, менш пористий, ніж у фаянсу, маса тонка, тверда, щільна й дзвінка. Види оздоблення і декоративних покриттів: - аналогічні порцеляні й фаянсу.

До відомих високохудожніх виробів з фаянсу, які мають культурне значення і користуються попитом у митців, відносяться: руанский фаянс – прикладні й декоративні вироби, які вироблялися в Руані (Франція ) в XVI - XVІІІ ст.; дельфтський фаянс – голландський ужитковий та декоративний посуд, пічні кахлі XVIІ - XVІІІ ст., веджвудський неглазурований фаянс другої половини XVІІІ ст.

В Україні перші вироби з фаянсу з’явились наприкінці XVІІІ ст. Їх виготовляла Межигірська фаянсова фабрика. Продукція її одержала найвищу оцінку в сучасників. Тут виготовляли посуд з кольорової маси й білого фаянсу, покритого кольоровою поливою. Посуд прикрашали рельєфні візерунки. Крім цього, робили білий посуд, прикрашений монохромними друкованими малюнками, іноді з додаванням золота. З 50-х р. ХІХ ст. випускалася скульптура з високоякісного бісквіта. У перші десятиліття існування фабрика випускала багато сервізів на замовлення відомих осіб. На цій фабриці були відомі червона, чорна, мармурова кольорові маси. З них робили декоративні вази, столовий і чайний посуд у стилі ампір, що панував в декоративно-прикладному мистецтві в першій третині ХІХ в. З 30-х р. ХІХ ст. ускладнюються форми й декоративність виробів. Це особливо відбилося на декоративних вазах. Їх виготовляли з кольорової маси, прикрашали рельєфним декором у вигляді «луски», листочків і круглими декоративними скульптурними прикрасами: ручки часто виконувалися у вигляді химер з переплетеними хвостами, або лебедів. Вази прикрашалися маскаронами, підставки також були перевантажені рельєфним декором. Великою популярністю користувалися так називані гіпюрові сервізи. Декор складався з рельєфних квітів і листів. Гіпюрові сервізи були переважно сіро-блакитного, зеленого й охристого квітів.

Іншу групу кераміки складають вироби зі спеченим, суцільним черепком. До них відноситься порцеляна (фарфор).

Порцеляну можна вважати вищим досягненням кераміки. Це керамічні вироби з білої обпаленої при високій температурі глини з спеціальними домішками. Існує 3 основних види порцеляни: м'яка порцеляна; кістяна порцеляна; і власне, порцеляна (твердий фарфор).

Порцеляна, твердий сплав складається із двох основних матеріалів - каоліну й польового шпату. До них додається кварц або пісок. Якість порцеляни залежить від пропорції каоліну й польового шпату.

Вироби з порцеляни вперше стали виготовлятися в ІІІ - VI ст. у Китаї, пізніше - у Кореї, Японії.

У Європі порцеляна була винайдена Иоганном Бетгером в 1709 р. у Саксонії (Німеччина). У Росії в 1747 р. російським вченим Дмитром Виноградовим вперше в історії порцелянового виробництва розроблена наукова технологія його винаходу.

Черепок порцеляни білий, іноді пофарбований (Петербурзький порцеляновий завод ХVIІІ ст.), просвічується, видає дзвінкий тон при постукуванні по предмету.У порцеляновому виробу глазур зливається з глиною. Перед обпалюванням глазур знімається з нижнього ободку виробу. Це є характерними ознаками порцеляни.

Різновид порцеляни – бісквіт – неглазурована порцеляна, що застосовувалася переважно для скульптурних цілей. Уперше з'явився у Франції - Севр, у Росії в другій половині ХІХ ст. на заводах Гарднера, Попова, Іконникова

Серед порцелянових виробів декоративно-прикладного характеру, які мають високе художнє, історичне, наукове значення відзначають мейсенську порцеляну. Перші в Європі вироби з справжньої твердої порцелянової маси вироблялися в німецькому місті Мейсен (Саксонія) у замку Альбрехтсбург, починаючи з 1710 р. На початку діяльності мануфактури (до 1720 р.) виготовляли переважно прикладні предмети, прикрашені пластичними рослинними мотивами. З'являються також речі, розписані чорним лаком, золотом і сріблом у стилі китайської порцеляни. Асортимент виробів був дуже великим - сервізи, вази, туалетні набори, оправи для годинників тощо. До 1740 р. форми переважно запозичали з китайської порцеляни. Але поступово на Мейсенській мануфактурі виробляється новий стиль, у якому переважають європейські декоративні рокайльні мотиви, застосовуються суцільні кольорові покриття - блакитні, червоні, жовті, темно-фіолетові, залишаючи резерв овальної або круглої форми, у якому рисувалися різні декоративні мотиви - квіти, пейзажі, жанрові сценки. Велику групу становлять вироби, розписані винятково золотом по білому тлу порцеляни. Наприкінці 20-х років XVІІІ ст. у Мейсені починають випускати сервізи, які одержують назви за головним декоративним мотивом: сервізи із драконом, жовтим тигром, «цибульний» тощо. Популярністю користувалися й дрібні предмети - табакерки, туалетні набори, оправи для жіночих сумочок. Марка Мейсенского порцеляни – два перехрещених мечі синього цвета.

Севрська порцеляна – декоративні й прикладні предмети, виготовлені на порцеляновому підприємстві в м. Севр (Франція), куди воно було переведено з м. Венсенн. До 1770 р. тут вироблявся фаянс, потім була розроблена технологія порцеляни, але тільки з 1800 р. фабрика повністю перейшла на його виробництво. Для цієї порцеляни середини XVІІІ ст. характерні колірні фони - королівський синій, бірюзовий, рожевий (рожевий помпадур), лимонно-жовтий, фіолетовий, зеленуватий. У розписі відчувається вплив східної (Китай та Японія) і мейсенської порцеляни, але поступово виробляється власний стиль. Поряд з поліхромним впроваджується розпис однією фарбою - кобальтом або пурпуром. З XVІІІ ст. наступає період найвищого розквіту севрского фарфору. Форми стають більш різноманітними, з'являється рельєфний декор, орнамент виконується золотом. Приблизно з 1770 р. розписи витримувалися в дусі рококо, а потім поступово формується новий стиль - класицизму. Форми виробів стають більш суворими, у декорі переважають античні орнаменти, міфологічні сцени. На початку ХІХ ст. порцеляна відповідає художнім смакам ампіру. Декором найчастіше служила орнаментика за мотивами помпейских розписів і фресок Рафаеля. Маркою Севрського фарфору були перехрещені латинські літери “L”

Українська художня порцеляна – декоративний і прикладний посуд, дрібна пластика та інша продукція, що вироблялася в ХІХ – на початку ХХ р на порцелянових підприємствах України - в Корці, Баранівці, Волокитному, Городниці та інших містах.

В 20-х р. ХХ ст. найбільші заводи України: Баранівський, Довбиський, Городницький, Коростенський були об'єднані в складі українського тресту «Фарфор, фаянс, стекло». В асортименті цих заводів – столовий, чайний, кавовий посуд, дрібна пластика, а також агітаційна порцеляна. Для прикраси порцеляни в 30-х рр. ХХ ст. використовували переважно механічні способи декорування – аерограф, трафарет, друк й штамп. Дорогий посуд прикрашався додатково ручним розписом. Над створенням порцелянової пластики працювали відомі українські скульптори: Ж. Диндо, Б. Коротко, Г. Теннер, Г. Петрашевич.