Культура населення скіфо-сарматського часу.

Початок першого тисячоліття до нашої ери позначився відкриттям заліза і освоєнням технології його виробництва, що значно прискорило розвиток про-дуктивних сил, сприяло загальному прогресу суспільства. В межах України на ранньому етапі залізної доби проживали історичні, відомі за писемними джере-лами, народи: в степовій зоні – кіммерійці, скіфи, сармати, а в лісостеповій і поліській зонах – скіфи-хлібороби, меланхлени, будини, гелони, сколоти. Ці два світи були різними за господарським укладом (кочівники-скотарі й хліборо-би), етносом (іранці й праслов`яно-балти), але їх об`єднував єдиний стиль куль-тури, що склався в умовах економічної та політичної взаємодії регіонів. У його підгрунті лежав так званий скіфський звіриний стиль, який розвинувся у Скіфії під впливом культур Переднього Сходу і Греції.

Історія народів Півничного Причорномор`я раннього залізного віку умов-но поділяється на такі періоди: кіммерійський (ІХ – УІІІ ст до н.е.), скіфський (УІІ – ІІІ ст до н.е.), пізньоскіфський (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.), сарматський (ІІ ст. до н.е. – ІУ ст. н.е.).

Кіммерійський період. Саме в цей час закінчується дописемний період іс-торії України. З`являються ще доволі скупі та уривчасті свідчення про народи, що населяли в ту сиву давнину терени нашої Батьківщини. Одним з перших та-ких кочових народів, чиє ім`я відомо нам достеменно не за умовною археологі-чною номенклатурою, а за свідченням ассирійських хронік УІІ ст. до н.е. та за пізнішими творами античних авторів, є кіммерійці.

За Геродотом, увесь той край, що нині охоплює степове Причерномор`я, здавна належав саме кіммерійцям. Тут ще в У ст. до н.е. існували „кіммерійські переправи”, „кіммерійські стіни”, країна з назвою „Кіммерія” тощо. Кіммерій-ців, за Геродотом, витиснило з Причерномор`я могутнє військо скіфів, що насу-валося з-поза Араксу на Європейську степову равніну. Залишки кіммерійців, які вціліли в братовбивчій війні, вимушені були мігрувати до південного узбе-режжя Чорного моря в Малій Азії.

Скіфській період. У найбільш чистому вигляді скіфська культура існувала в степах Північного Причорномор`я. Скіфія знаходилась між Дунаєм та Кримським півостровом, а також на Таманському півострові. Поступово скіфська культура в наслідок військових походів, підкорення та часткового асимілювання населення, а також через культурний вплив на сусідні племена розпов-сюджується в західному та північному напрямках.

Розкопки курганів скіфської знаті виявили величезну кількість неперевер-шених ювелірних виробів: золоті і срібні чаші, пекторалі, шийні гривні, гребе-ні, амфори, зеркала, золоті оздоби парадних уборів багатих скіфів та скіф`янок.

-9-

Рельєфне зображення сюжетів і сцен зі скіфського життя в поєднанні з високою античною традицією ювелірної майстерності засвідчують народження нового культурного явища, яке вийшло далеко за межі іраномовних степових поселен-ців України.

Скіфська міфологія була частиною міфології іранського світу, яка, в свою чергу, відокремилася від індоіранської міфології. В скіфській міфології одним з головних сюжетів є космогонічний міф. Одна з версій космогонічного міфу пе-редана Геродотом. Від першого чоловіка Таргітая – сина Зевса і дочки Борис-

фена (Дніпра) – народилися три сини, за яких на землю впали золоті священні дарунки: чаша, сокира та плуг з ярмом. Вони спалахнули вогнем, тому їх не змогли взяти старші брати. Лише молодший – Колаксай – зміг заволодіти чарівними дарунками. Брати зрозуміли значення цієї події і віддали йому все царство, яким вони спільно володіли. Від Колаксая пішов рід царських скіфів, від старшого брата Ліпоксая – рід жерців, а від середнього Арпоксая – хліборобів та скотарів.

Скіфський звіриний стиль. Художня спадщина скіфів вбирає в себе три го-ловні складові частини: декоративно-прикладне мистецтво, кам`яну монумен-талістику та скіфо-еллінську торевтику.

Вироби, прикрашені звіриним стилем, виготовлялися з різноманітних ма-теріалів (кістка, ріг, бронза, срібло, золото, залізо тощо). Відповідно й техноло-гічні прийоми їх виготовлення також різнилися: литво за восковою моделлю, штампування та гравіювання, кування деталей, витончене різблення кістки. У декорі особливо коштовних речей застосовували філігрань та зрідка інкруста-ції різними матеріалами. Загалом зазначимо, що скіфські майстри-золотарі во-лоділи практично усіма технологічними тонкощами, що притаманні ювелірно-му мистецту подальших епох.

Скіфська скульптура зображує воїнів у бойовому обладунку. В граніті, піс-ковику чи вапняку постає перед нами грізний образ володаря причорноморсь-ких степів. Закутий у крицю, озброєний мечем, кинджалом, бойовою сокирою, луком та сагайдаком зі вбивчими стрілами, воїн підносить до вуст ритон зі свя-щеним напоєм, що символізує приєднання його після смерті до гурту могутніх прадідів-героїв.

Такі кам`яні статуї височіли на могилах степової Скіфії від передгір`їв Кавказу до Румунії, що переконливо засвідчує межі панування причорноморсь-ких скіфів. Традиція встановлення кам`яних скульптур у Скіфії охоплює УІІ – ІУ ст. до н.е.

Неперевершеним шедевром елліно-скіфського мистецтва є золота пекто-раль з Товстої Могили. Ця місяцеподібна прикраса складається з трьох ярусів, чітко відокремлених один від одного товстими витими джгутами, що в цілому не порушує єдності в зображенні, а надає йому своєрідної ритмічної доскона-лості. Головним сюжетом усього твору є центральна сцена верхнього ярусу, де двоє напівроздягнених чоловіків, розтягнувши хутро на руках, готуються до якогось таїнства. Кожного з них наділено індивідуальними рисами, що нарівні з унікальністю твору становить найбільший інтерес серед зображень скіфів. Лі-

-10-

воруч і праворуч від основної сцени стоять корови і кобили з телятами, а за ни-ми розташовані фігури скіфських служників, один з яких доїть вівцю, а інший – корову, тримаючи в руках відповідно ліпний горщик та невеличку амфору.

Скульптурна довершеність образів верхнього фризу сягає вищого рівня ху-дожнього відтворення життя кочівників. Насичений трагічним динамізмом і ни-жній ярус пекторалі, де показані різноманітні сцени терзання тварин. Буяння рослин на середньому ярусі підкреслюється великими квітками, інкрустовани -ми блакитною емаллю і скульптурними фігурками птахів. Майстер з повним

знанням пропорцій тіла, з вражаючою природністю рухів тварин і людей, ство-рив незабутню композицію, сповнену одночасно динамізмом і лаконічністю ху-дожніх засобів. Гра світлотіні на фігурах підкреслює об`єми, вражає реалізмом буття людей, тваринного світу і природи.

Сарматський період. Сармати – іраномовні кочові скотарі – з`явилися на території сучасної України на межі ІІІ – ІІ століть до н. е. За походженням вони пов`язані зі світом східноіранських народів. На час появи сарматів в Україні се-ред них були відомі такі племенні угрупування: сіраки, аорси, язиги та роксола-ни. Роксолани займали степову смугу півдня Лівобережжя.

Кінець сарматської культури в Україні пов`язаний із навалою гуннів в се-редині – другій половині ІУ ст. до н.е. Завойовники частково винищили сарма-тів, частково асимілювали їх, включивши до складу свого об`єднання. Нечис -ленні сарматські пам`ятки цього часу співіснують з гунськими та містять мате-ріали гунського культурного кола.

Мистецтво сарматів відомо з численних виробів – прикрас, зброї, речей особистого вжитку, культових речей. Як і в більшості кочовиків, сарматське мистецтво мало прикладний характер. З І ст. н.е. серед сарматів України роз-повсюджується так званий звіриний бірюзово-золотий стиль. Як видно з назви, цей стиль являє собою зображення звірів, виготовлених з золота – реальних чи фантастичних, - найчастіше в боротьбі між собою. Характерною рисою цього стилю є інкрустація постатей тварин бірюзою, сердоліком або емаллю. Чудові зразки „бірюзово-золотого” стилю знайдені в Порогах (гривна), Запорізькому (поясні пряжки) та Ногайчинському (гривна) курганах.

В історії давнього населення України визначне місце посідає культура ан-тичних держав, заснованих греками на північних берегах Чорного моря протя-гом УІ-У ст. до н.е. На порівняно вузькій території, що переривчастою сму-гою тягнеться від Дністра до Керченської затоки уздовж узбережжя Чорного і Азовського морів, виникає велика кількість міст і поселень.

Античні держави розташовувалися в чотирьох основних зонах: по обох бе-регах Боспору Кіммерійського, в Західному Криму, в Нижньому Побужжі і Нижньому Подністров`ї з головними центрами – Пантікапеєм, Херсонесом, Ольвією і Тірою. За своє тисячолітнє існування вони досягли значного розвитку в державотворенні, економіці та торгівлі, культурі, мистецтві й побуті. З середини І ст. до н.е. грецькі міста Північного Причорномор`я перейшли під протекторат Риму і перебували у складі імперії до 70-х років ІУ ст. н.е.

-11-

Населення північної периферії античного світу не тільки зберігало тради-ції, винесені зі своїх метрополій, а й постійно збагачувало власну культуру за рахунок запозичення нових досягнень еллінів Егеїди в политиці, культурі, нау-кових знаннях, літературній, театральній і музичній творчості, мистецтві та по-буті. Водночас греки північнопонтійськіх міст як носії вищого рівня культурно- го розвитку позитивно впливали на сусідні племена – скіфів, таврів, сарматів тощо. У свою чергу всі ці народності впливали на мешканців античних міст і поселень Північного Причорномор`я.

Антична культура півдня України протягом всього періоду її існування в

основних своїх рисах залишалася грецькою. В цілому антична культура мала велике значення в становленні культури всіх народів Європи. Кожна держава, на терені якої за давнини існували античні міста, може пишатися тим, що й її земля причетна до великої та унікальної культури, яка визначила загальний розвиток європейської цивілізації в цілому.