Лекція № 29. Соціалізація особистості

Соціалізація - розвиток людини протягом всього його життя у взаємодії з навколишнім середовищем у процесі засвоєння і відтворення соціальних норм і цінностей, а також саморозвитку і самореалізації в тому суспільстві, до якого він належить.

Соціалізація відбувається в умовах стихійної взаємодії людини з навколишнім середовищем. Цей процес іде суспільством, державою через вплив на ті чи інші вікові, соціальні, професійні групи людей.

Крім того, управління і вплив з боку держави здійснюється за посередництвом цілеспрямованого і соціально контрольованого виховання (сімейного, релігійного, соціального). Ці складові мають як приватні, так і суттєві відмінності протягом життя людини на різних стадіях або етапах соціалізації.

Соціальну діяльність, точніше, соціалізацію, ділять на 3 стадії:

1) Дотрудовая;

2) трудову;

3) Послетрудовая.

Цей поділ, звичайно, умовно, бо в одну і ту ж стадію (наприклад, трудову) потрапляють люди 20-50-річного віку, соціалізація яких істотно розрізняється.

Інший підхід до розгляду етапів соціалізації - віковий:

1) дитинство (до 1 року);

2) молодший дошкільник (1-3 роки);

3) дошкільник (3-6 років);

4) молодший школяр (6-10 років);

5) підліток (11-14 років);

6) ранній юнак (15-17 років);

7) юнак (18-23 роки);

8) молодість (23-33 роки);

9) зрілість (34-50 років);

10) літній (50-65 років);

11) старечий (65-80 років);

12) довгожитель (вище 80 років).

Сутність соціалізації полягає в тому, що вона формує людину як члена того суспільства, до якого він належить. Суспільство завжди прагнуло сформувати людину відповідно до визначеного ідеалом. Ідеали змінювалися з розвитком суспільства.

Зміст процесу соціалізації визначається тим, що кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб його члени успішно опановували ролями чоловіка та жінки (тобто в успішній статеворольової соціалізації), могли б і хотіли компетентно брати участь у продуктивній діяльності (професійна соціалізація), були б законослухняними (політична соціалізація) і т. д.

Все це характеризує людину як об'єкт соціалізації. Але людина стає повноцінним членом суспільства, будучи не тільки об'єктом, а й суб'єктом соціалізації.

Засвоєння норм і цінностей відбувається не пасивно, воно йде в нерозривній єдності з реалізацією активності людини, її саморозвитком і самореалізацією в суспільстві. Розвиток людини відбувається в результаті рішення їм цілого ряду завдань. Їх можна визначити наступним чином: пізнавальні, морально-етичні, ціннісно-смислові, комунікативні, світоглядні.

Кожна стадія розвитку ставить перед людиною нові типи завдань, які співвідносяться з віком. Спробуємо співвіднести вік з типом завдань. Виділяють 3 групи завдань, які доводиться вирішувати людині:

1) природно-культурні - досягнення на кожному віковому рівні фізичного і сексуального розвитку (при цьому рішення задач пов'язано з різними темпами статевого дозрівання, еталонами мужності і жіночності в різних етносах і регіонах);

2) соціально-культурні завдання - пізнавальні, ціннісні, смислові, специфічні для кожного вікового етапу в конкретному соціумі в певні періоди його розвитку. Ці завдання визначаються суспільством у цілому, регіонами і найближчим оточенням людини. Вони ставляться на кожному віковому етапі в сфері пізнання соціальної дійсності і в сфері участі в житті суспільства. Ці завдання мають як би два шари: з одного боку, це завдання, які пред'являються людині в вербалізованій формі інститутами суспільства, з іншого - завдання, які сприймаються ним з суспільної практики. Обидва ці шари можуть не збігатися, часто суперечать один одному. Крім того, і той і інший шар можуть і не усвідомлювати людиною або усвідомлюватися частково, а нерідко в тій чи іншій мірі - усвідомлюватися спотворено;

3) соціально-психологічні завдання - це становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в сьогоднішньому житті і на перспективу, самоактуалізація і самоствердження, які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи їх вирішення.

Самовизначення особистості передбачає знаходження певних позицій в різних сферах активної життєдіяльності і вироблення планів на різні відрізки майбутнього життя. Самоствердження передбачає задовольняє людину реалізацію своєї активності в значущих для нього сферах життєдіяльності. Самоствердження може мати різноманітні форми, які можуть бути як соціально прийнятними, так і соціально небезпечними.

Рішення задач, про які ми говоримо, є об'єктивною необхідністю для розвитку особистості. Якщо якась із цих груп завдань або окремі завдання залишаються невирішеними на тому чи іншому віковому етапі, то це або затримує розвиток особистості, або робить його неповноцінним.

Можливий і такий випадок, коли будь-яка задача, залишаючись невирішеною в певному віці, зовні не позначається на розвитку особистості, але через певний проміжок часу «спливає», що призводить до невмотивованих вчинків.

Ось ця необхідність вирішення певних завдань спонукає людину ставити певні цілі, досягнення яких веде до вирішення завдань. Важливо при цьому, щоб завдання були усвідомлені адекватно.