21.Постмодерністська концепція історії в романі Дж.Барнса "Історія світу у 10 1/2 розділах"

У романі Барнса наявні всі характерні зовнішні ознаки постмодернізму - цитування творів літературної спадщини (Старий Заповіт), переосмислення елементів культури минулого (міф про Йони, Ноїв ковчег, твори образотворчого мистецтва), і репрезентація по ходу роману одного і того ж сюжету (Потоп).

Неможливо не помітити гру інтерпретацій, характерну для літератури постмодерну,яку демонструє роман Дж. Барнса "Історія світу в 10 1/2 розділах». «Історія світу», в тому числі й історія світової культури постає у нього як різні варіанти інтерпретацій біблійного тексту про Ноїв ковчег. Зокрема, в якості такої інтерпретації виступає крах французького корабля «Медуза» біля берегів Африки в 1816 році. У свою чергу, це корабельну аварію інтерпретують врятувалися члени екіпажу «Медузи» Савіньї і Корреар. Потім художню інтерпретацію (звіту матросів, самої події і, в кінцевому рахунку, міфології Ноєвого ковчега) запропонував Жеріко в своїй картині «Пліт Медузи», яку, в свою чергу, інтерпретує автор роману - Дж. Барнс. Така лише одна з 10 1/2 »глав інтерпретацій біблійної притчі в цьому постмодерністському тексті.

Концепція постмодерністського світу втілюється в романі на багатьох рівнях оповіді: в організації часу і простору, в образах героїв в системі лейтмотивів.Хронотоп роману створює об'ємну універсальная картину існування людскої цивілізації. Важливо, що письменник вибудовує історію цивілізації не в технологічному, а в хаотичному порядку: після міфологічної Древності йде ХХ ст.,потім настає Середньовіччя, потім Відродження (епіграф до глави «Вціліла»),знову ХХ ст., XIX в. і т. д. Подібна організація часу створює образ хаотичного світу, позбавленого задуму розвитку світу,що розвивається без плану деміурга.Центральний лейтмотив, що відображає концепцію світу в романі, - образ корабля ковчега, який стає символом людської цивілізації.У романі «Історія світу ...» образ Корабля набуває, в залежності від епохи і обставин розповіді, форму то ковчега, то туристичного пароплава, то тимчасового океанського лайнера, то човни,то плота, з'являючись у всіх розділах, крім третьої та дев'ятої. Розглянемо ті ідейні трансформації, які відбуваються з кораблем ковчегом в романі Дж. Барнса.

Отже, постмодерністи у своїх творах використовують прийом "гри", багаторівневої організації тексту, який нагадує листковий пиріг, тимчасові зрушення. Одним з принципів постмодернізму є інтертекстуальність, що виявляється в тотальній цитацій.Все це можна помітити в «Історія світу..».

22. Парфумер Зюскінда як постмодерністський роман

Звичайно перше,що дає нам право стверджувати,що Парфюмер постмодерністський твір – це численні інтерпретації,що присутні у тексті роману.Його інтертекстуальні зв'язки тягнуться від міфу про Прометея,а також подорожі героя, його семирічне ув'язнення в печері на вершині вулкана іронічно імітує відомі романтичні пригоди Генріха фон Офтердінген, монаха Медарда, Ганса Касторпа (Т. Манн "Чарівна гора"), пейзажі К. Д. Фрідріха. У сценах високогірного буття протагоніста, його фантастичною страти і фінальної канібалізації пародіюються абсолютизація, крайнощі і перебільшення, характерні для романтиків (Гюго, Гофмана, Фуко та ін.) Автор тасує в романі гетерогенні тексти, стилі, елементи романтизму, створює романтичний роман-лабіринт, запрошуючи читача увійти і розгадати розкидані в ньому численні натяки.

"Робота" Л. Зюскінда з романтичним матеріалом заснована на принципі метаігри, на постійних переходах від наслідування до пародії.

Отже,роман П. Зюскінда "Парфумер. Історія одного вбивці" є постмодерністським твором, і це підтверджує його

• жанрова специфіка роману, що поєднує в собі пародію на "кримінальний роман", "роман виховання" і "роман про художника";

• суспільно - політичні, соціально - психологічні та естетичні імплікації на рівні головного героя, розкриття індивідуальності якого сприяє вибір центральної метафори "запах";

• мовної рівень роману "Парфумер", а саме використання мовних структур, характерних для різних епох, поряд з лексикою сучасної розмовної мови.

23 “П ЯТНИЦЯ. АБО ТИХООКЕАНСЬКИЙ ЛІМБ” Турн’є як постмодерністський роман

Перший роман Турньє –переосмислена версія про Робінзона Крузо та П'ятницю. «П'ятниця, або Тихоокеанський лімб» – вийшов друком у 1967 p. і мав широкий розголос. Оскільки, на думку автора, « Робінзон загубився у часі, я вирішив переписати історію, показати зміну ходу часу, повернувши належне місце Робінзону і П'ятниці». Категорія часу у творі представлена різнопланово. Автор подає три типи часу: теперішній, минулий, майбутній. Слід зазначити, що важливу роль відіграє теперішній час, в якому живе герой. М. Турньє вказує точні дати, наприклад, дату аварії корабля – 30 вересня 1759 р. о 2 годині ночі, термін перебування Робінзона на острові – 28 років, 2 місяці, 12 днів. На початку твору символічною є карта з Богом-Сонцем, яку показує капітан Пітер Ван Дейсел Робінзону. Місто Бога-Сонця знаходиться між часом і вічністю, між життям і смертю. Це місто в майбутньому для Робінзона стане острів Сперанцо. Символічним є те, що карта показує читачеві зв'язок між теперішнім і майбутнім часом, оскільки капітан виступає у творі як пророк-ілюзіоніст.Минулий час представлений у спогадах героя про своє життя. Робінзон не хоче вести рахунок часу, бо вважає це непотрібним, для нього час «зупиняється». Він зможе дізнатися про рік, місяць у своїх рятівників. Головного героя можна назвати як такого, що «загубився» в часі.Автор робить акцент на часі, кожен раз зазначає, коли відбувається подія чи коли має відбутися. Наприклад, «сьогодні Робінзон виготовляв сигнали», «завтра має перевезти бочки з порох на острів з корабля», «післязавтра приступить до будівництва бота». Таким чином, М. Турньє допомагає читачеві орієнтуватися в подіях і часі.У творі спостерігаємо протиставлення часу, а саме час до аварії корабля і після, тобто перебування на острові. Час на острові, на відміну від життя на кораблі, тягнеться повільно, монотонно. Всі дні були схожі один на одного, йому здається, що кожний ранок є продовженням вчорашнього дня. Час виступає як «очищення». За допомогою часу герой займається медитацією, розвиває свою філософію і позицію в житті.Символічним у творі є щоденник, в який Робінзон записує всі події, що відбуваються з ним на острові, які відображають його внутрішній світ, почуття, переживання. Своє перебування на острові герой називає «новою ерою», що говорить про подальше перебування Робінзона на острові (і справді герой вирішує залишитися на острові на все життя, бо не уявляє життя без нього). З моменту усвідомлення «нової ери» Робінзон вирішує вести календар, але надалі відчуває відірваність від часу, оскільки не може визначити термін, який пройшов після аварії корабля та справжній рік та місяць. По відношенню до часу Робінзон самотній і живе у своєму просторі. Але згодом простір і час поступово перетворюються в ніщо. За його словами кожна людина носить в собі сукупність нагромаджених звичок, рефлексів, мрій, асоціацій, механізмів.

У роміні Робінзон Крузо” Даніеля Дефо рівноправним героєм, крім Робінзона, виступає

острів: як Робінзон змінюється в ході життєвих випробувань на острові, так і острів проходить через серію природних метаморфоз. Французький письменник і філософ Мішель Турн’є, скориставшись сюжетом зі світової літератури, у своїй версії “Робінзона Крузо” “П’ятниця, або Дике життя” виклав ту саму історію, проте, як він зізнається в інтерв’ю для “Книжкового огляду” , спробував поглянути на все очима П’ятниці.

Турн’є змальовує Робінзона Крузо,як героя доби просвітництва. Головний герой Турн’э-Робінзон Крузо(йому 22 роки)він будує цивілізацію,а потім зустрічає П’ятницю.Якщо порівнювати П’ятницю у Дефо і у Турн’э,то у Д-він вірний друг.слуга,а у Т-він не слухняний.і в кінці кінців підпалює запаси пороху,і в результаті все живе зникає.З цього моменту П’ятниця починаэ вчити головного героя як жити.’П ятниця.або Тихоокеанський лімб’ є гарним прикладом постмодерністського роману,адже він є романом проти розуму. Адже особливість постмодерністської літератури у тому, що читач може знайти у творі не один чи декілька смислів, заданих автором, а нескінченну множину значень, асоціацій, відсилань до інших творів.