46.Романтическая поэзия и ее знаменитые представители в английской литературе.

Когда романтизм был признан, а к его создателям пришла заслуженная слава, их стали называть поэтами «озёрной школы». Уильям Вордсворт, Сэмюэл Тейлор Колридж, Роберт Саути - англ лирики, представители Озерной школы. Они были убеждены, что окружающая приро­да — живое, бесконечно сложное единство, к которому принадлежит и каждый человек. Но только поэтам дано понять тайны мировой души и воплотить ощущение единства все­го сущего.

Поэзия не условный язык, посред­ством которого воплощаются возвы­шенные те-мы, а способ выразить лирическое пере­живание и донести мысль о высшей гармонии мироздания — так понима­ли сущность искусства романтики. В их поэзии всегда есть элемент тайны, многознач­ности, что определяет и выбор обра­зов, и характер художественного ре­шения. В поэзии очень многое решают контекст и подтекст, яркость ассоциа-ций, по­рождаемых лирическим сюже-том, бо­гатство эмоциональной гаммы (стихотво­рения Вордсворта).

Выше всего Вордсворт ценил в поэзии естественность и стремился сделать свои стихи непринуждённы­ми, как живая речь. Их види­мая простота лишь усили-вает главную лирическую тему Вордс-ворта (цикл «Люси»).

Путь Кольриджа лежал в ином направ-лении. Его стихи пере­дают мучительные душевные метания и порывы. В них - моти­вы одиночества, человеческой разобщенности (поэме «Кристабель»).

Первые произведения Саути пронизаны сочувствием к беднякам и нищим бродя-гам («Жена солдата», «Жалобы бедня-ков»). Как и Колридж, он акцентирует внимание на чудесном, сверхъестествен-ном («Варвик»). Фон стихотворений Саути был надуманным, его больше привлекало изображение мельчайших подробностей.

Деят-сть поэтов Озерн школы помогла подвести итог исканиям просветителей и открыла новую страницу в истории лирической поэзии

57.Основні риси літературного імпресіо-нізму

Напрям у мистецтві, який основним завданням вважав витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань. Сформувався у Франції в ІІ пол. 19 ст. насамперед у малярстві. Назва пішла від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця». В його основі лежить також філософія позитивізму, відкриття в науковій сфері, особливо в оптиці. Із живопису техніка І. перейшла в літературу. Письменники засвоїли принципи «розкидання деталей», що пояснюють дійсність. Але в літературі І. не знаходив такого програмного характеру як у малярстві, не мав свого окремого угрупування, наближався то до натуралізму (у прозі), то до символізму (в поезії). Його представники змальову-вали світ таким, яким він видавався в процесі його сприйняття. Ставилося за мету передати те, яким видався світ у даний момент через призму суб’єктив-ного сприйняття. Це зумовило функціональні та композиційні зміни опису: він став епізодичним, фрагмент-тарним, суб’єктивним. Імпресіоністичні тенденції викликали також зміни в характері оповіді епічних жанрів: вона певною мірою ліризувалася, що спричинило піднесення ролі й розши-рення функ-ї внутрішнього монологу. У фр. прозі І. представляють брати Конкури, Альфонс Доде, Гі де Мопассан; в австрійськ. – С.Цвейг, А.Шніцлер; у польській – С.Жеромський. У ліриці імпресіоністичні тенденції найвиразніше виявилися у фр. поета П.Верлена. великого значення надавалося звуковому оформленню, музичності вірша. У драматичній творчості І. виявл-ся в розслабленні фабульної стр-ри, розбиванні сценічної дії на значущі елем-ти, використанні незакінчених фраз, думок, створенні невловного настрою, а також у високому ступені поетизації драми. Подібно до лірики І. найчастіше поєднується в драмі з символізмом, що простежується в творчості М.Метерлінка, О.Уайльда