44. Структурні кризи в економіці.

Структурна криза — кризове явище тривалого нециклічного ха­рактеру, що проявляються в занепаді окремих галузей і комплек­сів (груп) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.

Основою структурних криз є дія закону нерівномірно­го економічного розвитку (зокрема такі його риси, як не­рівномірний розвиток окремих галузей, нерівномірний ха­рактер розгортання НТР та ін.), неузгодженість у розвит­ку різних типів структур народного господарства (народ­ногосподарських, технологічних, соціально-економічних та ін.), відсутність обґрунтованої структурної політики уряду і т. ін. Кінцевою техніко-економічною причиною структурних криз е зростання невідповідностей в межах технологічного способу виробництва внаслідок викорис­тання нових форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і еволюційних змін.

Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, різким тривалим скорочен­ням виробництва і відповідним технологічним і струк­турним безробіттям, знеціненням попередньої кваліфіка­ції, посиленням міграції робочої сили, порушенням не­рівномірності між основними елементами продуктивних сил (між засобами і предметами праці, засобами вироб­ництва і працівниками та ін.), між складовими частина­ми технологічного способу виробництва. Ці довгостроко­ві порушення, у свою чергу, зумовлюють структурні зрушення в межах окремих типів і форм економічної влас­ності та між ними, співвідношення між ринковими важе­лями саморегулювання економіки і державним регулю­ванням, всередині кожного з цих типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють декілька або багато країн водночас, вони вимагають впровадження або поси­лення наддержавного регулювання в окремих сферах.

Формою вияву структурних криз є регіональні кризи, тобто тривале відставання у розвитку окремих територій, їх низька інтегрованість в національну економічну систе­му, недостатній розвиток соціальної сфери та ін. У США, наприклад, такими регіонами є території Західної Віргі­нії, Пенсільванії, де добували вугілля.

Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед обґрунтувати програму структурної перебудови, виділити пріоритетні наукомісткі галузі промисловості й здійснити комплекс заходів що­до їх динамічного розвитку, провести інвентаризацію ста­рих галузей (з точки зору доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технічній основі), технічно пе­реозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін.

45. Пояснити поняття: повзуча інфляція.

Повзуча інфляція – інфляція, що розвивається поступово, повільними темпами (2-4% за рік). За незначного знецінювання грошей зростає попит, ринкова кон'юнктура отримує стимули до пожвавлення.

46. Історія розвитку грошових відносин.

Гроші – одне з найдавніших економічних явищ, яке виявляє найсуттєвіший вплив на усі сторони людського життя. Існує багато шкіл і течій економічної науки щодо походження і суті грошей. Вперше наукове дослідження їх походження зроблено А. Смітом. Пізніше велику увагу вивченню цього питання приділив К. Маркс. Вони дослідили історію, закономірності виникнення грошей та їх сутність.

В умовах існування первіснообщинного ладу, більше ніж 1 млн. років, людство не знало грошей. Причиною цього був низький рівень розвитку економічної системи, відсутність регулярного обміну. Лише у бронзовому віці (lll-ll тис. до н. е.) відбувається відокремлення скотарських племен від землеробських, виникає постійний обмін – необхідна умова життя людей. Більш стабільним цей обмін стає після другого великого суспільного поділу праці – відокремлення ремесла від сільського господарства (ll-l тис. до н. е.). з цього часу продукти виробляються все частіше спеціально для обміну, тобто стають товарами. Регулярний обмін веде до поступового виділення з усього розмаїття товарного світу особливого товару, який набуває рис загального еквіваленту (тобто рівноцінності, загальної обмінюваності). Усі інші товари виражають у ньому свою вартість. Це дає змогу порівнювати їх між собою.

У стародавніх греків загальним еквівалентом була худоба, у скандинавських народів – хутро і шкури, на Русі – хутра родини куниць (куни). У Стародавній Спарті були в обігу металеві гроші. З lV – lll ст. до н. е. роль загального еквівалента закріплюється за сріблом і золотом, і лише у другій половині XlX ст. роль грошей монопольно закріпилася за золотом, що означало встановлення золотого стандарту. Це відбулося завдяки таким властивостям золота як однорідність, ковкість, м’якість, подільність, неокислюваність, висока вартість у малій вазі тощо. Золото і срібло були повноцінними грошима, оскільки їх номінальна вартість в основному відповідала вартості металу, що в них містився. Відбувся третій великий суспільний поділ праці, який характеризується появою міжнародної торгівлі, виділенням класу купців, розширенням кола продуктів, що обмінювалися. Все це обумовило стихійне виділення такого товару, на який могли б обмінюватися усі інші товари. Роль загального еквіваленту повсюдно закріплюється за одним товаром – золотом (сріблом), який стає грошима. Так виникає грошова форма вартості.

Отже, гроші виникли в результаті розвитку процесу суспільного поділу праці і еволюції форм вартості, тобто мінової вартості.