12 Вересня 1990 року в Москві міністри закордонних справ срср, сша, Великобританії, Франції, фрн і ндр підписали договір про остаточне урегулювання проблеми Німеччини.

5. Правова система Німеччини.

Цивільне право. Найважливішою подією на шляху еволюції німецького права XIX ст. стало прийняття Німецького цивільного кодексу 1896 р. (БГБ) '.

Цивільний кодекс 1896 р. став першою в історії Німеччини загально-німецькому кодифікацією цивільного права. До прийняття всенімецького ГК у країні налічувалося понад 30 діючих партикулярних правових систем. Крім партикулярного права в окремих областях Німеччини діяло так зване загальне право.

До його складу входили імперські (нечисленні) закони і пандектною римське право, яке мало в ряді областей Німеччини субсидіарне (додаткове) значення, заповнюючи прогалини місцевого німецького права. Територіально пандектною право залишалося чинним для 16,5 млн.осіб в західних прусських землях, значної частини Баварії, Середньо герцогствах, великому герцогстві Гессенської, Саксен-Веймарі, колишніх вільних імперських містах.

В іншому великому територіально-правовому просторі Німеччини першої половини XIX ст.панувало систематизоване місцеве право. Тут формально не визнавалася юридична сила пандектною права. Однак багато його принципи та інститути вже були інтегровані в німецькі земські кодифікації.До відомих німецьким партикулярним правовим зводам ставилися Прусське земське укладення (Прусський ландрехт) 1794 р. і Саксонський цивільний кодекс 1863

Сфера дії Прусського земського уложення поширювалася на 21 млн. німців. Під дію норм найбільш сучасного для Німеччини другої половини XIX ст. Саксонського цивільного кодексу 1863 підпадало 3,5 млн. жителів саксонського королівства. Нарешті, в якості чинного цивільного законодавства у ряді областей Німеччини (князівства на лівому березі Рейну та в Бадені) варто згадати і Кодекс Наполеона 1804 р. До сфери його дії проживали 8,6 млн. чоловік.

Таким чином, Німеччина 50-60-х рр.. XIX ст. відрізнялася глибокої роз'єднаністю норм цивільного права. Але не тільки множинність і фрагментарність правових систем гальмували економічний і правовий розвиток країни. Численні інститути і норми

пандектною (римського) права і партикулярного (німецького) законодавства були явно застарілими, не відповідали новим капіталістичним відносинам.Серед них виділялися норми, що охороняють привілеї королівських і княжих родин, права дворянської власності і пр.

Вже на початку XIX ст. окремі представники німецької буржуазії і найбільш прогресивні юристи виступали за єдність і кодифікування цивільного права Німеччини. Однак спроби підготовки всенімецького цивільного кодексу зазнали в першій половині XIX ст. крах. Німецьке юнкерство, що зберігає політичне верховенство в усіх державах Німеччини, всіляко опиралася кодифікації цивільного права, побоюючись втрати своїх привілеїв.

Новий етап у боротьбі за створення всенімецького цивільного кодексу настає з часу політичного об'єднання німецьких держав під верховенством Пруссії та утворення єдиної Німецької імперії в 1871 р., які створювали об'єктивно сприятливі умови для кодифікації.

Питання про шляхи кодифікації цивільного права Німеччини з самого початку набуло не тільки юридичний, але і політичний, і соціальний характер. Боротьба за вироблення БГБ розтягнулася на чверть століття. Початок був покладений скликанням так званої Попередньою комісії, призначеної бундесратом в 1874 р. Вона мала встановити загальний план реформи по уніфікації цивільного права Німеччини. Первинні цілі реформи не були, проте, радикальними. Єдність цивільного права мав формуватися на базі діяв у Німеччині права. Консервативні уряди держав-членів імперії всіляко обмежували цілі та обсяг всенімецького БГБ, прагнучи зберегти норми діючого партикулярного права.

2 липня 1874 р. бундесрат призначив першу офіційну комісію з вироблення БГБ. З II членів комісії дев'ять були великими судовими чиновниками і двоє - професорами пандектною права. Матеріал підготовлюваного кодексу був розділений на п'ять книг (загальна частина;речове, зобов'язальне, сімейне та спадкове право). Це була звичайна система в пандектною праві Німеччини. Система Кодексу Наполеона була одностайно відхилена.

Перша комісія працювала в умовах суворої секретності. Тільки тринадцять років опісля, в 1887 р., Комісія оголосила про завершення роботи. Проект був опублікований і протягом двох наступних років піддався публічному обговоренню. Його критика ставала все більш різкою. Негативні відгуки на проект лунали з самих різних політичних і юридичних сфер. Сам рейхсканцлер О.Бісмарк назвав цей проект "ящиком Пандори". Негативну оцінку проекту дала найбільша юридична асоціація Німеччині - Німецький союз адвокатів. Проти виступила група вчених-юристів на чолі з О. Гірке. Гострій критиці піддався проект з боку провідних діячів і юристів німецької соціал-демократії. Неприйняття проекту БГБ викликали його загальні недоліки: численні визначення і різке невідповідність його змісту соціально-економічним реаліям Німеччині кінця XIX ст.

Проект БГБ було вирішено переробити докорінно. У 1890 р. бундесрат сформував другий комісію, поповнивши її новими членами. У їх числі були представники промисловців, банкірів, провідних політичних партій і вчені-германісти. Підготовлений комісією новий проект усунув безліч положень суто римського походження і ввів ряд принципів і правил, почерпнутих із німецьких джерел. Деякі частини проекту були перероблені заново; розширені розділи, що мають соціальне значення. Нарешті, був спрощений мову Кодексу: різко скорочена римська термінологія і ліквідовані численні визначення юридичних інститутів.

Прийнятий бундесратом проект БГБ з певними змінами був представлений рейхстагу в якості третього проекту на початку 1896 р. Ще півроку знадобилося рейхстагу для обговорення і прийняття цього проекту. Сучасники відзначали, що пленарні засідання в рейхстазі за проектом БГБ були досить млявими. Цивільний кодекс Німеччини був прийнятий рейхстагом 222 голосами проти 48 при 18 утрималися. Пізніше бундесрат схвалив законопроект БГБ спільно із вступним законом, і 18 серпня 1896 після затвердження цих актів імператором БГБ став законом.

Для приведення законодавства окремих німецьких союзних держав у відповідність з новим БГБ його вступ в силу було відкладено, як вказувалося у ст. 1 введеного закону, до 1 січня 1900 Одночасно з БГБ вступав в силу важливий закон про поземельних книгах і новий Торговий кодекс Німеччини.

Таким чином, на рубежі XIX-XX ст. Німеччина отримала свій Цивільний кодекс. Багатовікове застосування пандектною права було нарешті припинено.

Загальна характеристика, система і зміст БГБ. Німецький цивільний кодекс є найбільшою цивільно-правової кодифікацією. Він налічує 2385 параграфів, не рахуючи 218 статей введеного закону. БГБ побудований за так званої пандектній системі. Для нього характерна наявність загальної частини і зведення цивільно-правових інститутів в окремі книги: речове, зобов'язальне, шлюбно-сімейне та спадкове право.

У Вступному законі дано правила про час вступу в силу БГБ, про застосування іноземних законів у Німеччині та німецьких законів за кордоном. Значна кількість норм введеного закону регулювали відношення БГБ зі старим імперським і особливо земським законодавствами. Як загальне правило, старі імперські закони були залишені в силі, оскільки протилежне не зазначено в БГБ. Статті введеного закону, що стосуються взаємовідносин БГБ з земським правом, по суті являли собою довгий перелік прав, залишених у компетенції земських законодавств окремих німецьких держав. Формула, з якою починалися статті цієї частини введеного закону, свідчила: "недоторканими залишаються приписи земського права .,.".Сконцентровані в Вступне законі вилучення і права-привілеї стосувалися головним чином особливого цивільно-правового становища німецького дворянства, що завдавало суттєвого удару ідеї єдності цивільного законодавства Німеччини. По суті, дійсного правової єдності в Німеччині наприкінці XIX - початку XX ст. у сфері цивільного права створити не вдалося.

Основний корпус БГБ складався з наступних книг: загальної частини, зобов'язального, речового, шлюбно-сімейного і спадкового права. У загальній частині викладено статус фізичних і юридичних осіб. У цій же книзі дані приписи про юридичних угодах, про терміни давності, про речі і. нарешті, про самозахист і самодопомоги.

У другій книзі Кодексу містяться норми зобов'язального права. У даній книзі викладаються загальні положення про зобов'язання з договорів і окремі договори, як традиційні (купівля, позика, позика, товариство тощо), так і нові (наймання робочої сили, парі та ін.) Закінчується друга книга докладним регулюванням зобов'язань з недозволених дій.

У третій книзі Кодексу крім інститутів володіння і власності докладно регламентуються так званого службового (сервітути, обтяження) і різні форми застави рухомого і нерухомого (іпотека).

У четвертій книзі представлені норми шлюбно-сімейного права.Тут викладені правила, присвячені умовами вступу в шлюб, особистим і майнових відносин подружжя, умовам розірвання шлюбу. З інших розділів книги слід виділити інститут батьківської влади і правове становище дітей (законних і незаконних), опіку і піклування.

Нарешті, у п'ятій книзі Кодексу, присвяченій спадкового права, регламентуються два порядки спадкування (за законом і за заповітом); юридичне становище спадкоємця; особливий договір про спадкування й правила про "обов'язкову частку" так званих необхідних спадкоємців.

Форма і мова БГБ сприймаються нерідко критично. Вважається, що німецький ГК може бути освоєний лише фахівцями-юристами. Для Кодексу характерні довгі, складно сформульовані параграфи і велика кількість спеціальних юридичних термінів.Поряд зі спеціальною юридичною термінологією до Кодексу введені терміни і обороти соціального і етичного (морального) змісту. До їх числа відносяться "добрі звичаї", "добра совість" і "зловживання правом". Зазначені особливості мови БГБ не заважають, проте, стверджувати, що його юридична термінологія і форма викладу вельми продумані й точні. Характерна риса німецького БГБ - відсутність загальних юридичних визначень. Відповідні його параграфи носять скоріше описовий характер.Всякі загальні визначення навмисно уникали. Пізніше, коментуючи БГБ, німецькі юристи підкреслювали, що вироблення визначень - справа небезпечна для законодавця.

В окремих суттєвих питаннях Кодекс проявляє явно консервативні риси, "дивиться назад в XIX століття", за висловом одного сучасного німецького історика права. Підтвердженням цьому є вже згадувані вище юридичні інститути феодального характеру, різні речові обтяження і пр. Разом з тим Кодекс закріпив ряд правил, які мають так звану соціально-етичну спрямованість. Ці норми, як би захищають "маленької людини", дуже характерні для БГБ. В основному вони зосереджені в загальній частині німецького ЦК. Характерним для подібних приписів є введення у правові норми внеюрідіческіх, моральних критеріїв (вже згадувані категорії "зловживання правом", "добрі звичаї", "добра совість").До найбільш відомих належать § 226, який заборонив навмисне зловживання своїм правом (заборона "шикани"), і § 138, який оголосив недійсність будь-якої угоди, "порушує добрі звичаї". Звичайно, автори БГБ розуміли, що за відсутності скільки-небудь однозначного юридичного змісту зазначених етичних категорій різко зростала роль суддівського розсуду. Проте можна погодитися з сучасними німецькими вченими-юристами, які оцінюють введення в текст БГБ групи норм, що мають "соціально-етичну" спрямованість, як досягнення німецького законодавства.

Основні інститути БГБ. Юридичні особи. Після гострої критики першого проекту кодексу, який спробував ігнорувати проблему юридичної особи, Німецький кодекс закріпив право приватних об'єднань на отримання статусу юридичної особи. БГБ визнав два основних види юридичних осіб: Ферейн (товариства, спілки) та установи. Найбільш важливі ферейни, об'єднання осіб або з господарськими (§ 22), або з ідеальними (негосподарських) цілями (§ 21). До останніх могли бути віднесені політичні союзи, деякі спілки підприємців і т. п. Треба підкреслити, що союзи з господарськими цілями не слід змішувати з об'єднаннями у формі торгових товариств (акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю), регульованих торговим законодавством.

Численні параграфи БГБ (майже 70!), Присвячені юридичним особам, розглядають питання, в основному пов'язані з організацією та припиненням діяльності ферейнів та установ. Статус юридичних осіб за БГБ наочно демонструє порядок їх виникнення. У Німеччині поступовий перехід від дозвільної (концесійної) до явочній (вільної) системі освіти юридичних осіб почався тільки в 70-і рр.. XIX ст. За явочної системі раніше всього почали створюватися в Німеччині торгові товариства (акціонерні товариства).Питання про введення вільної системи освіти для всіх видів юридичних осіб цивільного права встав в ході підготовки загально-германського ГК. Після тривалої боротьби був прийнятий компромісний варіант: товариства з ідеальними (негосподарських) цілями отримали свободу освіти (явочна система).Для утворення союзів з господарськими цілями, як і раніше, Кодексом встановлено дозвільний (концесійний) порядок.

БГБ визнав за юридичними особами широку правоздатність. В принципі їх правоздатність охоплювала всю сферу цивільного права, за винятком правовідносин, характерних для фізичних осіб. Однак і це дуже симптоматично, німецький законодавець вважав за потрібне зберегти за державою сильний важіль контролю за діяльністю юридичних осіб.Відповідно до § 43 "суспільство може бути позбавлена правоздатності, якщо внаслідок протизаконного постанови загальних зборів або завдяки протизаконному способу дій правління воно загрожує суспільним інтересам".При одній "загрозу суспільним інтересам" органам державної влади дозволено закривати товариства (спілки).

Характеристика інституту юридичної особи за БГБ не буде повною без розгляду однієї норми, досить характерною для цього Кодексу. § 54 БГБ закріпив так звані неправоздатними суспільства. До них віднесені об'єднання, що не відповідають юридичним вимогам, встановленим для юридичних осіб. Це головним чином різноманітні робітничі спілки. Вони не отримали по БГБ статусу юридичної особи. У Кодексі з'явився особливий вид об'єднань - неправоздатними союз (суспільство). Німецький Кодекс зробив на ті часи серйозну соціальну поступку, юридично визнавши існування таких товариств. Однак статусу юридичної особи їм не було дано. Неправоздатними спілки діють в БГБ за правилами, встановленими за договором товариства. У той час окремі їх риси були подібні юридичним особам. Так, неправоздатними спілки могли виступати в суді в якості сторін;договори, укладені від імені такого товариства, визнавалися дійсними (§ 54). Поступка, зроблена німецькому робочому руху законодавцем, була, звичайно, половинчаста. Однак сам факт юридичного визнання за робітниками спілками окремих елементів цивільної правоздатності, безперечно, значний.

Договори і зобов'язання з недозволених дій. Характерною особливістю зовнішньої німецького ЦК є висунення на перше місце, попереду права речового, зобов'язального права. Це висування підкреслило зросле значення капіталістичного, товарно-грошового господарства, перед інтересами якого відступили на другий план традиційні інститути, пов'язані з правом власності.

Основна частина другої книги БГБ - зобов'язальне право - присвячена договірному праву. Відповідно до прийнятої установкою БГБ не дає визначення ні зобов'язання в цілому, ні договору зокрема. Реконструюючи найбільш суттєві риси розуміння німецьким ЦК договору, можна виділити наступне. Договір розумівся як юридичний зв'язок між двома або кількома особами. Змістом договору могло бути будь-яке "надання (задоволення)", як позитивна дія, так і утримання від такого. Такий юридичний склад договору слід вважати традиційним для європейського права і його загального римського джерела.

У німецькому ГК в основу договірного права було покладено класичний принцип свободи договору. Він не представлений прямо в тексті БГБ, але постійно згадується в мотивах та протоколах до проекту Кодексу.

Свобода встановлення договірних зобов'язань зменшувалося в Кодексі звичайними для цивільного законодавства нечисленними легальними умовами їх дійсності. БГБ не допускав, перш за все, договорів, прямо порушують будь-які приписи законів (§ 309).Ряд вимог Цивільний кодекс пред'являв до осіб, що укладають договір. Коло осіб, здатних укладати договір, досить широкий. У їх число БГБ допускає заміжніх жінок і осіб, які не досягли віку повноліття (21 рік).

До числа обов'язкових умов дійсності договорів за БГБ відноситься згоду сторін "за всіма пунктами договору", причому згоду трактується кодексом головним чином як згоду волевиявлення сторін (а не згода їх воль).Прийнята БГБ нова "теорія волевиявлення" була покликана надати зобов'язальним (договірними) зв'язків більшу визначеність і стабільність в інтересах цивільного обороту. За БГБ угода, незважаючи на невизначеність волі сторін, є чинною, якщо є волевиявлення сторін.

Як загальне правило, для дійсності договору БГБ не потрібно спеціальної форми. Проте для окремих договорів німецький ГК встановив обов'язкову форму. Така форма була безумовно необхідна для угод з нерухомістю (землею, будівлями).Основоположне значення форма договору мала для особливого виду зобов'язань - абстрактних. Їх існування - особливість БГБ. Відмінна риса абстрактного зобов'язання (відстороненого обіцянки сплати боргу, векселі) полягала в повному розриві зі звичайним в договірному праві підставою (Кауза).Предметом зобов'язання тут було саме обіцянку, вбрані в письмову форму (§ 780). Абстрактний характер таких зобов'язань (відрив від кауза) різко посилював їх мобільність (право переуступки), що було досить вигідно капіталістичному обігу та великим фінансовим об'єднанням - банкам.

У цілому легальні обмеження свободи договорів в БГБ нечисленні і традиційні. Однак для БГБ характерний особливий вид обмежень дійсності договорів. Мова йде про вже згадуваних вище соціально-етичних критеріях "добрих звичаїв" і "доброї совісті".Крім уже згадуваного § 138, прямо визнає недійсною будь-яку операцію, яка суперечить "добрим звичаям", слід вказати і правила щодо тлумачення договорів (§ 157) відповідно до вимог "доброї совісті" і, нарешті, правило про виконання договорів так,"Як того вимагає добра совість,погодившись з звичаями цивільного обороту "(§ 242).

З окремих договорів, регульованих БГБ (понад 20 конкретних договорів), слід вказати на наступні два, що представляють найбільш поширені договори (купівля-продаж і наймання робочої сили).

Договір купівлі-продажу врегульовано в німецькому ГК за правилами римського права. Купівля характеризується за допомогою опису основних обов'язків продавця і покупця. Суттєвою ознакою німецького договору купівлі-продажу є розмежування БГБ двох обов'язкових юридичних моментів: а) угоди сторін і б) фактичної передачі покупцеві права власності на річ. Ризик випадкової загибелі речі переходить на покупця тільки після передачі речі. До відмінних рис німецького договору купівлі-продажу слід віднести підвищену турботу творців БГБ до так званої зворотної купівлі та переважної купівлі.Тим самим БГБ знову демонструє особливе ставлення до цілком певних соціальних груп, перш за все німецькому дворянству (юнкерства).

Економічно найважливішим є договір найму послуг (найму робочої сили).Остаточний проект БГБ виділив норми цього договору в особливий розділ і значно розширив його зміст до 20 параграфів. Німецький робітничий клас домігся певних юридичних поступок. До числа найбільш вагомих його придбань слід віднести § 616, 618 та 629.Перший з них надав робочому певні гарантії збереження свого місця та заробітної плати у разі хвороби, особливих сімейних обставин і т. п. Особливо важливий § 618. Він зобов'язав наймача дбати про техніку безпеки для робітників. Нарешті, § 629 надавав найняли "необхідний час" для спроб знайти нову роботу в разі оголошення про звільнення. Приписи про наймання робочої сили традиційно вважаються найбільш соціально орієнтованої групою норм БГБ.

Значне місце (§ 823-853) БГБ приділив зобов'язаннями з недозволених дій. У вигляді загального правила Кодекс підтримав принцип вини як основи відповідальність особи за заподіяння шкоди. У соціальному плані це означає, що потерпілі від нещасних випадків (як правило, наймані працівники) неминуче опиняються у становищі, коли відшкодування збитків на їх користь прямо обумовлено доказом наявності вини у заподіювача шкоди (як правило, особи, економічно сильного), що на практиці далеко не завжди можливо.

Основні приписи Кодексу, що стосуються цивільно-правових порушень, укладені в § 823-826. Вельми характерний § 824. Він оголосив "недозволеними діями" випадки, коли особа "стверджує або розголошує обставина, що підриває промисловий або торговельний кредит іншого ..."За умови," якщо воно повинно було знати, хоча і не знало, що обставина помилково ". Дане правило БГБ являло спробою контролю юридичними засобами над методами капіталістичної конкуренції. Як би продовжуючи цю лінію, до Кодексу введено ще одне "соціально-етичне" припис: "Хто навмисне заподіє шкоду іншій способом, противним добрим прав, той зобов'язаний відшкодувати йому ця шкода".Саме цей параграф БГБ німецькі суди намагалися використовувати, визнаючи противним "добрим звичаям" бойкот та інші форми боротьби робітників. Введення в Кодекс § 826 дало законодавцю гнучку юридичну формулу, так само придатну для залучення за вчинене цивільне правопорушення і для втручання в трудові конфлікти.

Право власності та володіння. Укладачі БГБ не. дали суворого поняття права власності. Загальна норма) характеризує в Кодексі право власності (§ 903), надає власнику правомочності обходитися з річчю на свій розсуд і виключати вплив на неї інших осіб. Німецький законодавець тим самим дав власникові велике і виняткове панування над річчю. Поряд c ознаками винятковості і всеосяжного характеру влади особи над річчю до атрибутів німецької конструкції власності, зафіксованої в німецькому ЦК, слід віднести її свободу та індивідуальний характер. "Свобода власності необхідна для всіх нас ...", - Стверджували члени комісії зі складання проекту БГБ в дебатах в рейхстазі при обговоренні § 903.

Традиційно широко була сформульована та стаття Кодексу, присвячена найважливішим виду власності - земельної власності. § 905 надав німецькому власникові земельної ділянки велику владу не тільки на поверхню землі, але й на надра і повітряний простір над земельною ділянкою. Право власника землі не поширювалася лише на корисні копалини, що мають державне значення (метали, вугілля, сіль). Їх використання, як і раніше, регулювалося нормами земського гірського права (ст. 68 введеного закону).

Для БГБ характерна відсутність скільки-небудь помітних обмежень в правовому режимі власності на рухомі речі. А ось легальні обмеження для власника нерухомості в Кодексі дані у частині другій § 905 і в § 906.У першому з них зафіксовано правило про неприпустимість для власника земельної ділянки намагатися "заборонити вплив на такій висоті або на такий глибині, що усунення не представляє для нього інтересу". Ця норма ні в якій мірі не позбавляла земельного власника права на надра і "повітряний стовп". Вводячи великі реальні повноваження земельного власника в межі готівкового інтересу (у конкретній інтерпретації відповідного суду), це правило мало, як і заборона шикани, скоріше, "соціально-етичний" характер. Наступний § 906 обмежував власника земельної ділянки на користь господарського використання інших земельних ділянок, зобов'язуючи земельного власника терпіти проникнення на його ділянку диму, пари, кіптяви, газу та інших іміссій, якщо вони порушують його інтереси в незначних обсягах.У випадку, якщо іміссій з сусідніх ділянок землі надають "неприпустимий вплив на його ділянку" (§ 907), власникові земельної ділянки надані заборонні правомочності.

Характеризуючи юридичну конструкцію власності за БГБ, важливо виділити деякі особливості правомочностей власника за розпорядженням речами. Тут знову виступають у різкій формі відмінності між нерухомими і рухомими речами. Так, при переході права власності на речі рухомі БГБ закріпив старе правило: "Hand muss Hand wahren". ("Рука має застерігати руку"). Воно означало підвищену захист прав добросовісного набувача речі. Власник речі, що довірила її продавцеві, позбавлявся права витребувати її у добросовісного набувача. Таким чином, останній, згідно із зазначеним правилом, міг отримати більше прав, ніж їх мав відчужувач. Це правило виявилося досить вигідним для капіталістичного обігу, надаючи йому необхідну міцність і мобільність.

Зовсім інакше підходить БГБ до питання про розпорядження не рухомостями.. Їх передача обумовлена низкою формальностей. І це також відмінна риса німецького речового права. За Кодексом для передачі права власності на нерухомі речі необхідний особливий публічний акт: запис у Поземельної книги, правовий режим якої був врегульований особливим імперським законом 1897

Другий найважливіший речове-правовий інститут - володіння - регулюється БГБ досить докладно. Норми Кодексу, що регулюють володіння, поміщаються на видному місці: вони відкривають третю книгу Кодексу, що демонструє значення, що надається цьому інституту німецьким законодавцем.

Характеризуючи німецьке володіння, потрібно підкреслити оригінальність його юридичної конструкції. БГБ відкинув римську "вольову" конструкцію володіння і проголосив, що володіння річчю набувається досягненням дійсного панування над нею (§ 854).Усунувши в якості кваліфікуючої вольовий елемент, Кодекс тим самим різко розширив сферу інституту володіння. Власниками визнані деякі категорії недієздатних осіб. (Діти) та особи, що володіють річчю за договором (орендарі, зберігачі). Визнавши власником крім господаря речі орендаря, зберігача та інших осіб, що володіють річчю на основі зобов'язальних відносин, законодавець створив дві категорії володіння - "безпосереднього" і "посереднього". Обидві категорії власників отримали по БГБ самостійну юридичний захист. Таким чином, влада захищається володіння та інтенсивність його охорони різко розширені німецьким ГК.І зроблено це було, безсумнівно, в інтересах певних угрупувань німецької буржуазії, сільської та міської, що виступала в цивільному обороті найчастіше в статусі орендарів землі, наймачів будівель і т. п.

Шлюб і сім'я. Шлюб по БГБ був світським (не церковним) інститутом. Традиційним при характеристиці шлюбу є і вказівка на його моногамний характер (одношлюбність): Кодекс прямо забороняє "вступати в шлюб, поки колишній шлюб не припинено або не визнаний нікчемним". Визначення шлюбу в БГБ не дано. Проте в мотивах до проекту БГБ йдеться, що шлюб є "певний незалежний від волі подружжя моральний і юридичний порядок". При такому широкому підході основні юридичні питання шлюбу були вирішені німецьким Кодексом особливим чином. Перш за все БГБ встановив для вступу в шлюб високий шлюбний вік: для дружини 16 років, для чоловіка 21 рік. Право батьків давати згоду на шлюб обмежено: батько має право давати дозвіл на шлюб тільки неповнолітнім дітям; мати - тільки незаконним дітям. Заборонено було вступ в шлюб розведеним особам, якщо причиною розлучення було вчинене ними перелюбство (§ 1305).

За німецькому ГК шлюб вважався нерозривним за взаємною згодою подружжя. Розлучення був допущений тільки при наявності особливих підстав. До них були віднесені зловмисне залишення дружина, грубе порушення створених шлюбом обов'язків. Перелік таких підстав у Кодексі був вичерпним.

Німецький Кодекс не знав легальної влади чоловіка над дружиною. Однак він не визнав і рівності чоловіка і жінки у шлюбі. § 1354 закріпив принцип верховенства чоловіка в загальних сімейних справах. § 1354 надав дружині право "не підкорятися рішенню чоловіка, якщо вона представляється зловживанням з його боку своїм правом".

Заміжні жінки не входять до числа осіб, позбавлених майнової дієздатності. Більш того, згідно з § 1356 "дружина має право і зобов'язана завідувати спільним господарством". У межах домашнього господарства їй надано право "вести справи чоловіка замість нього і представляти його" (§ 1357).Щоправда, чоловікові надавалося право обмежити або скасувати це право дружини.

Німецький Кодекс визнав загальним для всіх шлюбів режим спільності майна з правом чоловіка ним користуватися і керувати. За цією системою майно дружини, що належить їй до шлюбу або набуте нею під час шлюбу, залишається її власністю, але перебуває в управлінні та використанні чоловіка (§ 1363). Правомочності чоловіка до такого майна (воно названо в Кодексі "внесеним майном") досить великі й тягнуться до "володіння речами, які входять до складу внесеного майна". Крім режиму "внесеного майна" БГБ встановив і режим "окремого майна" дружини (§ 1365), на який не має ніяких прав владу чоловіка."Окремим майном" дружини Кодекс оголосив крім особистих речей дружини всяке майно, яке вона отримає у спадок, в силу дарування, а також все те, що "дружина набуває своєю працею або самостійним веденням будь-якого підприємства". Німецька система майнових правовідносин подружжя була сприятлива для заміжньої жінки. І все-таки рівності зі статусом чоловіка німецька жінка ще не отримала.

Відповідно до § 1626 БГБ неповнолітні (до 21 року) діти перебували під батьківською владою, яка включала батьківську влада батька і матері. Кодекс надав батькові право "піклуватися про особистість і майно дітей" (§ 1627).Поки триває брак, мати поряд з батьком "має право і зобов'язана піклуватися про особистості дітей" (§ 1634). Найбільш значна за обсягом батьківська влада. Так, право батька піклуватися про особистості дітей простягалося на право "вдаватися до відповідних виправних заходів", накладаються опікунською судом на прохання батька (§ 1631). Нарешті, для здійснення турботи про майно дітей Кодекс надавав батькові "право користування майном дітей" (§ 1649).

Таким чином, за БГБ інститут батьківської влади певним чином був обмежений, по-перше, владою матері і, по-друге, введенням особливої інстанції - опікунської суду.

Характерні риси спадкового права. Німецький ГК досить докладно (понад 450 параграфів) регламентує правовідносини, пов'язані з порядком наслідування. Спадкове право за БГБ засновано в своїх істотних рисах на старому німецькому праві.Характерною рисою спадкування за Кодексом стала відсутність меж спадкування за законом. При відсутності більш близьких родичів спадкоємцями померлого ставали родичі будь-яких віддалених ступенів.

Родичі призивалися до спадкоємства за законом за так званим парантелллініях).Першу лінію становив сам спадкодавець зі своїми спадними (§ 1924). Другу лінію складали батьки спадкодавця зі своїми спадними і т.д. Першочергова лінія (парантелл) виключала спадкоємців інших ліній (парантелл).І найголовніше, всередині посяде парантелл спадщину отримують не всі родичі, а тільки голови даної парантелл. Така в загальних рисах своєрідна система спадкування за законом у БГБ.

Особливе правове становище в цій системі успадкування займав пережив чоловік.БГБ надав пережили дружину право власності на певну частину спадщини померлого (від ј до Ѕ за наявності спадкоємців перших двох ліній, а також діда й бабці). Якщо ж ні родичів першої та другої лінії, діда і бабці - все спадщина переходить до пережило суп-РУГУ (§ 1931).Таким чином, по німецькому ГК пережив чоловік був привілейованим законним спадкоємцем.

Поряд зі спадкуванням за законом БГБ регулює і спадкування за заповітом. Кодексом проголошений принцип свободи заповіту з правом "усунути від спадкування за законом родича або дружина ..."(§ 1938). Німецький кодекс встановив легальні обмеження свободи заповіту на користь найближчих родичів спадкодавця. До таких обмежень традиційно належить "обов'язкова частка".За БГБ, спадні спадкодавця, а також батьки і дружина спадкодавця, якщо вони відсторонені від спадкування заповітом спадкодавця, можуть зажадати від спадкоємця надання їм обов'язкової частки спадщини. Обов'язкова частка дорівнює за Кодексом половині вартості його частки при спадкуванні за законом (2303). Таким чином, принцип свободи заповіту проведено німецьким ГК досить послідовно і в значному обсязі.

Наступні зміни в БГБ. У XX ст. в БГБ було внесено низку істотних змін, частина яких була оформлена у вигляді додаткових статей до Кодексу, частина у вигляді окремих законів і норм, доповнених правотворчеством суддів, особливо посилився в цей час у сфері приватного права.

Так, наприклад, у судах стало складатися нове розуміння інституту цивільно-правової відповідальності. Принцип свободи договору модифікується за допомогою посилення договірної відповідальності, що розглядається в якості правового засобу соціального захисту населення. Передбачається відповідальність за "culpa in contrahen-do" (недбалість при укладенні договору). Вже одне ухилення від переговорів тягло за собою обов'язок відшкодувати збитки. У 50-х рр.. в рамках суддівського правотворчості утвердилася практика,що договори не повинні обмежувати права третіх осіб. Посилення захисної функції договору щодо третіх осіб можна проілюструвати таким прикладом.

Особливістю розвитку сучасного німецького цивільного права стало також розширення поняття збитків, що підлягають відшкодуванню, введення поняття "фіктивних збитків". Так, власнику пошкодженого транспортного засобу повинна бути не тільки виплачена вартість ремонту його автомашини, але й оплачено користування іншим автотранспортом під час ремонту, навіть якщо він у цей час вважав за краще ходити пішки. Стала загальноприйнятою і практика грошового відшкодування лише за просту загрозу настання делікту.

У сфері речового права принципові зміни торкнулися самого визначення права власності. "Власність зобов'язує. Здійснення права власності має служити в теж час загального блага "- йдеться у Веймарській конституції 1919 р. Основний закон ФРН 1949 р., закріплюючи в ст. 14 класичний принцип свободи власності, у другому абзаці, однак, відтворює це положення Веймарської конституції.

Таким чином, основним напрямком розвитку права власності в Германії в XX ст., Як і всього німецького права, стає його соціалізація.

Додатки були внесені і до положень Кодексу, присвячені регулювання права власності на землю. У 1960 р. був прийнятий Закон про будівництво, в 1961 р. - спеціальний Закон про операції з землею, що встановив правову обов'язок власника раціонально використовувати землю. У свою чергу Закон про будівництво підпорядкував будівництво в містах і селах загальному плану градоустройства, однак рішення забудовувати або не забудовувати свою ділянку, як і раніше належало власнику земельної ділянки.

Найбільш значні зміни в Кодексі торкнулися норм зобов'язального і шлюбно-сімейного права. Були переглянуті положення БГБ про договір майнового, перш за все житлового найму, які суттєво розширили права наймача. Положення про зрівняння трудових прав чоловіків і жінок: у прийомі на роботу, при її оплаті і при звільненні - склали зміст зміненого § 611 (1-3) Кодексу.

Незважаючи на те, що ст. 2 Основного закону ФРН 1949 р. проголосила рівноправність чоловіків і жінок, перший закон про рівноправність чоловіка і дружини в сімейних відносинах був прийнятий лише в 1957 р. Цей закон встановив роздільний режим майна подружжя.Майно ж, придбане в шлюбі, є спільною власністю, що підлягає поділу на рівні частки при розлученні.

Зміни в шлюбно-сімейному праві торкнулися і умов визнання дійсності шлюбу і розлучення, і правового статусу позашлюбних дітей.

Закон 1974 встановив загальний вік шлюбного повноліття для чоловіків і жінок у 18 років, що виключає право батьків давати згоду на шлюб своїх дітей. Перший закон, що зрівняв у правах позашлюбних дітей з дітьми, народженими в шлюбі, був прийнятий в 1969 р. Відтепер законодавчо було встановлено право дітей на одержання аліментів від батька і на їх участь в отриманні спадщини на основі визнання кровної спорідненості з батьком. У силу цього був скасований § 1589 ГГУ, згідно з яким позашлюбна дитина і його батько не вважалися складаються у родинних стосунках. Більше прав щодо своїх дітей за цим законом отримала і мати.

У 1946 році було визнано право розлучення за ініціативою одного з подружжя у разі, якщо вони "протягом 3-х років не проживають разом, і шлюбні відносини настільки глибоко розхиталися, що зробили неможливим відновлення шлюбного союзу". При цьому заперечення проти розлучення іншого чоловіка не враховувалися, якщо "обоє вели себе негідно у шлюбі". З 1956 р. Федеральний суд, однак, починає шукати можливості якось обмежити розлучення при "крах" сім'ї під впливом католицьких установок про моральному борг подружжя "ділити труднощі порівну".

Широкомасштабна реформа, спрямована на подальшу лібералізацію норм шлюбно-сімейного законодавства, була проведена в 1976 р.

Торговельне право. Характерною рисою німецького приватного права є його дуалізм. Існування тут поряд з Цивільним ще й Торгового кодексу було обумовлено цілою низкою історичних причин, головною з яких стала необхідність створення однакового правового регулювання торгівлі в країні з багатовікової політичної і правової роздробленістю.

Початок о 30-х рр. XIX ст. в Німеччині промислового перевороту призвело до створення в 1847 р. Єдиного німецького вексельного статуту, а в 1861 р. - першого загально-германського Торгового кодексу, що заклали основи єдиного німецького торгового права.

Першочергове уніфікація норм, що регулюють вексельний обіг, була викликана особливою значущістю векселя як інструменту задоволення різних майнових потреб у торговому обороті. Німецький вексельний статут 1847сприйняв основні досягнення німецької правової думки XVIII-XIX ст. у сфері вексельного права, закріпивши специфічний - "німецький" - тип векселі, характерними рисами якого є абстрактність, формалізм, універсальність.

Загально-німецьке торгове укладення 1861 (В основу якого був покладений проект Торгового кодексу Пруссії 1857 р.) складалося з п'яти книг: "Про торговому стані", "Про торгові товариства", "Про негласному товаристві і об'єднання для укладення окремих торгових угод за загальний рахунок", "Про торгові угодах "і" Про морську торгівлю ".Центральною фігурою в ТК 1861 виступав купець - "особа, яка займається у вигляді промислу торговими справами". У силу цього торговельне право і розумілося виключно як "особливе приватне право купців", що проявилося у змісті норм ТК 1861, Де найбільш повне регулювання набули питання, пов'язані з організацією торговельного підприємства купця, як одноосібного, так і колективного (у вигляді торгового товариства).

З прусського проекту в ТК перейшов цілий комплекс детально опрацьованих норм, присвячених фірмі купця, представництву в торговому обороті, торгової документації і ін. Особливістю першого єдиного німецького Торгового кодексу стало послідовне проведення в ньому принципу майнової самостійності торгових товариств, які виступають в якості самостійних суб'єктів (юридичних осіб) торгового права.

Створене ще в умовах відсутності єдиного цивільного права, Торговельне укладення 1861 покликане було певною мірою виконувати функції Цивільного кодексу, що призвело до закріплення в ньому цілого ряду цивільно-правових положень, зокрема загальних положень про угоди і пр.

Об'єднання Німеччини у 1871 р., що супроводжується небувалим піднесенням у всіх областях німецької економіки, виникненням цілого ряду нових форм приватноправових об "єднань (промислового товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, колоніального товариства ін), Призвело до необхідності кардинального реформування торговельного законодавства. Результатом цього стало прийняття в 1897 р. нового Торгового кодексу, який продовжує діяти до теперішнього часу. Безпосереднім поштовхом до його створення стало прийняття в 1896 р. Німецького цивільного уложення, по відношенню до приписів якого положення торгового права повинні були зайняти місце спеціальних (доповнюють) норм.

На відміну від загально-німецького Торгового уложення 1861 Торговий кодекс 1897 вже не містить ніяких загальних положень, закріпивши лише діючі в торговому обороті специфічні принципи та інститути. Він складається з чотирьох книг. Перша книга присвячена організації та діяльності торгових підприємств. Друга - містить положення про торгові товариства, включаючи негласні товариства. У третій книзі розглядаються питання укладення окремих торгових угод. І, нарешті, остання книга регулює морську торгівлю, включаючи морське страхування.

Зміни, що відбулися в економіці Німеччини в кінці XIX ст., Зумовили якісно новий підхід німецького законодавця до визначення суб'єкта торгового права, що відбилося і на змісті ТК 1897Відтепер в якості комерсантів стали розглядатися не тільки купці у вузькому сенсі слова, але і всі великі підприємці, як посередники, так і виробники. Для визначення їх правового статусу в ТК 1897вводяться поняття "повного" та "неповного" комерсанта, комерсанта "з обов'язку," в разі потреби "," за бажанням "і" по формі ", що перетворює торгове право з" особливого приватного права купців "в особливий комплекс норм, що регулюють підприємницьку діяльність .

Основні зміни, що відбулися в німецькому торговому праві в XX ст., Були пов'язані з обмеженням сфери дії норм Торгового кодексу у зв'язку з прийняттям цілого ряду спеціальних законів, що містять докладний регулювання окремих торгово-правових інститутів.Найбільшим змінам піддався інститут акціонерного товариства. Основна мета, яку переслідував німецький законодавець при створенні акціонерного закону 1931, Полягала у встановленні більшого фінансового контролю в сфері акціонерного підприємництва завдяки введенню обов'язкової річної звітності та інституту незалежних економічних експертів. Згодом ці положення були розвинені в акціонерному законі 1965, Що містить докладну регламентацію питань, пов'язаних з установою, внутрішньою організацією акціонерного товариства, відповідальністю засновників та посадових осіб.

Певні зміни в ТК 1897 р. були внесені також завдяки прийняттю Закону про недобросовісну конкуренцію 1909, Закону про сприяння стабільності та зростання економіки 1967 р., Закону про загальні умови купівлі-продажу 1976 р. і ін

Трудове і соціальне законодавство. Основна тенденція розвитку німецького права в кінці XIX ст. знайшла вираження в його поступової "соціалізації", що багато в чому пояснювалося активною позицією соціал-демократів в рейхстазі. У 70-х рр.. XIX ст.в Німеччині починає формуватися особливий комплекс норм, що регулюють укладання угод між підприємцями та найманими робітниками з приводу визначення робочого часу та умов оплати праці (так звані тарифні угоди),який згодом разом з іншими нормами сприяв створенню нової галузі права,отримала назву "трудове право".

Перше тарифна угода була укладена в Німеччині ще в 1873 р. у сфері друкованої промисловості. Його активними учасниками стали профспілки, вперше легалізовані Промисловим статутом 1869 Північно-Німецького союзу. Поряд з принципом свободи підприємництва цей Статут закріпив свободу промислових об'єднань. Так, ст.152 проголошувала, що надалі скасовуються "всі існуючі заборони та кримінально-правові приписи, що діють відносно дрібних виробників, підмайстрів,а також фабричних робітників з приводу укладення ними між собою угод з метою досягнення більш вигідних умов праці та її оплати ".

Серед виникли в цей час профспілок найбільш активними були так звані вільні профспілки, створювані під керівництвом соціал-демократів, найбільше поширення одержали після скасування в 1890 р. Виняткового закону проти соціалістів. Знаходяться під значним впливом класової теорії К. Маркса, що заперечувала можливість будь-якого компромісу між "працею і капіталом", "вільні профспілки" довгий час виступали проти укладання угод з підприємцями і лише з 1899 р. стали розглядати їх як один із засобів проведення в життя інтересів робітників.

Освіта в 1918 р. Веймарської республіки ознаменувало собою початок нового етапу в становленні трудового права Німеччини.У центрі уваги німецького законодавства у цій сфері як і раніше залишалося питання про тарифні угоди, що грунтувалися в цей період на принципі "тарифної автономії".Відтепер всі умови організації та оплати праці повинні були встановлюватися шляхом укладення відповідних колективних угод між об'єднаннями підприємців та профспілками. Виниклий в такий спосіб тарифний договір виступав в якості єдиного правового акта, що регулює взаємовідносини між власником підприємства та робітниками.

Нормативний характер тарифних угод був закріплений шляхом прийняття в 1918 р. спеціальної постанови про тарифний договорі. Однак принцип "тарифної автономії" залишився недоторканим, оскільки зберігалося відомче розгляд трудових спорів, все більше набувало риси примусового примирення сторін. Процедура розгляду трудових спорів була. регламентована постановою від 30 жовтня 1923, Згідно з яким всі трудові спори повинні були розглядатися створеними на паритетних засадах комісіями, на чолі яких стояв не належить ні до однієї з сторін незалежний голова. Функції останнього зазвичай киполняло відповідна посадова особа. Оскільки представники роботодавця і трудового колективу часто не могли прийти до згоди, рішення приймалося головою комісії одноосібно. Особливо активно подібна практика стала застосовуватися в останні роки Веймарської республіки.У цей період на зміну принципом "тарифної автономії" приходить законодавче унормування оплати праці, найбільш яскраво проявилося в період фашистської диктатури.

Намітився ще на початку XX ст. процес поступового виділення трудових договорів із загальних приписів БГБ про наймання послуг та пов'язаного з цим формування галузі трудового права в Німеччині завершився вже після закінчення другої світової війни. У 1949 р.у ФРН приймається Закон про тарифні договорах, що заклав міцну законодавчу базу для визначення умов організації та оплати праці. У цей період після довгих років підпільного існування на політичну арену Німеччині знову виходять профспілки. У ст.9 Основного закону ФРН сказано, що громадяни мають право "створювати об'єднання для охорони і поліпшення умов праці та економічних умов". У якості одного із засобів до досягнення своїх інтересів допускаються страйку.

Паралельно з нормами, що регулюють взаємини між роботодавцями і найманими робітниками, в кінці XIX-XX ст. в Німеччині розвивався особливий Комплекс правових норм, що отримав тут спеціальну назву "соціальне законодавство".

Першим німецьким соціальним законом став Закон про матеріальну відповідальність 1871 Цей закон встановив особливу відповідальність власників залізничних підприємств за події на них нещасні випадки з працівниками,зайнятими на будівництві та обслуговуванні залізничних шляхів і складів. Обов'язок роботодавця в таких випадках відшкодувати збиток не залежала від вини.

Розгляд німецьким законодавцем залізниці в якості "джерела підвищеної небезпеки" і встановлення особливої відповідальності підприємців у цій сфері призвело до утвердження ідеї обов'язкового страхування робітників від нещасних випадків,що дозволило б дещо покращити становище власників залізничних підприємств.

У 80-х рр.. XIX ст. в Німеччині, як уже зазначалося, приймається цілий ряд законів про соціальне страхування: в 1883 р. був прийнятий Закон про медичне страхування робітників, в 1884 р. - Закон про страхування від нещасних випадків та ін Завершив цей список Закон 1889про страхування на випадок інвалідності і старості (пенсійне страхування). Ці закони заклали основу для створення в Німеччині високоефективного соціального законодавства і розвиненої системи страхових організацій у XX ст.

Знаменною віхою в процесі становлення німецького страхового права стало прийняття в 1911 р. постанови про імперський (державному) страхуванні, згодом отримав назву Соціального кодексу. Ця постанова була дуже значним за обсягом і складалося з шести книг, об'єднали всі діючі на той час у Німеччині соціально-правові норми. Зокрема, в "кодекс" увійшов ухвалений того ж року закону про пенсійне страхування службовців.

Тенденція поступового зрівняння в правах робітників і службовців у соціальній сфері продовжувала залишатися основним напрямком розвитку соціального законодавства Німеччини і після другої світової війни. Інша тенденція полягала у запровадженні обов'язкового соціального страхування для осіб різних професій: дрібних виробників, лікарів, сільськогосподарських працівників та ін, що призвів до створення розгалуженої мережі страхових організацій по всій країні.

З метою вдосконалення системи державного страхування в 1953 р. в Німеччині був створений спеціальний суд з соціальних справах, в компетенцію якого входило розгляд спорів у соціальній сфері.

У 70-і рр.. XX ст. була проведена широкомасштабна реформа соціального законодавства. У ході її проведення в 1975 р. в новій редакції приймається книга перша ("Загальні положення") Соціальної кодексу, в 1976 р. - книга четверта ("Положення про соціальне страхування"), в 1988 р. - книга п'ята ("Медичне страхування "). У 1989 р. переробці піддалася остання - шоста - книга Соціального кодексу, присвячена питанням пенсійного страхування.